Права СЦ обов'язки сторСЦн, що беруть участь в цивСЦльному процесСЦ

Информация - Юриспруденция, право, государство

Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство



В°СФться в деяких нормах ЦивСЦльного процесуального кодекса Украiни:

ст. 137- позовна заява подаСФться до суду в письмовому виглядСЦ;

ст.211- винесене судом рСЦшення виражаСФться в письмовому виглядСЦ;

ст.159- розгляд справи проходить в судовому засСЦданнСЦ;

ст.160- розгляд справи проходить безпосередньо, усно СЦ при незмСЦнному складСЦ суду.

Таким чином, пСЦд цивСЦльною процесуальною формою, необхСЦдно розумСЦти встановлений цивСЦльним процесуальним правом зовнСЦшнСЦй спосСЦб здСЦйснення процесуальних дСЦй, виконуючих по встановлених правилам, в певному порядку судом, органом судового виконання СЦ всСЦма учасниками процеса при розглядСЦ СЦ вирСЦшеннСЦ справи, перевСЦрки законностСЦ СЦ обгрунтування поставленого по ньому рСЦшеннСЦ СЦ його примусовому виконаннСЦ, а також закрСЦплення процесуальних дСЦй в передбаченому процесуальних документах.

Процесуальна форма вСЦдносно процесуальних дСЦй виконуСФ важливу роль. Як постСЦйний СЦ необхСЦдний ii атрибут, вона виражаСФ гарантСЦi, що забезпечуСФ законнСЦсть СЦ обгрунтованСЦсть в застосуваннСЦ судом права СЦ його реалСЦзацСЦi учасниками процеса.

Значення процесуальноi форми в тому, що вона СЦснуСФ не сама по собСЦ, а вираження певного змСЦсту (процесуальноi дСЦi), тобто в дСЦалектичноСЦй СФдностСЦ форми СЦ змСЦсту. ЦивСЦльна процесуальна форма обумовлена СЦснуючими в УкраiнСЦ суспСЦльними вСЦдносинами СЦ характеризуСФться демократизмом, який базуСФться на закрСЦплених в нормах цивСЦльного права принципах, оптимально обСФднуючи в собСЦ простоту СЦ доступнСЦсть, необхСЦднСЦсть СЦ доцСЦльнСЦсть, вона призвана забезпечити як оперативнСЦсть, так СЦ результативнСЦсть виконання завдань, покладених на цивСЦльне судове провадженння.

Право на захист як одна з правомочностей субСФктивного цивСЦльного права до останнього часу вважалось мало дослСЦдженим теоретичним питанням. ВСЦдомо, що будь-яке субСФктивне право, не забезпечене необхСЦдними засобами захисту, втрачаСФ своi вСЦдмСЦнностСЦ ознаки СЦ риси, перестаСФ бути гарантСЦСФю для його здСЦснення. ЦСЦкавСЦ думки були висловленСЦ В.Грибановим.

Вказаний автор, вСЦдзначаючи велике теоретичне СЦ практичне значення цього питання, пСЦдкреслюСФ, що право на захист являСФ собою тих можливостей, якСЦ закон надаСФ особСЦ для захисту того або СЦншого права.

Поняття права на захист В.Грибанов звязуСФ з наявнСЦстю у правомочноi особи сукупностСЦ ряду таких можливостей, як можливСЦсть здСЦйснити право своiми дСЦями вимагати певноi поведСЦнки вСЦд зобовзальноi особи, звернутись до компетентних державних або громадських органСЦв з вимогою захисту порушеного або оспорюваного права.

Справедливо не погоджуСФться В.Грибанов з висловлюваними в лСЦтературСЦ думками про те, що захист субСФктивних прав притаманний лише органам держави, не враховуючи при цьому чСЦтких вказСЦвок у законСЦ (ст.6 ЦПК Украiни) про рСЦзнСЦ форми захисту субСФктивного права органами громадськостСЦ. Проблему права захисту необхСЦдно розглядати в рСЦзних аспектах.

Право на захист (для позивача) - це право на звернення до юрисдикцСЦйного органу з вимогою про захист порушеного або оспорюваного субСФктивного права. Право на захист (для вСЦдповСЦдача) це використання ним процесуальних СЦ матерСЦально-правових засобСЦв для вСЦдстоювання своСФi правоти, своiх СЦнтересСЦв . Захист вСЦдповСЦдача проти позову являСФ собою оспорювання тих обставин (в широкому значеннСЦ цього слова), якСЦ зробили для позивача можливим зверненням з позовом до суду. Як справедливо вказувалося в нашСЦй лСЦтературСЦ, проблема права на захист у загально-теоретичномупланСЦ звичайно зво диться до питання про право на позов.

У науцСЦ цивСЦльного процесуального права одним з найбСЦльш спСЦрних питань СФ питання про право на позов. У звязку з рСЦзним пСЦдходом до аналСЦзу цього поняття у нього вкладаСФться найрСЦзноманСЦтнСЦший змСЦст. ОднСЦ вченСЦ розглядають право на позов як СФдине поняття, але розрСЦзняють в ньому матерСЦально-правову СЦ процесуальну сто-
рони. НавСЦть у межах цСЦСФi групи вчених немаСФ СФдиноi думки з приводу спСЦввСЦдношення цих двох сторСЦн позову.

ОднСЦ (проф. ВСЦльнянський С. РЖ.) поняття на позов зводили лише до матерСЦально-правовоi вимоги позивача до вСЦдповСЦдача.

ДругСЦ (проф. Юдельсон К. С.) вирСЦшальну ознаку права на позов вбачають у його процесуальному значеннСЦ .

НарештСЦ, третСЦ (проф. А. О. Добровольський, О. П. Клейнман) у поняття права на позов вкладають як матерСЦально-правовСЦ, так СЦ процесуальнСЦ можливостСЦ захисту права. Цьому загальноприйнятому СФдиному поняттю права на позов протистоiть ще одна точка зору, згСЦдно з якою слСЦд розрСЦзняти право на позов у матерСЦальному значеннСЦ СЦ право на позов у процесуальному значеннСЦ.

На мою думку, бСЦльш чСЦтко це питання розвязане в роботах А. О. Добровольського. А. О. Добровольський вважаСФ, що позов маСФ двСЦ сторони, вСЦдносно самостСЦйнСЦ. Отже, СЦ право на позов слСЦд розглядати СЦ вивчати у двох аспектах: з процесуального боку СЦ матерСЦально-правового.

У процесуальному значеннСЦ право на позов це право на порушення судовоi дСЦяльностСЦ. У матерСЦально-правовому значеннСЦце право на задоволення позову. ДСЦя цивСЦлСЦстСЦв позов важливий як засСЦб здСЦйснення права. Для процесуалСЦстСЦв як засСЦб порушення процесу. ЧСЦтке розумСЦння поняття права на позов дозволяСФ нам уявити СЦ побудувати конструкцСЦю захисту вСЦдповСЦдача проти предявленого до нього позову.

ВСЦдомо, що захист проти позову може здСЦйснюватися у виглядСЦ заперечення, шляхом предявлення зустрСЦчного позову. Заперечення як засСЦб захисту полягаСФ в тому, що вСЦдповСЦдач просто не визнаСФ, запер