Проблема темо-рематичного членування речення: історія поглядів, дефініції
Информация - Иностранные языки
Другие материалы по предмету Иностранные языки
позиції може постати і будь-який інший другорядний член речення, якщо він виражає головне поняття. Виконуючи функцію підмета, він не буде мати граматичних ознак підмета. Й. Аделунг витлумачував функції головних членів речення своєрідно. Так, у підметі він бачив, з одного боку, той член речення, який позначає щось невизначене, а з іншого боку, він вважав, що в реченні він виражає головне поняття. В першому випадку він був ближче до традиційного розуміння підмета, але в центрі свого розуміння він утримував іншу інтерпретацію субєктивної функції ту, яку ми знаходимо зараз у ремі. На відміну від Й. Аделунга, А. Вейль виходив із своєї інтерпретації функцій головних членів речення, що ґрунтувалася в основному на традиційних уявленнях, у співвідношенні з якими підмет означає те, про що говориться в реченні, а присудок дещо повідомляє про нього. Інакше кажучи, підмет складає вихідний пункт висловлення, присудок саме висловлення. Французький вчений знаходив в темо-рематичних функціях не тільки той зміст, який вони успадкували від субєктно-предикатних функцій, але і новий зміст. Він повязаний з тим, що член речення, який означає вихідний пункт висловлення, несе інформацію, яка вже відома слухачу, а саме висловлення передає нову інформацію для нього, тому тут маємо справу ... з відправним пунктом, вихідним поняттям, що однаково репрезентований і для того, хто говорить, і для того, хто слухає, і яке виступає як місце зустрічі двох свідомостей з іншою частиною висловлення, яка складає саме висловлення.
Карл Беккер розрізняв дві форми речення граматичну та логічну. Під граматичною формою речення він розумів той стан речення, який Л. Теньєр називав стемою, а під логічною формою актуальне членування того чи іншого варіанта конкретної стеми. Заслуга К. Беккера полягає в тому, що під засобом актуального членування він почав розглядати не тільки інверсію (логічний порядок слів), але й логічний наголос. Органічне значення інверсії та логічного наголосу є одним і тим самим.
К. Беккер вважав, що логічний наголос є більш універсальним засобом актуального членування, ніж інверсія. Він пояснював це тим, що можливості останньої повною мірою обмежуються граматичною формою речення. Це особливо помітно в мовах з нерозвиненою системою флексій, де представлений менш гнучкий порядок слів, ніж у мовах з розвиненою морфологічною системою. Використання логічного наголосу, навпаки, ніяк не обмежено особливостями граматичних форм речення, які існують в різних мовах.
Висування на перший план логічного наголосу як засобу актуального членування призвело К.Беккера до вузької інтерпретації того члена речення, який виражає головне поняття. Він стверджував, що за допомогою певного члена речення мовець лише вказує на якесь протиставлення. А.Вейль знайшов глибше пояснення основній функції реми. Ця функція полягає в підкреслюванні того, що ще невідомо слухачу.
На нову висоту вчення про актуальне членування речення було піднято В. Матезіусом. Він здійснив відкриття, показавши, що явище, в якому бачили психологічну природу (тобто реалізацію психологічних особливостей інтерпретації сприйняття явищ та відношень обєктивного світу у мовних одиницях), насправді є лінгвістичним. В. Матезіус виходить з того, що в різних мовах по-різному можна передавати інформацію про те, що відомо в певній ситуації. Тому в межах речення лінгвіст розрізняє: 1) основу повідомлення те, що є відомим у певній ситуації; 2) ядро повідомлення те, що повідомляється про основу повідомлення. У звязку з цим підкреслюється, що таке членування не збігається з формально-граматичним на підмет і присудок. Актуальне членування слід протиставляти його формальному членуванню. Якщо формальне членування розкладає склад речення на його граматичні елементи, то актуальне членування виясняє засіб включення речення в предметний контекст, на базі якого воно виникає. Основними елементами формального членування речення є граматичний субєкт та граматичний предикат. Основні елементи актуального членування це вихідний пункт (або основа) висловлення, тобто, що є у певній ситуації відомим або легко зрозумілим та з чого виходить мовець, і ядро висловлення, тобто, що мовець повідомляє про вихідний пункт висловлення.
Теорія В. Матезіуса стала своєчасною й активно була підхоплена. До найвидатніших послідовників В. Матезіуса належать чеські і словацькі лінгвісти Ф. Данеш, Я. Фірбас та Й. Містрік. Ф. Данеш застосовує теорію актуального членування щодо дослідження інтонації чеського речення та порядку слів у ньому. Він намагається погодити граматичний аспект з аспектом актуального членування.
Я. Фірбас застосовує актуальне членування при дослідженні порядку слів в англійській мові. Він працює з фразовою динамічністю, яка поступово зростає, починаючи з першого елемента основи і кульмінуючи в центральному елементі ядра. Основним засобом для сигналізації ступеня фразової динамічності є порядок слів, але існує рід інших чинників, які можуть його вплив анулювати або корегувати.
Використовуючи праці Я. Фірбаса та методику його аналізу, Й. Містрік простежує специфіку співвідношення теми і реми між частинами складного утворення, розглядає порядок слів та положення частин складного речення в словацькій мові.
Активно опрацьовує теорію актуального членування речення і К.Г. Крушельницька, яка користується поняттями дане й нове, працює з поняттями комунікативне ?/p>