Проблеми міжкультурного діалогу
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
План
Вcтуп
Розділ І. Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми міжкультурного діалогу
І.1. Феномен міжкультурного діалогу
І.2. Механізм діалогу культур
Розділ ІІ. Міжкультурний діалог: структура і динаміка процесів
ІІ. 1. Структура міжкультурного діалогу
ІІ.2. Рівні міжкультурного діалогу
Розділ ІІІ. Мовні стратегії у механізмі здійснення міжкультурного діалогу
Розділ IV. Зміна культур у результаті їхнього діалогу
IV.1. Різноманіття міжкультурного діалогу
Висновки
Список використаної літератури
Вcтуп
Сучасний світ став принципово іншим, ніж півстоліття тому. Незважаючи на протиріччя і, навіть, конфлікти, що інколи сколихують єдиний людський простір, він характеризується цілісністю та взаємозвязками, відкритістю до діалогу й прозорістю у розгортанні внутрішніх і зовнішніх процесів, толерантністю у сприйнятті інших народів і культур та діалогічним способом життя.
Сучасний світ пронизана інтеграційними процесами. Він є полем розмаїття культур, плетивом міжнаціональних інтересів, дискурсом корінних народів та народів-мігрантів і, як такий, потребує діалогу.
В умовах динамізації взаємодії різних культур у сучасному світі виникає питання: яким буде шлях їх подальшого розвитку та взаємовпливу? У змістовно-термінологічному сенсі поняття “взаємодія” й “інтеракція” складають один ряд з такими близькоспорідненими за змістом поняттями, як “діалог”, “комунікація”, “спілкування”, “взаємовідносини”, “людські стосунки”, “взаємовплив” тощо. Метою взаємодії культур є не тільки спілкування, співпраця, спільне вирішення проблем, пізнання інтересів, потреб, цінностей, менталітету іншої культури, але також соціальна самореалізація субєкта однієї культури (індивіда, групи, нації) через взаємодію і взаємодоповнення з репрезентантом іншої культури.
Інтенціональний світ окремої особистості обєктивно потребує взаємодії, спілкування з іншим, “чужим” світом, аби ділитися власними почуттями, думками, переживаннями, а також засвоювати чужі.
Європейський вектор є провідним напрямом зовнішньої політики України. Як історично, так і в контексті сучасних економічних, політичних та соціокультурних процесів він найбільше відповідає стратегії наших національних інтересів, а тому має бути забезпеченим усілякими засобами.
Не менш актуальним наше дослідження є й з точки зору процесу становлення Обєднаної Європи і української соціокультурної реформації. Як зазначають дослідники, ці два процеси приблизно співпадають у часі, а тому потребують узгоджених зусиль для взаємної синхронізації, щоб уникнути відставання України від „європейського потягу”. Розуміння одне одного, нагальних завдань, що потребують синхронного розвязання, може бути досягненим лише за допомогою стратегій, які забезпечують не лише зовнішній діалог (чи поверхове розуміння), але й проникнення в суть проблеми, тенденцій її розгортання у відповідності з загальнокультурними традиціями і сучасним станом економічного, політичного і соціокультурного розвитку народів європейського простору.
Актуальність нашого дослідження обумовлена загально-гуманістичною потребою розвитку і збагачення духовного світу особистості, що реалізується через поглиблене розуміння ментальної культури засобами різних стратегій.
Мета дослідження. Головною метою курсового дослідження є соціально-філософський аналіз місця та ролі різних стратегій у формуванні міжкультурного діалогу у сучасному дискурсі. Досягнення даної мети обумовлює необхідність розвязання таких дослідницьких завдань:
- зясувати характер соціокультурних відносин, що склались у європейському просторі в останні два-три десятиріччя, головні тенденції їх розвитку в контексті сучасних інтеграційних процесів;
- дослідити феномен різних стратегій як механізмів здійснення міжкультурного діалогу;
- розглянути структуру та характер взаємодії європейського культурного та освітнього простору;
- визначити характер та тенденції поширення української культури в європейському просторі;
- виявити можливі шляхи вдосконалення вивчення історію європейських та світових культур в освітній стратегії України.
Обєктом дослідження є різні підходи та стратегії, що здійснюються у європейському та світовому культурному просторі.
Предметом дослідження їх значення і роль у налагодженні міжкультурного діалогу у світовому та європейському просторі.
Методи дослідження. Основними методами, за якими здійснювалось дослідження є: порівняльний, структурно-функціональний та ін. Автор намагався використовувати ці методи у взаємозвязку і взаємодоповненні, що дозволило виявити суперечності досліджуваних проблем, причини, які до цього спонукають, чинники та умови розвязання суперечностей, здійснити на цій основі відповідний прогноз розвитку ситуації в майбутньому, герменевтичний метод дав змогу проникнути в сутність міжкультурного діалогу, зрозуміти його гуманістичну спрямованість; порівняльний метод дав змогу для уточнення місця та ролі української культури в системі культурних стратегій європейського простору; прогностичний метод був використаний з метою опрацювання можливої моделі культурних стратегії.
Наукова новизна одержаних результатів. В курсовій роботі обґрунтовано місце та роль різних стратегій та напр