Правовое урегулирование обращения ценных бумаг
Реферат - Экономика
Другие рефераты по предмету Экономика
лік цінних паперів, обслуговує угоди, повязані з їх обігом, та, у разі необхідності, поставку паперових бланків фондових інструментів із своїх сховищ у місця, вказані їх власниками.
Вигода використання системи депозитаріїв цінних паперів полягає в тому, що вони значно спрощують виконання угод по цінних паперах і водночас дозволяють уникнути великих переміщень останніх. При виконанні угоди необхідно лише перекласти відповідні цінні папери з одного сейфа депозитарію, де вони зберігаються, в інший, а не доставляти їх до місця виконання угоди і передавати іншому власнику. Однак це можливо лише за умови, що обидві сторони угоди є учасниками одного і того ж депозитарію.
З метою спрощення операцій по виконанню угод з цінними паперами в більшості країн з цивілізованою ринковою економікою існує система центральних депозитаріїв, клієнтами яких є практично всі учасники біржових операцій цих країн і в яких постійно зберігається основна частина цінних паперів, що допущені до біржового обігу. В США, наприклад, центральні депозитарії існують з кінця 60-х років, в Японії з початку 70-х, у Великобританії з кінця 70-х. В Україні поки що не створено єдиної системи центрального депозитарію. При Українській фондовій біржі функціонує центральний депозитарій, учасником якого може стати будь-яка фінансова установа, яка відповідає вимогам, що встановлені Умовами прийняття в учасники центрального депозитарію цінних паперів при УФБ.
АТ "Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ" обслуговує всі операції з безготівковими (дематеріалізованими) цінними паперами, по яких відбувається розміщення чи вторинний обіг на УФБ та її філіях.
Звичайно, коли ми говоримо про центральний депозитарій цінних паперів, то, насамперед, маємо на увазі депозитарій, що здійснює зберігання та облік, а також фіксує переміщення не фізичних, а дематеріалізованих цінних паперів, які існують у вигляді компютерних записів на рахунках.
Однак перевести всі цінні папери в дематеріалізовану форму справа досить клопітка й складна. Про це переконливо свідчить досвід індустріальне розвинутих країн. Системою електронного обігу.
Щодо України, то, враховуючи практичну відсутність в ній централізованої компютерної мережі, яка обслуговувала б операції з фондовими інструментами, говорити про повний перехід українського фондового ринку на операції з цінними паперами в дематеріалізованій формі є справою передчасною.
Указом Президента України від 25 травня 1994 р. а № 247/94 "Про електронний обіг цінних паперів і Національний депозитарій" передбачено створення Національного депозитарію для обслуговування електронного обігу цінних паперів в Україні на базі Центрального депозитарію цінних паперів при Українській фондовій біржі (ст. 2). Таким чином, було створено правові засади для появи ще одного з інститутів, притаманних розвинутому ринку цінних паперів. Однак до цього часу Національний депозитарій цінних паперів ще не створений.
Власне, питання про Національний депозитарій в Україні зводиться до питання, на якій базі і з якою метою він має створюватись: на базі АТ "Центральний депозитарій" при УФБ для забезпечення обігу бездокументних акцій та облігацій відкритих акціонерних товариств чи на базі депозитарію НБУ для обслуговування обігу державних цінних паперів. Питання залишається відкритим, хоча створення Національного депозитарію передбачено також Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленою постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.
Згідно з Концепцією, до системи Національного депозитарію повинні належати Національний депозитарій та його учасники локальні депозитарії банків, посередники на ринку цінних паперів, спеціалізовані депозитарні установи (реєстратори), регіональні центри сертифікатних аукціонів, які безпосередньо обслуговуватимуть учасників фондового ринку.
Депозитарії тісно співпрацюють з іншими учасниками біржового ринку (кліринговими банками, фондовими біржами), що дозволяє зробити цей ринок більш досконалим і ліквідним і тим самим наблизити його до міжнародних стандартів, які існують для ринків цінних паперів. Тим більше, що такі стандарти для міжнародних ринків станом на 1992 рік визначені організацією експертів, яка іменується "Група тридцяти" (Г-30).
Рекомендації Г-30 спрямовані, в основному, на вирішення проблем клірингу та організації фондової торгівлі. Уніфіковані вимоги до національних ринків цінних паперів як учасників міжнародної торгівлі викладені в девяти рекомендаціях, прийнятих у березні 1989 року:
1) до 1990 року звірка умов угод між всіма безпосередніми учасниками ринку (брокерами, брокерами/ділерами та іншими членами біржі) мала здійснюватися не пізніше ніж на наступний день після укладення угоди, тобто Т+1;
2) субєкти ринку, які не є брокерами/ділерами (інституційні інвестори та інші учасники угод), повинні до 1992 року стати членами системи звірки угод, яка дозволить підтверджувати інформацію про деталі угод;
3) кожна країна до 1992 року повинна була мати розвинутий та ефективно діючий Центральний депозитарій цінних паперів. Умови діяльності та управління депозитарію повинні заохочувати по можливості більш широке розповсюдження його послуг серед інших учасників фондового ринку;
4) кожна країна, шляхом вивчення обсягів ринку та діяльності його учасників, повинна визначити доцільність організації заліку угод для зниження ризику та підвищення ефек?/p>