Проблема простору у фСЦлософських СЦ природничих науках
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?ий висновок, що маСФ велике методологСЦчне значення: закономСЦрностСЦ простори вСЦдноснСЦ й обумовленСЦ, геометрСЦi простору - рСЦзноманСЦтнСЦ.
НайважливСЦша властивСЦсть простору - обСФктивнСЦсть. ВсСЦ властивостСЦ простору однозначно випливають СЦз матерСЦальностСЦ миру й загальноi унСЦверсальноi взаСФмодСЦi, якСЦ вСЦдбитСЦ в дСЦйсно фСЦлософських принципах. НСЦяких СЦнших загальних властивостей з фСЦлософських мСЦркувань, фСЦлософських вихСЦдних посилок СЦ принципСЦв вивести, неможливо.
Однак у фСЦлософськСЦй лСЦтературСЦ широко поширене думка, що до основних властивостей простору можна вСЦднести однорСЦднСЦсть, СЦзотропнСЦсть СЦ тривимСЦрнСЦсть. ОднорСЦднСЦсть означаСФ вСЦдсутнСЦсть у просторСЦ яких-небудь видСЦлених крапок, а СЦзотропнСЦсть - рСЦвноправнСЦсть всСЦх можливих напрямкСЦв.
На наш погляд, цСЦ властивостСЦ простору не можна вСЦднести до основного. Справа в тому, що вони описують конкретнСЦ структури простору, а фСЦлософСЦя, як ми побачимо далСЦ, може трактувати структуру простору лише в самому загальному видСЦ.
У цьому випадку до самого поняття структури пСЦдводить визнання того, що простСЦр абсолютно в атрибутивному змСЦстСЦ, тобто не СЦснуСФ матерСЦального обСФкта без просторових характеристик. РЖншими словами, простСЦр не являСФ собою якоiсь сутностСЦ, що перебуваСФ поза матерСЦальними обСФктами.
Тому коли говорять, що обСФкт рухаСФться в просторСЦ, це означаСФ не бСЦльше того, що вСЦн рухаСФться на тлСЦ просторовоi визначеностСЦ СЦншого обСФкта. Чистого простору, не повязаного з матерСЦальними обСФктами, не СЦснуСФ.
ВСЦдносно реального простору маСФ сенс затверджувати, що його основними моментами СФ мСЦсце й положення, звязанСЦ мСЦж собою самим тСЦсним образом. МСЦсце являСФ собою СФднСЦсть просторовоi границСЦ й деякого обсягу або довжини, обумовлених цСЦСФю границею. Положення СФ координацСЦя одного мСЦсця щодо СЦншого в тСЦм або СЦншому процесСЦ або явищСЦ.
Саме в результатСЦ розходження положень елементСЦв у явища або процесСЦ виникаСФ певна система просторових вСЦдносин спСЦвСЦснування й спСЦльностСЦ, тобто просторова структура. РЖ оскСЦльки явище або процес локально-безперервнСЦ, остСЦльки й простСЦр у iхнСЦх рамках безупинно й виступаСФ у формСЦ сумарноi довжини елементСЦв, що становлять структуру даного явища або процесу. Але явища й процеси ще й дискретнСЦ, тому просторова структура формуСФться й певними мСЦсцями елементСЦв.
Таким чином, дСЦалектика довжини й дискретностСЦ формуСФ структуру простору в цСЦлому, а рСЦзноманСЦття матерСЦальних форм приводить до рСЦзноманСЦття просторових структур. РЖ все це разом визначаСФ неунСЦверсальнСЦсть однорСЦдностСЦ, СЦзотропностСЦ й тривимСЦрностСЦ, якСЦ, отже, не можна вСЦдносити до основних властивостей простору й включати в сучасну систему фСЦлософських подань про простСЦр саме в такСЦй якостСЦ. А виходить, необхСЦдно дослСЦджувати цСЦ властивостСЦ тСЦльки конкретно-науковими методами, залишаючи за фСЦлософСЦСФю свСЦтоглядне й методологСЦчне забезпечення конкретно-наукових дослСЦджень.
Для правильного розумСЦння проблеми унСЦверсальностСЦ основних властивостей простору, що маСФ фундаментальне значення для сучасноi фСЦлософСЦi (у контекстСЦ рСЦшення проблеми рСЦзноманСЦття форм простору) СЦ науки (насамперед фСЦзики - у контекстСЦ рСЦшення проблеми структури простору як у геометричному, так СЦ в конкретно-елементному ii поданнСЦ), необхСЦдно чСЦтко розрСЦзняти простСЦр реальне, СЦснуюче, так сказати, "насправдСЦ", простСЦр концептуальне, тобто деяке наукове подання про реальний простСЦр (в основному це фСЦзичнСЦ й математичнСЦ абстрактнСЦ простори) СЦ простСЦр перцептуальний (вСЦд лат. perceptio - сприйняття, безпосереднСФ вСЦдбиття обСФктивноi дСЦйсностСЦ органами почуттСЦв), тобто простСЦр як його сприймаСФ людина своiми органами почуттСЦв, СЦ насамперед зором СЦ дотиком, СЦншими словами, що здаСФться простСЦр, що, отже, може бути сугубо СЦндивСЦдуальним.
Певною мСЦрою перцептуальний простСЦр звязуСФ реальне й концептуальне простори.
У початковий перСЦод пСЦзнання миру цСЦ три види простору можуть зливатися в один, що ототожнюСФться з реальним простором, що й проявляСФться в мСЦфологСЦi.
З розвитком перших фСЦлософських систем СЦ видСЦленням геометрСЦi на СЦнтуiтивному рСЦвнСЦ вСЦдбуваСФться поступове усвСЦдомлення розходжень мСЦж реальним, концептуальним СЦ перцептуальним просторами.
Причому якщо для фСЦлософСЦi характерним було ототожнення переважно реального й концептуального ("мислимого") простору, то в науцСЦ того часу найчастСЦше ототожнювалися концептуальному й перцептуальному простору.
ВтСЦм, ототожнення рСЦзних видСЦв простору (у iхньому рСЦзному сполученнСЦ) характерно й для багатьох сучасних дослСЦдникСЦв, як фСЦлософСЦв, так СЦ натуралСЦстСЦв СЦ суспСЦльствознавцСЦв. РЖ оскСЦльки реальнСЦсть пСЦзнаСФться людиною в процесСЦ теоретичноi й чуттСФво-практичноi дСЦяльностСЦ, остСЦльки найбСЦльше "страждаСФ" реальний простСЦр, точнСЦше, подання про нього. Як правило, реальному простору приписуються властивостСЦ концептуального й перцептуального просторСЦв, тобто на нього переносяться нашСЦ теоретичнСЦ подання про простСЦр СЦ (або) почуттСФве сприйняття простору.
Така експансСЦя "мислимих" властивостей простору на реальнСЦ приводить до перекручування змСЦсту самих подань про простСЦр, тому що без корекцСЦi, без облСЦку вСЦдносностСЦ пСЦзнання ми ототожнюСФмо цСЦ властивостСЦ. Тому й зявлялися в СЦсторСЦi пСЦзнання самСЦ рСЦзнСЦ подання про простСЦр, а деякСЦ з них навСЦть оголошувалися остаточними й максимально повними.
Як указуСФ у звязку СЦз цим вСЦдомий англСЦйський фСЦлософ Бертран Рассел у своiй книзСЦ "Людське пСЦзнання&quo