Праслов'яни і слов'яни та походження України
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Прасловяни і словяни та походження України
ЦІопередня історія України була одночасно і фоном, і часткою нашої минувшини. Українці становлять етнічну гілку східного словянства і пройшли тривалий та складний шлях еволюції від найпростіших до висококультурних форм людської спільноти. Предками українців, як і білорусів та росіян, були Прасловяни, походження і етногенез яких на сьогодні остаточно не зясовано. Про них можна говорити лише в загальних рисах, використовуючи дані різних наук історії, археології, лінгвістики, етнографії, антропології тощо. Ця тема набуває актуальності, оскільки дуже важливим стає сучасний розвиток української державності та зміцнення української національної ідеї.
Дослідження лінгвістів довели, що прасловянські мовні ознаки існували вже в II тис. до н. е. Приблизно з середини І тис. до н. е. старословянська мова виділилася з індоєвропейської мовної єдності й почала розвиватися самостійно. При цьому вона зазнавала впливу інших мов і, в свою чергу, впливала на них. Однак даних лише лінгвістики для вирішення проблеми походження словян, у тому числі українців, недостатньо. Головною проблемою зясування етногенезу словянства є визначення часу появи й належності до прасловянського світу найдавнішого населення Європи.
Частина вчених вважає, що Прасловяни почали формуватись як окрема гілка індоєвропейської спільноти народів у II тис. до н. е. й відносить до них племена тшинецько-комарівської культури (XVXI ст. до н.е.). Вони мешкали на території сучасних Східної Польщі, Прикарпаття, Придністровя, Південної Білорусії та Північної України. Незважаючи на значний ареал розселення, ця людність мала багато спорідненого в суспільному устрої, заняттях, побуті та звичаях. Люди сіяли пшеницю принаймні двох сортів, ячмінь та інші культури. Існував землеробський культ. Важливу роль продовжувало відігравати тваринництво, насамперед розведення рогатої худоби, коней і свиней. Водночас тшинецько-комарівські племена відрізнялись від своїх ближніх і дальніх сусідів. Територію сучасних Закарпаття, Північно-Східної Угорщини, Трансільванії та Східної Словенії населяли племена становської культури (XIVXII ст. до н.е.). Вони, напевне, започаткували відмінну від прасловянської фракійську етнічну спільноту. На захід від Дністра мешкали племена культури Ноа (XIIIXI ст. до н.е.). Вони вже чіткіше представляли фракійський світ з його різноманітними особливостями. Лісостеп Лівобережної України протягом другої половини II тис. до н. е. займали племена бондарихинської культури. Дехто з вчених відносить їх до фінно-угорських чи балтських племен. Вважається, що під тиском південних народів вони відійшли на північ, і у зоні Полісся стали етнічним підґрунтям юхновської культури (VIIII ст. до н.е.). Юхновці належали до балтської групи племен, близьких за окремими ознаками до сучасних литовців і латвійців. (Подальша етнічна кристалізація прасловянства продовжувалась на території сучасних Польщі та України. З плином часу тшинецько-комарівська спільнота розпалася на окремі племінні обєднання. На основі тшинецької культури на терені Польщі зявилися племена лужицької культури. Розвиваючись, вони поступово віддалялися від східних сусідів, племен комарівської культури. Східна їхня гілка заселила південну частину лісостепу Правобережної України від Середнього Дніпра до Збруча й утворила нову етнічну спільноту, відому під назвою племен білогрудівської культури (XIIX ст. до н.е.). На думку багатьох учених, білогрудівці становили ту етнічну спільноту, на базі якої пізніше утворилися східні словяни. Найбільше вони концентрувалися в районі сучасної Умані, що є свідченням існування якогось племінного обєднання. Білогрудівці займалися переважно землеробством із застосуванням тяглової сили, скотарством, а також конярством. Виготовляли тюльпаноподібні горщики, інший обідній і ритуальний посуд, займалися прядінням, ткацтвом, у глиняних формах виливали бронзові сокири, кельти, кинджали, браслети. У білогрудівців склався землеробський культ. Вони ліпили з глини моделі зерен, хлібців, коржів і поклонялись їм. Померлих спалювали або ховали в землю. Виробничі й духовні досягнення племен білогрудівської культури успадкувало населення чорноліської культури (XVIII ст. до н.е.). Чорноліські племена займали лісостепові простори поміж Дніпром і Дністром, на півночі їхня територія доходила до Припяті. Найщільніше були заселені басейни Тясмину й Росі. Розвивалися традиційні види господарства. Ширше застосовуються деревяні плуги. Деревяні та кремяні вкладні у серпах поступово замінюються залізними, збільшується кількість і асортимент бронзових та залізних речей. На місцевій традиційній основі підвищується рівень виробництва посуду. Померлих спалювали, а прах ховали в урнах разом з ритуальною їжею та прикрасами.
Наприкінці IX ст. до н.е. на чорноліські племена посилилась експансія кіммерійців. Місцеве населення мусило пристосовувати спосіб життя до нових умов. Воно переносило свої поселення на зручні для оборони місця, почало будувати городища й укріплювати їх ровами, валами та деревяними огорожами. Під загрозою збройного нападу вдосконалюється військова організація, політична й етнічна консолідація чорнолісців. Частина їх відходить на північ і Лівобережну Україну та щільно оселяється у басей?/p>