Праслов'яни і слов'яни та походження України
Информация - История
Другие материалы по предмету История
¶но коржі. Вирощували також коноплі й льон. На вільних землях випасалися корови, бики, свині, дрібна рогата худоба, коні. За допомогою прирученої собаки люди полювали на диких свиней, оленів, лосів, зубрів, ведмедів, бобрів, куниць. Високого рівня розвитку досягла обробка заліза. Майстри Середнього Подніпровя навчилися надавати міцності сталі за допомогою цементації. Залізо виплавляли в основному з болотних руд у сиродутних горнах. У кожному з відомих нам поселень виявлені примітивні печі для виплавки заліза. Продовжувалося виготовлення бронзових виробів. Зарубинці уже мали ткацький верстат і виробляли тканину з шерсті, льону та конопель. Посуд робили на гончарному крузі з місцевих глин.
Наші предки жили в невеликих помешканнях розміром приблизно 34 на 45 м прямокутної або квадратної форми. У південнобузьких, середньопридніпровських і деснянських поселеннях праукраїнці будували житла каркасно-ти-нової конструкції, які обмазували глиною, а потім білили крейдою. Остання ознака для нас особливо важлива, оскільки вона передавалася з покоління в покоління і дійшла до наших днів.
Побут зарубинців Середнього Подніпровя дещо відрізнявся від побуту північних сусідів. Починаючи з Лівобережжя Припяті стіни жител робилися з колод без глиняної обмазки. Ями для могил викопувалися паралельно до берега річки, тоді як у зарубинців перпендикулярно. Існували й інші відмінності, котрі лише додатково свідчать про певну спільність зарубинецьких племен. Праукраїнці активно торгували із зарубіжжям. З країн Південно-Західної Європи та античних міст-держав Північного Причорноморя завозилися фібули, скляне намисто, різні вироби з бронзи й заліза. З країн Західної Європи кераміка й бронзові вироби. Безумовно, зарубинці мали й предмети сарматського походження. Натомість, у Північне Причорноморя і Грецію вивозилися продукти тваринництва, мисливства і, можливо, частково рільництва. Приблизно на І ст. н. е. зарубинецькі племена досягли такого високого рівня розвитку й етнічної визначеності що почали виділятися із племінного обєднання венедів. З часом це призвело до остаточного його розпаду й утворення інших племен, зокрема склавінів і антів. Склавши проживали в основному за межами України, в межиріччі Дністра й Дунаю. Анти займали землі на схід від них. Етимологія іранського етноніма анти повязана з поняттям пограничні жителі, тобто близька до етноніма поляни. У ГУ ст. анти вже мали велике державне обєднання, яке в період найвищого його піднесення займало лісостепову зону від Дону до Румунії й далі на Балкани. Ми не знаємо точно загальної кількості племен, що входили до його складу. Але з повідомлення готського історика VI ст. Йордана про полонених антських старшин можемо припустити, що їх було не менше 70.
Анти перебували на стадії розкладу первіснообщинного ладу й зародження складнішого суспільства. Зявилися приватна власність на землю, майнове розшарування. Очолював обєднання цар, але його владу обмежувало всенародне віче. Найближче оточення царя становили старійшини племен, що входили до складу державності. Царі почали створювати військові дружини, з яких пізніше виділялися заможні люди. Можновладці експлуатували полонених і обертали їх на рабів. Чисельність рабів була досить значною, якщо врахувати, що в окремих військових походах анти захоплювали в полон десятки тисяч чоловіків, жінок та дітей Але це не було класичне рабство. Найчастіше воно перетворювалося на феодальну залежність полоненого від власника. Не сприйнявши рабовласництва в чистому вигляді, анти тим самим уникли незавидної долі Римської імперії, яка внаслідок кризи рабовласницької системи господарювання розпалася.
На Півдні України виникає Готське королівство. З пониззя Вісли східногерманські племена готів просунулися на український південь і в II ст. осіли в Північному Причорноморї та Приазовї. Відсутність помітних слідів готів у лісостеповій зоні свідчить про досить мирний характер утворення нового державного обєднання. Тривалий час між обома державами були добрі відносини. Виступаючи разом, вони успішно протистояли найсильнішим країнам Європи. В III ст. готи й анти спільно воювали проти Римської імперії й захопили частину Дунайської рівнини, її негайно зайняли словянські племена й почали колонізувати.
Розвитку державних формувань в Україні перешкодила навала гунів. Вийшовши із Забайкалля, гуни в IV ст. посунули на Захід. При цьому вони втягували до орбіти свого руху й інші племена. В 375 р. гуни переправилися через Дон і вторглися у володіння Готського королівства. Нападники успішно просувалися уздовж Меотійського моря і Понту Евксінського. Гуни не загрожували існуванню антського обєднання, й тому анти виступили на їхньому боці у війні з готами. В 385 р. вони знищили військо царя готів Вінітарія. Але наступного року готи завдали нищівної поразки антському царю Божу, полонили його й разом із синами та 70-ма вельможами розіпяли на хрестах. У відповідь на це гунський цар Баламбер повів свою армію на готів і вщент розгромив їх. Частина готів відкотилася в Крим, друга почала відходити до Дунаю, їх переслідували гуни, знищуючи непокірних і слабких. Отаборившись у Придунайській рівнині, гуни тривалий час вели спустошливі війни із сусідніми державами. Тільки в 451 р. обєднане військо римського полководця Аеція та готського короля Теодоріха Великого остаточно перемогло гунів. Після смерті царя Аттіли в 453 р. царство гунів розпалося, а йог