Проблеми міжкультурного діалогу
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
ямків у здійсненні міжкультурного діалогу в сучасному світовому просторі, визначено співвідношення культурних тенденцій, шляхи та засоби поліпшення вивчення історії культур різних країн в навчальних закладах України. Одержані результати конкретизуються в наступних положеннях:
- сучасні європейські інтегративні процеси інтенсифікують взаємодію народів і культур; створюють унікальну атмосферу співіснування в єдиному просторі культурних, етнічних, конфесійних суперечностей; потребують поглиблення діалогічного взаєморозуміння;
- мовні стратегії є одним з головних засобів налагодження міжкультурного діалогу, досягнення толерантності і взаєморозуміння, подолання суперечностей та конфліктів, які час від часу виникають у європейському просторі;
- останнє десятиріччя значно інтенсифікувалась міграція українців до європейського простору, що сприяло поширенню в ньому української мови і культури, а разом з цим розумінню української спільноти як рівноправного партнера євроінтеграційних процесів;
- існує необхідність поглибленого вивчення світових та європейських мов, а також історії культур світових та європейських країн як принципу сучасної освітньої політики України. Ефективний міжкультурний діалог у загальнолюдському просторі може бути налагодженим при умові знання та вивчення культури різних країн, а також знання власної культури та її історії, так як лише вона дозволяє особистості самоідентифікуватись й вступати в міжкультурний комунікаційний процес у якості активного, повноважного й відповідального субєкта.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження є важливими для подальшого філософського осмислення сучасної соціокультурної ситуації в європейському просторі, характеру міжкультурного діалогу, що в ньому здійснюється. Результати дисертаційного дослідження також можуть бути використані при розробці нормативних курсів та спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів.
Структура та обсяг курсової роботи обумовлені логікою розвязання поставленої мети дослідження. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.
Розділ І. Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми міжкультурного діалогу
І.1 Феномен міжкультурного діалогу
Найголовнішим методологічним імперативом по дослідженню і оперуванню проблематикою між культурного діалогу є пріоритет якомога повнішого розкриття гуманітарно-екзистенційного потенціалу кожного репрезентанта певної культури (окрему людину, соціальну групу чи великий культурний масив). Ця методологічна засада базується на іншому методологічному принципі, сенс якого полягає у визнанні принципової рівноправності різних культур.
Видатний німецький історіософ Отто Ранке назвав це явище “рівновіддаленістю культур, народів і епох від Бога”. Йдеться про те, що кожна культура, народ чи історична епоха є ціннісно-цивілізаційною індивідуальністю з цілком унікальними й самобутніми виявами в світоглядному, аксіологічному, сенсожиттєвому, етичному, естетичному та інших аспектах віддзеркалення та перетворення дійсності. [24, 15]
Зрештою, наведена точка зору є доволі поширеною в середовищі філософів, істориків і культурологів. У той чи інший спосіб її висвітлювали Шелер і Тойнбі, Шпенглер і Вебер, Данилевський і Леонтьєв, Чижевський і Бочковський.
Ота “рівновіддаленість усіх від Бога” є категоричним запереченням “зверхності” й “прогресивності” одних культур та “неповноцінності” й “вторинності” інших. Ця ж “рівновіддаленість” є важливою методологічною, аксіологічною й загалом соціально-філософською основою підходу до дійсності. Звичайно, допоки культурний диференціал, багатоманітність та різнобарвність культурного фону людства залишатиметься явищем очевидним, доти існуватиме культурний егоцентризм. Інша річ, можна і треба уникати претензій культурного егоцентризму на месіанізм, універсалізм чи виняткову загальнолюдську значущість. [20, 115-117]
Феномен міжкультурного діалогу не підлягає "лінійній" аксіологічній оцінці, котра передбачає винесення певного категоричного вердикту щодо позитивності чи негативізму такого діалогу. Міжкультурний діалог складний, суперечливий і амбівалентний фактор сучасності, який є комплексом багатьох складових і залежить від впливу низки системних факторів (суспільно-політичних, світоглядно-аксіологічних, історико-спадкоємнісних, культурно-цивілізаційних, стереотипічних тощо).
Тенденції міжкультурного діалогу належать до переліку принципово коригованих явищ, тобто, з одного боку, їм слід надавати належного значення й виказувати на їхню адресу повагу з огляду на обєктивну данність, обумовлену історичними передумовами, а з іншого, усвідомлювати їхню до певної міри недосконалість, упередженість, а відтак і необхідність коригування й оптимізації з позицій Належного. Цим Належним є, по-перше, рівність різних культурних надбань з точки зору загальноцивілізаційної цінності, а по-друге, суверенне право як на запозичення й засвоєння будь-якою культурою норм іншої культури, так і на заперечення такої необхідності з огляду на неузгодженість іншокультурних нормативів з імперативами власної культури.
Процес діалогу культур може відбуватися в двох аспектах, а саме: