Проблеми міжкультурного діалогу
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
µ бути повна або часткова. Але у всіх випадках основні елементи донорської культури задають тон. Як би міцно не дотримувалася родина своїх національних традицій, як би згуртовано не жили б члени громади, вони працюють, заробляють, учаться, роблять бізнес, підкоряючись нормам, зразкам поводження донорської культури. Більше того, можуть виникати протиріччя між стандартами, на які орієнтується людина, працюючи на виробництві, роблячи свій бізнес, і нормами відносин із земляками, у родині.
Примусове впровадження, навязування культури ззовні відбувається відповідно у двох варіантах:
- міжкультурному у результаті поневолення (колоніального в тому числі) і прагнення навязати далекі культурні норми, традиції пригнобленим народам;
- внутрішньо-культурному примусове навязування соціальною групою, з кермом у політичній владі, своєї ідеології іншій частини суспільства.
Зовнішній примус може й не супроводжуватися навязуванням культури. Гноблення народу може обмежуватися визнанням (васальної) політичної й економічної залежності, встановленням загального колоніального керування країною, наданням помітних економічних і політичних привілеїв для колонізаторів. В інших випадках залежність (політична, економічна) може супроводжуватися примусовим навязуванням культури поневолювача, придушенням місцевої національної культури, примусовою асиміляцією народу. Це навязування може здійснюватися як у зовні лояльних формах: підтримка місіонерів, надання привілеїв для здійснення ними своєї діяльності, надання переваг тим, хто володіє мовою, культурою нації гнобителя, обмеження можливостей для розвитку національної культури й т.д. Навязування культури може здійснюватися й у примусових формах: перехід системи освіти на підручники, навчальні програми, які ретранслюють іншу культуру, заборона на ведення діловодства рідною мовою й т.д.
Сформоване на сьогодні культурне поле людства результат функціонування культури як соціального явища, взаємодії тенденції соціальної селекції, соціального імунітету, збереження своєї самобутності, цілісності, з одного боку, а з іншого боку розвитку культури як за рахунок саморозвитку, так і в ході міжкультурного діалогу, запозичень, взаємовпливу. Все це породило різноманіття культур, що саме по собі є важливим чинником життя сучасної людини.
IV.1 Різноманіття міжкультурного діалогу
Коли ми говоримо про культуру, то звертаємо увагу насамперед на різноманіття конкретних варіантів культур. Людині, напевно, простіше було б взаємодіяти з іншими людьми, будувати свої відносини, якби у світі затвердилася одна культура. Стільки розбіжностей, конфліктів, здавалося, нам вдалося б перебороти, як просто й легко нам було б спілкуватися, уживатися в нове середовище й т.д. Але чомусь не хочеться жити в такому нудному й одноманітному світі. Адже взаємодіючи з людьми іншої культури, ти волею-неволею виявляєш щось нове для себе, приміряєшся, придивляєшся до тих зручностей, переваг, які виявляєш у нормах, традиціях, способах діяльності, прийнятих у представників іншої культури. Таке порівняння будить думку, спонукає до змін, поліпшення. Тому точніше сказати, що жити у світі одноманітних культурних відносин не тільки нудно, але й небажано, навіть небезпечно.
Чим багатше різноманіття культур, тим вище ймовірність, що людині вдасться підібрати потрібний варіант відповіді на виклики історії. Багатший арсенал ідей, уявлень, норм, способів діяльності, культурних пропозицій, які можуть бути використані. Щодо цього внутрішнє різноманіття завжди ознака розвиненої адаптаційної здатності, здатності до розвитку тієї або іншої системи. Байдуже, чи йде мова про людство в цілому або про окреме суспільство. Разом з тим, не можна й абсолютизувати принцип диференціації, внутрішнього різноманіття. Воно не повинно зайти настільки далеко, щоб ставити під погрозу збереження цілісності системи.
Вдивляючись у сучасний світ, ми виявляємо дві основні соціокультурні тенденції, які йдуть із глибини історії, взаємодіючі, збагачують один одного, але разом з тим зберігають свою цілісність і самобутність: Захід і Схід. Пояснюючи своєрідність Заходу, звертається увага на особливу роль християнства. К.Ясперс відзначав, що з іудейства сюди перейшли релігійні імпульси й передумови; від греків філософська широта, ясність і сила думки; від римлян організаційна мудрість у сфері реального. Він також підкреслював, що на відміну від Китаю й Індії, які в культурних відносинах завжди були дуже замкнуті, "продовжили у своєму житті власне минуле", Греція, навпроти, виходила за ці рамки, відправляючись від далекого їй минулого східних народів. Тому західний мир забезпечив безперервність у формуванні освіченості. [29,82-84].
Вважається, що Захід і Схід ці дві великі світові традиції виявляють свої розходження при вирішенні корінних питань буття, і насамперед:
- У відношенні до людської особистості, усвідомленні внутрішньої глибини буття особистості. Західна людина засновує своє бачення світу на собі самій, начебто людина є його початок і творець. Східні ж релігії ґрунтуються на ідеї хибності індивідуальних форм духовного життя, культивують ідею відмови від особистого "Я" на користь безособового абсолюту.
- Відношення до світу, до реальності. Західна традиція схильна підкреслювати активне відношення людини до умов свого існування, до зовнішнього світу, у тому числі соціальному. Західна людина сприй?/p>