Правові форми використання земель
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
ервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм і припиняються після його смерті, то право предіального сервітуту закріплено за визначеним обєктом, причому по відношенню до іншого обєкта, а не к конкретної особи, і, відповідно, не залежить від власників певних обєктів сервітуту.
Відповідно до ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Звертає на себе увагу те, що в ст. 98, як і в ст. 99 та в назві глави 16 ЗК України вживається термін “право земельного сервітуту”. В ст. 401 ЦК України вживається ж термін “земельний сервітут”, який розкривається як право користування чужим майном (сервітут). З цього цілком логічно можна зробити висновок, що сервітут є правом. В юридичних словниках визначення сервітуту наводиться також через категорію "право".
Оскільки все-таки важко заперечити, що сервітут це право, то визначення, дане в ст. 98 ЗК України зводиться до того, що право земельного сервітуту це право на право.
Такий висновок дає підстави вважати, що термін “право земельного сервітуту” в тексті ЗК України має бути замінений терміном “земельний сервітут”, що узгодить його з формулюванням, даним в ЦК України. Крім того, якщо в назві глави 16 та в ст.ст. 98, 99 ЗК України вживається термін “право земельного сервітуту”, то вже в наступних статтях зазначеної глави (ст.ст. 100, 101, 102) вживається термін “земельний сервітут”, що ще раз підтверджує необхідність упорядкування термінології кодексу.
Право земельного сервітуту є титульним правом (повязане із легалізованими в законному порядку правами власності чи користування) і, відповідно, тривалим (довгостроковим чи безстроковим) і неподільним (в разі поділу ділянки сервітутне право зберігається).
Субєктами правовідносин щодо встановлення сервітуту є, з одного боку, власник або землекористувач земельної ділянки, який вимагає встановлення сервітуту, з іншого боку - власник земельної ділянки, за рахунок встановлення обмежень у користуванні якою передбачається задоволення інтересів першої сторони.
При цьому земельна ділянка, для використання якої за певним призначенням земельним сервітутом встановлене обмежене право користування іншою земельною ділянкою, називається пануючою (домінуючою, панівною) земельною ділянкою. Земельна ділянка, щодо якої встановлене обмежене речове право, тобто за рахунок встановлення обмежень у користуванні якою задовольняються інтереси уповноваженої особи, називається слугуючою (обслуговуючою) земельною ділянкою. Обслуговуючу земельну ділянку також називають обтяженою.
Щодо власника або користувача пануючої земельної ділянки у разі встановлення сервітутного правовідношення ще з римського цивільного права закріпилась назва сервітуарій. Цей термін широко використовується в науці земельного та цивільного права, проте, він відсутній в жодному нормативному акті.
Не вживає земельне законодавство України і термінів “домінуюча”, “панівна” чи “пануюча” та “обтяжена”, “обслуговуюча” чи “слугуюча” земельна ділянка. Проте, незважаючи на відсутність законодавчого закріплення, дані терміни широко використовуються в науці.
Проте, остаточну назву наведених вище термінів має визначити окремий закон, прийняття якого обумовлюється необхідністю більш детальної регламентації інституту земельного сервітуту, закріпленого чинним ЗК України.
Нині ж чинний ЗК України щодо обслуговуючої земельної ділянки вживає громіздкий термін “земельна ділянка, щодо якої встановлений земельний сервітут”, а щодо сервітуарія термін “власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут” або “власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут” (ст.ст. 98, 101, 102 ЗК України).
В юридичній літературі виділяється чотири характеристики сервітутів, які властиві всім земельним сервітутам:
1) мають бути домінуюча і обтяжена сервітутом земельні ділянки;
2) власниками домінуючої та обтяженої земельні ділянки мають бути різні особи;
3) сервітут має задовольняти певні вимоги щодо домінуючої земельної ділянки;
4) не може існувати права на сервітут, якщо не існує підстави на його створення.
1. Перша характеристика ( мають бути домінуюча і обтяжена сервітутом земельні ділянки) є ключовою для поняття сервітуту. Сервітутом називають право що створюється на користь однієї нерухомості (земельної ділянки) і реалізується на іншій земельній ділянці. У рамках земельного сервітуту обслуговуюча земельна ділянка своїми зручностями, перевагами, природними ресурсами усуває недоліки панівної земельної ділянки. Тобто має бути земельна ділянка, що має переваги (домінуюча, панівна, пануюча нерухомість) та обтяжена (обслуговуюча, слугуюча) нерухомість, на якій це право реалізується.
Ознака домінуючої і обтяженої сервітутом земельні ділянки відрізняє земельний сервітут від сервітуту за цивільним правом. Відповідно до ст. 401 ЦК України якщо земельний сервітут може належати лише власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, то особистий сервітут може належати іншій, конкретно визначеній особі. Умови, щоб особа, зацікавлена у встановленні особистого сервітуту за рахунок іншої нерухомості, володіла іншою нерухомістю законодавством не встановлено.
Земельне законодавство більшості інших країн, як і земельне законодавство України, для встановлення зем