Проблема темо-рематичного членування речення: історія поглядів, дефініції
Информация - Иностранные языки
Другие материалы по предмету Иностранные языки
ПРОБЛЕМА ТЕМО-РЕМАТИЧНОГО
ЧЛЕНУВАННЯ РЕЧЕННЯ:
ІСТОРІЯ ПОГЛЯДІВ, ДЕФІНІЦІЇ
За останні десятиріччя вчення про актуальне членування речення просунулось набагато вперед. У сучасній історико-лінгвістичній науці повязують виникнення вчення про актуальне членування речення з роботою Анрі Вейля про порядок слів, перше видання якої вийшло в 1884р. Після нього теорію актуального членування, яку тоді розуміли перш за все з психологічного погляду, розробляли багато вчених, наприклад Г. Габеленц, Г.Пауль, П.Ф. Фортунатов, В. Ертл, Ф. Травничек, С. Шобер. Серед дослідників, які опрацьовували теорію актуального членування речення, особливо треба наголосити імя чеського лінгвіста В.Матезіуса, який поставив її на міцну мовну базу, суттєво поглибив її теоретичний напрям. Основні поняття (перш за все поняття реми) між тим з достатньою чіткістю подані вже в роботах Ш. Бато, Монбоддо (Джеймса Барнета), Й. Аделунга, К. Беккера. Термін актуальне членування речення правомірно використовувати в цьому випадку лише тоді, коли він застосовується до понять теми і реми на стадії їх початкового формування в науці.
Термін актуальне членування речення пояснюється, як членування речення у контексті на вихідну частину повідомлення тему (дане) та на те, що повідомляється про неї рему (нове) (за сучасними лінгвістичними словниками). Деякі вчені (Г. Пауль, Я. Фірбас) розрізняють третій член актуального членування речення перехідний елемент, який виражається дієслівним присудком, що складається з темпоральних та модальних показників. У сполученні теми та реми проявляється предикативне відношення як один з випадків предикативності, яка притаманна і тим типам речень, які не мають актуального членування (односкладні).
Компоненти актуального членування речення розпізнаються через інтонацію (характер наголосу, паузація); через позиції (звичайно, тема стоїть на початку фрази, рема в кінці). Вказувати на смисловий центр повідомлення (рему) може неозначений артикль, агентивний додаток (тобто додаток у пасиві, що позначає джерело дії - агенс) у пасивній конструкції, але ці показники, як і присудок, не завжди є ремоіндикаторами. Переміщення логічного наголосу в одному реченні дає різне актуальне членування. Прямий порядок слів тема - рема переважає та називається прогресивним, обєктивним, неемфатичним. Зворотний порядок рема - тема називається регресивним, субєктивним, емфатичним. Положення реми на початку або в середині речення може бути зумовлено також: необхідністю її позиційної контактності зі співвідносним членом, який був у попередньому реченні; розчленуванням поширеної реми; ритмом; бажанням співрозмовника швидше висловити головне.
Розчленування вираженої в реченні думки на предмет думки-мовлення і предикат думки-мовлення та двобічний характер речення відмічались ще у другій половині ХVІІ століття. Активно працювали над цією проблемою такі видатні французькі вчені, як Цезар Дюмарсе та Нікола Бозе. Перший з них став використовувати термін синтаксис тільки щодо побудованого речення, яке Л. Теньєр називав стемою. Лінійні варіанти стеми речення, у свою чергу, Ц. Дюмарсе називав конструкціями. На перший план у граматиці Ц. Дюмарсе висунув тільки один тип конструкцій конструкції з прямим (природним) порядком слів. Лінійні відношення в цьому типі конструкції збігаються із стематичними. Тому в граматиці Ц. Дюмарсе головне місце посідає теорія конструкцій: синтаксис розглядається в цій граматиці в світлі описів, які присвячені конструкціям з прямим порядком слів. Ц. Дюмарсе називав їх необхідними, тобто значеннєво необхідними. Вчений вважав, що конструкції зі зворотним (фігуральним) порядком слів не передають який-небудь новий, додатковий зміст порівняно з конструкціями з прямим порядком слів. Вчений наголошував, що при встановленні прямого порядку слів мовець йде за природним ходом подій. Тому цей порядок слів він називав природним. Звичайно, він вважав, що наслідок йде після причини, якість після субстанції, а пацієнс після агенса. Конструкції з фігуративним порядком слів не відображають звичайного ходу подій. Їх вияв у мовленні Ц. Дюмарсе повязував із жвавістю уявлення, із прагненням гармонії, ритму і т.п..
Н. Бозе, на відміну від Ц. Дюмарсе, повязував прямий порядок слів у реченні з природним плином думок, а не з перебігом подій. Цей порядок він називав не тільки природним, але й аналітичним, оскільки він відображає аналітичну роботу розуму, яка здійснюється через спрямування від субєкта судження до його атрибута, а від них до їх доповнення (в широкому змісті цього терміна). Аналітичний порядок Н.Бозе вважав універсальним. Тому, на його думку, субєкт речення зазвичай передує його атрибуту (предикату), а їх поширювачі йдуть за ним. Фрази, в яких спостерігається відхилення від аналітичної діяльності розуму, він інтерпретував як фігуративні. Ц. Дюмарсе та Н. Бозе погоджувалися в тому, що зворотний порядок слів (інверсія) являє собою аномальне відхилення від нормального порядку слів. Подібний підхід щодо пояснення був традиційним. Він знайшов реалізацію у Ф. Санчеса та авторів граматики Пор-Рояля. Інша думка щодо пояснення інверсії була в Шарля Бато.
Шарль Бато розрізняв два типи порядку слів граматичний та ораторський. В. Матезіус відповідно ?/p>