Предмет і завдання педагогіки
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
иття багато ідей народної педагогіки.
У другій половині XIX на початку XX століття в Україні на проблемах освіти й виховання зосереджували свою увагу майже всі діячі культури та мистецтва, літератури й науки. Тарас Шевченко (18141861) обстоював право на навчання дітей рідною мовою, підготував і видав Букварь южнорусский (1861). Сподівався, що народна школа сприятиме поліпшенню життя народу, його пробудженню. Школа, на думку поета, має бути доступною для всіх, задовольняти потреби свого народу і діяти на основі народності. Тут її і и повинні отримати міцні й глибокі знання, всебічно розвиватися. Народність поет розумів як засіб патріотичного виховання молоді, прищеплення їй святого почуття любові до рідного краю, до українського народу. Велику роль у народній школі він надає особистості вчителя добрій, високоморальній людині, носієві духовності.
Боротьбу Т.Г. Шевченка за національну систему освіти і виховання в Україні підтримали видатні вітчизняні просвітники М. І. Костомаров, П. О. Куліш, М.П. Драгоманов, Б.Д. Грінченко та інші. їхня творчість є основою української педагогіки.
Народна освіта всьому голова, всьому основа. Ці слова найбільш повно характеризують Миколу Костомарова (18171885) засновника Кирило-Мефодіївського товариства, вчителя, історика, літературознавця і перекладача. В Книзі буття українського народу він виклав свою освітню програму, де з метою піднесення культури українців на перший план ставиться справа народної освіти. Відстоював викладання рідною мовою, наполягав на вивченні її як навчального предмета, розширенні знань із природознавства, основ народного життя, ознайомленні зі становищем народу в державі та його юридичними правами. Учений боровся за самостійність української мови. Він детально аналізує її фонетичні й граматичні особливості, наголошуючи на її відмінностях від великоруської та польської.
Пантелеймон Куліш (18191897) визнаний літератор і культурний діяч, поет, прозаїк, драматург, історик, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, учитель, педагог-методист, сіяч україністики залишив значну освітньо-педагогічну спадщину. Досить згадати його українську Граматку (1857), в якій вперше спрощено правопис рідної мови і приведено до нормативного вигляду. Граматка мала широке визнання в народі й отримала назву кулішівки. Вона була і букварем, і читанкою, і підручником з арифметики. Т.Г. Шевченко на друге видання Граматки 1861 року писав: Це перший вільний промінь світла, який може проникнути в здавлену кріпацьку голову. П. Куліш також обстоював народну школу, в якій жили б кращі освітні традиції, а народну мову вважав безпосереднім виявом екзистенційної глибини людського єства, голосом серця.
Закарпатський педагог Олександр Духнович (18031865) зробив вагомий внесок у теорію і практику початкової освіти: написав буквар, методичні книги для вчителів. Після закінчення Ужгородської гімназії та духовної семінарії працював домашнім учителем, викладачем гімназії, служив священиком будив думки про необхідність поширення освіти як основи духовного життя. Він стверджував, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли набуває освіту і виховання. Людина без виховання, на його думку, подібна до землі, на якій зростає бурян. О. В. Духнович стояв на позиціях традиційного українського просвітництва, вважаючи, що за рахунок поширення освіти можна значно вдосконалити суспільство. Вершина його педагогічної творчості перший підручник з теорії та практики навчання й виховання молоді Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских (1857), який відіграв важливу роль у розвитку вітчизняної педагогіки та шкільної справи.
Павло Грабовський (18641902) присвятив ряд статей проблемам народної освіти. Леся Українка (18711913) обстоювала необхідність народної освіти, змальовувала жалюгідність сільських шкіл і вчителів.
Іван Франко (18561916) велет українського педагогічного духу. В його спадщині понад сто наукових і публіцистичних праць, художніх творів, присвячених вихованню дітей і молоді. Він аналізує стан освіти на українських землях рубежу XIXXX століть; проблеми національної освіти й виховання; відродження й розвитку української педагогічної культури; історію освіти, народної педагогіки; визначає мету, зміст і методи навчання й виховання. Світогляд і педагогічні погляди І. Франка формувалися під впливом мудрості народної педагогіки та європейської глибокодумності, вітчизняних світочів розуму К. Старовецького, Г. Сковороди, Т. Шевченка, П. Куліша, М. Драгоманова. Він цікавився роботами відомих українських педагогів, був також обізнаний із зарубіжною педагогічною літературою.
Повного розквіту рідного шкільництва, української педагогіки, освіти й науки, педагогічної й національної культури, на думку І. Франка, можна досягти тільки за умов самостійної Української держави. Він боровся за українську національну школу демократичного характеру й гуманістичного спрямування, обстоював необхідність створення підручників високого наукового рівня.
Мету виховання І. Франко вбачав у всебічній підготовці молодого покоління до здійснення найвищого ідеалу нації осягнення власної державності, до активної творчої участі в розбудові рідної духовної й матеріальної культури, а через неї до участі у вселюдській культурі. Національне виховання, на його думку, це творення і безупинне вдосконалення нації. Основними рисами українця мають бути: свідомий патріотизм, висока