Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
? іноді недостатньо володіє знаннями з тих чи інших питань, а тому проявляє недостатню компетентність. Але погодитись з даними новелами неможливо як з практичної, так і теоретичної точок зору.
Надання захиснику-адвокату права на відмову від виконання своїх обовязків після допуску до участі у справі з мотивів недостатності знань чи некомпетентності не гарантує, що наступні, запрошені обвинуваченим чи призначені судом чи слідчим захисники просто при небажанні здійснювати захист у даній справі чи даного обвинуваченого відмовляться від захисту саме з даних, надуманих ними мотивів, без будь-яких для себе наслідків .
Неприйнятними є також впровадження права на усунення захисника з справи з наведених підстав за ініціативою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді та суду. Знайдеться, і не один, слідчий чи суддя, який визнає, що захисник неправильно вибрав позицію, не так захищає, і взагалі занадто ускладнює їм роботу", мотивуючи це перешкоджанням встановлення істини у справі.
І справа не тільки і навіть не стільки в практичних проблемах з захистом, що неодмінно виникнуть. Справа ще й у наступному.
По-перше, використання обвинуваченим та його захисником-адвокатом протиправних засобів захисту не є кримінально-процесуальною діяльністю. Такі дії є юридичними фактами, що породжують дисциплінарні (для захисника-адвоката) чи кримінально-правові відносини (для обвинуваченого та захисника) ст. 376, 383, 386, 387 КК України 2001 р. По-друге, визнання засобу захисту законним чи протизаконним це результат кінцевих рішень у обох справах: що провадиться і що виникає із підозри в застосуванні незаконності засобу захисту, перешкоджанні встановленню істини. В ході ж розслідування чи розгляду справи правова оцінка засобу захисту, без всебічного, повного та обєктивного його дослідження буде нічим іншим, як версією. Більше того, недавня історія нашого судочинства знає випадки, коли, здавалося б, протиправний засіб захисту в кінцевому результаті виявлявся діянням, вчиненим у стані крайньої необхідності . По-третє, запровадження вказаних новел є нічим іншим, як правовим свавіллям законодавця[7, c. 83-84].
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 64 Конституції України), а в даному випадку конституційне право обвинуваченого обмежується поточним законодавством шляхом ліквідації правових механізмів його забезпечення та реалізації.
Думаю, законодавець мусить іти іншим шляхом, а саме, в напрямі реалізації головних положень Конституції України , в тому числі розвитку принципу забезпечення права на захист (п. 6, ч. З ст. 129 Конституції). Наведені правила слід переглянути, натомість законодавчо зрівняти права підозрюваного, обвинуваченого і захисника, надавши також їм право на ознайомлення з матеріалами, якими обґрунтовується затримання, обвинувачення, обрання запобіжного заходу; встановити строки тримання підсудних під вартою за судом; передбачити реальне надання захисника з моменту виникнення в обвинуваченого такого права тощо.
З приводу останнього є підстави вважати знаковим те, що, визнавши в новому Кримінальному кодексі недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею або судом права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист злочином (ст. 374 КК), законодавець піде саме в такому напрямку.
Розширення можливостей захисту не є перешкодою до розкриття злочинів і це не шлях уникнення злочинців від кримінальної відповідальності, а навпаки, дієвий засіб попередження слідчих та судових помилок, сприяння виконанню завдань кримінального судочинства[9, c. 285].
Розділ 3. Питання вдосконалення законодавства, що забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому та виправданому право на захист
На нашу думку, необхідно вдосконалити норми КПК України, які регулюють порядок допуску захисника до участі у кримінальній справі. У ч.4,5 ст.44 КПК України передбачено, що захисник допускається до участі у справі на будь-якій стадії процесу. Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд ухвалу. Чинна редакція ч.3 ст.44 КПК України визначає перелік документів, які засвідчують повноваження захисника на участь у справі. Для адвокатів цей перелік чомусь не є однаковим: для адвокатів членів адвокатського обєднання це ордер, а для інших адвокатів угода. З такою позицією законодавця не можна погодитися, бо обовязок адвокатів, котрі займаються адвокатською діяльністю індивідуально (згідно зі ст.4 Закону України Про адвокатуру), подати угоду з клієнтом для приєднання її до матеріалів справи, може мати негативні наслідки як для адвокатів, так і для клієнтів, якщо в угоді зазначені відомості, які є предметом адвокатської таємниці.
Правила адвокатської етики, які є обовязковими для виконання всіма адвокатами, містять загальні вимоги до змісту угоди про надання правової допомоги між адвокатом і клієнтом. Зокрема, у ст.17 цих Правил зазначено, що угода обовязково має містити зміст доручення, розмір гонорару адвоката, порядок його сплати. Виникає питання, чому всі учасники процесу, які мають право на ознайомлення з матеріалами справи, повинні мати доступ до цих відомостей. Умови угоди це особиста справа адвоката та його клієнта. Отже, на нашу думку, угода не повинна приє