Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
вість захищатись встановленими законом засобами від предявленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав. Тому прихильники даного погляду доходять висновку про триелементну структуру захисту: 1) самозахист встановленими законом засобами від предявленого обвинувачення; 2) захист за допомогою захисника; 3) офіційний, посадовий захист, здійснюваний органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею та судом [2, c. 16-17].
Погодитись з такою трактовкою змісту права обвинуваченого на захист та самого захисту можна лише частково і ось чому.
Право на захист це субєктивне право обвинуваченого. Воно трансформується із обєктивного, передбаченого в законі права, і набувається особою здебільшого одночасно з висуненням проти неї підозри у вчиненні злочину та притягненням її як обвинуваченої для того, щоб здійснювати захист. Це перший крок, перша стадія реалізації обєктивного права на захист вступ у правові відносини, набуття комплексу субєктивних прав з метою їх здійснення. З цього моменту бере свій початок функція захисту. Наступна стадія стадія здійснення обвинуваченим наданих йому прав на захист . Тобто, право обвинуваченого на захист і його правове забезпечення та реалізація поняття не тотожні, вони не збігаються: перше є елементом статусу обвинуваченого, друге відображає умови, процесуально-правові засоби, що впливають на здійснення права на захист.
На відміну від власне права обвинуваченого на захист правовий механізм його забезпечення полягає в покладенні на слідчого і суд процесуальних обовязків, виконання яких дає обвинуваченому реальну можливість захищатись встановленими законом засобами, сприяє здійсненню захисту, а правовий механізм його реалізації полягає в здійсненні самим обвинуваченим у встановленому законом порядку і передбаченими законом засобами наданих йому прав.
Якщо обвинувачений використовує своє право на допомогу захисника, правовий механізм реалізації його права на захист включає також захисну діяльність захисника. Як правильно зазначає в даному відношенні О.Р. Михайленко, реалізація прав обвинуваченого йде спільно з процесуальною діяльністю захисника6.
Стосовно стадії судового розгляду справ чітку позицію з цього приводу (змінами та доповненнями КПК від 21 червня 2001 р.) зайняв законодавець: Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник (ч. 4 ст. 16 КПК). Вважаю, що це повною мірою відноситься і до стадії дізнання та досудового слідства, апеляційного та касаційного провадження.
Тому реалізація субєктивного права обвинуваченого на захист у дійсності двоелементна і полягає у: 1) самозахисті встановленими законом засобами; 2) захисній діяльності захисника (законного представника) [3, c. 73-74].
2.2 Аналіз механізму забезпечення та реалізації права обвинуваченого на захист
Найбільш наглядно зміст та правовий механізм реалізації права обвинуваченого на захист проявляються при аналізі правових відносин, які при цьому виникають, та їх здійсненні.
При використанні обвинуваченим права на захист виникає безліч складних, багатогранних, тісно переплетених між собою кримінально-процесуальних відносин, оскільки обвинувачений і його захисник (законний представник), як кожен окремо, так і водночас у тій чи іншій правовій ситуації вступають у правові відносини не тільки між собою, а й з іншими учасниками процесу, в першу чергу з посадовими особами держави та органами, які процес провадять. Але відносини між власне обвинуваченим і його захисником носять здебільшого чітко виражений двосторонній, двосубєктний характер. І це в правовому механізмі реалізації права обвинуваченого на захист принципово.
Для прикладу візьмемо елементарне одиничне правовідношення (але реалізація якого завжди має вирішальне значення для змісту і характеру захисту у справі в цілому), правовідношення з приводу побачення обвинуваченого з захисником і розглянемо його крізь призму структури норм, які його регулюють.
Право обвинуваченого на побачення з захисником, як його субєктивне право, передбачене ч. 2 ст. 43 КПК. Цьому праву кореспондує обовязок захисника задовольнити дане право, оскільки захисник зобовязаний використовувати передбачені в цьому Кодексі та інших законодавчих актах засоби захисту з метою зясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, помякшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу (ч. 1 ст. 48 КПК)7.
Відносини між обвинуваченим та захисником з приводу побачення мають всі необхідні елементи кримінально-процесуального відношення: 1) субєктний склад (обвинувачений і захисник); 2) обєкт (їх поведінка у вигляді процесуальної дії побачення); 3) процесуальне право (право обвинуваченого на побачення з захисником); 4) процесуальний обовязок (обовязок захисника задовольнити право обвинуваченого)[1, c. 50-51].
Норма, якою врегульоване дане правовідношення, теж відповідає всім вимогам кримінально-процесуальної норми. Вона має гіпотезу якщо є особа, щодо якої в установленому цим Кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченої (ч. 1 ст. 43 КПК); диспозицію то вона має право... мати захисника і побачення з ним до першого допиту (ч. 2 ст. 43 КПК), а захисник зобовязаний використати даний засіб захисту як зазначений у законі (ч. 1 ст. 48 КП