Правові форми використання земель
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
µмлі, введення режиму права виключної державної власності на землю і скасування всіх інших видів прав на землю, включаючи і право земельного сервітуту. За сучасних умов відбувається відродження цього інституту після більш ніж 80-річної перерви у його розвитку, зумовленої тим, що він не визнавався системою радянського права.
Загальні положення про права на чужі речі в цілому та про сервітути зокрема містяться у книзі третій Цивільного кодексу України. Невичерпний перелік видів речових прав на чуже майно визначено в ст. 395 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Окремі види речових прав на чуже майно випливають з положень Господарського кодексу України (далі ГК України).
Виходячи з норм зазначених кодексів, можна виділити наступні види прав на чуже майно:
право володіння (ст. 397-400 ЦК України);
сервітут (ст. 401-406 ЦК України);
емфітевзис (ст. 407-412 ЦК України);
суперфіцій (ст. 413-417 ЦК України);
право господарського відання (ст. 136, 572 ГК України);
право оперативного управління (ст. 137 ГК України);
право оперативного використання майна (ст. 138 ГК України).
Відповідно до існуючої правової традиції сервітут розглядається як речове право на чужу річ, що забезпечує повне або часткове користування річчю і нерозривно повязане з певною земельною ділянкою (іншою нерухомою річчю) чи певною особою.
Таким чином, сервітут є одним з видів прав на чужі речі, який може бути визначений як право обмеженого користування чужими речами (майном), встановлене в інтересах певної особи.
Сервітут належить до таких прав, що підпорядковують річ уповноваженій за ними особі (сервітуарію) у певному напрямку і з певною метою.
Сервітут дозволяє субєкту сервітутною права (сервітуарію) користатися природними властивостями речі, щодо якої встановлений сервітут.
Схожі визначення сервітуту наводиться і в іншій юридичній літературі.
Так, О.О.Погрібний, І.І.Каракаш визначають сервітут як однин з видів прав на чужі речі, який може бути визначений як право обмеженого користування ними (майном), встановлюване в інтересах певної особи.
Він належить до прав, що підпорядковують річ уповноваженій особі (сервітуарію) у певному напрямі і з певною метою.
Сервітут дозволяє сервітуарію користуватися природними властивостями речі, щодо якої він встановлений.
В популярній юридичній енциклопедії сервітут визначений як обмежене речове право, яке забезпечує невласнику нерухомості, речі можливість користуватися цією чужою нерухомістю, річчю з певними обмеженнями, встановленими законом або договором.
В сучасному українському законодавстві право земельного сервітуту регулюється в основному Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України, рядом розяснювальних листів.
В ч. 1 ст. 401 ЦК України міститься наступне формулювання: право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Відповідно до ч. 2 ст. 401 ЦК України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Підрозділяти сервітути на земельні (предіальні) та особисті (персональні) у науці цивільного права прийнято ще згідно з римською правовою традицією.
Відмінності між земельними та особистими сервітутами визначаються не обєктом сервітутного права, а виключно способом встановлення субєкта останнього, тобто тієї уповноваженої особи, якій належить право обмеженого користування чужою річчю. Адже сервітути встановлюються в інтересах певних осіб. Належність зазначеного права конкретній особі або підтверджується її найменуванням або повязується з наявністю у неї іншого права (зокрема права власності). Тому сервітут належить особі як такій (персональний сервітут) або особі як власнику (володільцю) певної нерухомості (предіальний сервітут).
Субєктом предіального сервітуту є власник (володілець) так званої пануючої земельної ділянки чи іншого нерухомого майна (пануючої речі) для користування якою (яким) і задоволення повязаних з цим потреб встановлюються обмеження у користуванні так званою слугуючою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном (слугуючою річчю). Наявність зазначеного сервітуту повязується з існуванням двох земельних ділянок, які за загальним правилом повинні бути сусідніми.
Субєктом персонального сервітуту є певна особа, задоволенню інтересів якої служить слугуюча річ. Права, що випливають з нього, належать лише цій особі і не можуть бути передані навіть її спадкоємцям.
Порівняно з особистим сервітутом у цивільному праві, для сервітуту за ЗК України характерним є обмежене коло предметів, щодо яких може бути встановлено сервітутне право: у ЗК України прямо передбачається можливість встановлення сервітуту винятково щодо земельної ділянки і не передбачається можливість встановлення сервітуту щодо іншого нерухомого майна. Втім в результаті встановлення такого сервітуту, як право прокладки й експлуатації лінійних комунікацій, може бути обмежена не тільки реалізація права власності на земельну ділянку, але й, у певних випадках, право власності на розташовані на цій ділянці будівлі, споруди.
Отже, основна відмінність двох вищезгаданих видів сервітутів полягає в самому характері правових відносин. Якщо у випадку з персональним с