Проблема "важких" підлітків
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
форм, динаміки девіантної поведінки, а також вивчення особистості дитини, що схильна до поведінки з відхиленням.
Вивченню поведінки з відхиленням у дітей, а також їх моральних і психічних особливостей були присвячені роботи багатьох дослідників, таких як: О.С. Белічева, П.Г. Бельський, М.Н. Гернет, Я.І. Гілінський, М.М. Кабанова, Д. Кантер, С. Коен, І.С. Кон, А.Є. Лічко, Н.Ю. Максимова, Р. Мертон, І.А. Невський, І.А. Сікорський, Н. Смелзер, Н.Г. Юркевич та інші. На сучасному етапі розвитку психології питання девіацій в нашій країні займаються А.Н.Швець, Г.Карелова, Л.Мостова, Р.Охрімчук. Однак, як показує аналіз літературних джерел зарубіжних, так і вітчизняних авторів, немає єдиної точки зору стосовно до розуміння поняття "поведінка з відхиленням", єдиного підходу до корекції цієї поведінки [ 7].
Складність визначення поняття „поведінки з відхиленням" в тому, що оцінка будь-якої поведінки має на увазі її порівняння з якоюсь нормою. Девіантною називають поведінку, що відхиляється від норми, є нестандартною. Вона завжди повязана з якою-небудь невідповідністю людських вчинків, дій, видів діяльності, розповсюдженим у суспільстві або групах нормам, правилам поведінки, ідеям, стереотипам, чеканням, установкам, цінностям.
Таким чином, аналіз літературних джерел показує, що у вітчизняній психології та педагогіці багато досліджень присвячено проблемі важких, педагогічно занедбаних дітей, яких ще називають важковиховуваними. Для них характерні відхилення в поведінці від прийнятих у суспільстві соціальних норм, вони погано піддаються виховним впливом з боку дорослих, активно чинять опір їхнім вимогам.
Традиційно причини такої поведінки вчені бачать в особливостях сімейного виховання, насамперед розбещений, аморальний стан батьків, відсутність нагляду та опіки, низький рівень розвитку головних психічних функцій, у незадоволеній роботі педагогів, у впливі вулиці і неформальних груп, у субєктивному відношенні дитини до себе, своєї поведінки та оточенню .
Слід підкреслити, що вчений Каптерєв П.Ф., розумів, що основні причини появи важких дітей лежать не тільки в несприятливих умовах життя і вадах виховання, а в самому державному устрої, який провокує подібні явища, коли значна частина населення знаходиться за межею бідності. Все це спричинило за собою погіршення взаємин між людьми, загострення конфліктів. І як показують реальні дані досліджень, багато дітей, втомившись від домашніх скандалів добровільно ідуть з життя, частина дітей, що регулярно піддається в родинах насильству, не витримує і починає бродяжити [9].
Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р. Дженкінс унаслідок дослідження “важких” дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних:
Діти з “соціалізованими формами” антисуспільної поведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких вони належать.
Діти з несоціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які, як правило, перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сімї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності,зухвалості. Відомий психолог П. Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія соціалізованих “важких” підлітків розпадається ще на дві групи:
Підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.
Підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки.
Він наголошує на тому, що кожна з виділених груп вимагає спеціального підходу. Для соціалізованих важких підлітків потрібне лише активне педагогічне виховання. Щодо другої групи, то вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після якої ефективними стануть і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми під керівництвом спеціаліста-психолога або соціального педагога.
Американський психолог Уільям Глассер, який вивчав проблему невдах в школі, вважає, що існує ряд факторів, притаманних системі освіти, які породжують утворення шкільних больових точок. Відокремлення важких дітей від системи і передача їх в руки спеціалістів з проблем злочинності серед неповнолітніх увійшли в практику [21].
Найбільш загальне уявлення про відхилення у поведінці повязують з порушенням норм, які виходять на перший на перший план у спілкування людей. Слід мати на увазі, що норма велична змінна. Характер її трансформується під впливом різних факторів вікового, етнічного, соціального, професійного, статевого, ідеологічного тощо.
В. Роттенберг і С. Бондаренко вважають, що поведінка підлітків, яка відхиляється від норми, включаючи невмотивовані приступи жорстокості, у багатьох випадках може бути „диким" проявом неправильно орієнтованої пошукової активності. В ході психічного, фізичного і статевого дозрівання потреба в пошуку дуже гостра, і якщо вона неправильно орієнтована, то часто стає причиною девіантної поведінки.
Німецький психотерапевт Г. Аммон вважає, що людина народжується з потенціалом так званої конструктивної агресивності, яку він визначає як пошукову поведінку. При правильному вихованні конструктивна агресивність розвивається і посилюється, стимулюючи творчий розвиток в іграх, спілкуванні з ровесниками і дорослими. Коли ж дитина бачить конфлікти в сімї