Початки українського козацького війська
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат на тему:
Початки українського козацького війська
Доба козаччини
З появою козаків починається нова доба в історії українського війська. Всі наші давніші військові формації організувалися з почину держави й мали характер державного війська; Козаччина повстала іншим способом, вона вийшла з суспільних низів, була від початку народнім військом. Перші козацькі ватаги складалися з людей різного походження, різних станів і навіть різних народів; їх лучила разом тільки охота до воячки, потреба переживань, охота погуляти у степах, добути собі здобич і як скоро добути, так скоро її протратити. Доки жита, доти бита, була приповідка цих добичників. Але боротьбу з татарами вони вели з завзяттям і ненавистю, готові були на найсміливіші і найризиковніші походи, не жалували свого труду й крови та цим добували собі славу і любов усього громадянства.
Та це буйне, нестримне козацтво легко могло піти на бездоріжжя самоволі та пропасти у нетрях анархії. Але найшлися талановиті, ідейні проводарі, такі як Дмитро Вишневецький, Сагайдачний. Михайло Дорошенко, що зуміли опанувати небезпечну течію й перетворили козацькі ватаги у правильне, дисципліноване військо. Вони очистили козацькі ряди від усякого шумовиння й анархічних елементів, до війська втягнули людей осілих, звязаних із землею та хліборобством, кинули між козацьке військо нові гасла й дали йому нові завдання. Козаччина почала прислухуватися до змагань усієї України, пройнялася ідеєю оборони віри й народу, зрозуміла необхідність політичної організації, зацікавилася культурою почула себе частиною громадянства та його представником. Запорозьке Військо стало українським національним військом.
Повстання Богдана Хмельницького ввело козаччину на ще ширшу арену. Запорозьке військо опанувало цілу Наддніпрянщину, завело тут свій військовий лад, перетворило соціальні відносини, добуло признання для козацької влади, стало творцем нової української держави. Під запорозький прапор перейшли всі живі елементи українського громадянства, кожний уважав за честь належати до козацької нації. До війська вливається широкою рікою міщанство й селянство; українська шляхта вміщує свої амбіції в державній службі, в організації країни, в широких політичних та дипломатичних змаганнях. В обороні своїх надбань, в обороні держави, козаччина зводить героїчні бої з польською шляхтою та з царською Москвою. Епопея воєн Хмельницького зробила відомим імя України в цілому світі, Полтава виявила, що Україна все змагатиме до волі. У цих війнах безнастанно розвивається й перетворюється саме військо; Хмельницький, Виговський, Дорошенко, Сірко, Мазепа творять усе нові й нові, формації; українська піхота добуває собі признання всіх знавців воєнної справи.
А потім приходить занепад. Українська державність залишається тільки на Лівобережжі і з кожним десятиліттям стає слабша й більш обмежена. В міру того, як вужчають політичні цілі, затіснюється й завмирає військо. Правда, існує ще вироблена, дисциплінована армія, з цілим військовим апаратом, із характеристичним побутом, з добрим воєнним духом, але вона ні не має місця й нагоди виявити свою силу і боєздатність. Завмирає Гетьманщина, та й буйне Запорожжя затрачує мету свого існування. І врешті залишається тільки одне традиція визвольних змагань, але ж традиція така сильна й така живуча, що покоління за поколіннями живуть нею, вони в ній обновлюються та починають на ній будувати своє нове життя...
Перші козаки. Слово козак турецького походження, означає тільки, що відважна, вольна людина, юнак, воїн. На Україні ця назва згадується вперше 1492. р. Козаки спершу не означали українського національного війська. До другої половини XVI. в. козаками називали людей, що ходили в степи, на влови й битися з татарами.
В тих часах великі простори над долішнім Дніпром, Богом і Дністром були безлюдні, останні оселі ішли недалеко поза Камянець, Брацлав, Черкаси. Далі аж до Чорного Моря простягалися дикі поля, околиці пусті, вкриті буйними травами, з островами лісів. Багата рослинність і велике багатство тварин притягали до себе людей із пограничних осель, що йшли туди залюбки на влови та на рибальство по уходах, тобто в гирлах річок. Ці уходники на весну й у літку жили у степу, у шатрах, у землянках чи хатинах з хворосту, полювали на звірину, вялила й солили мясо й рибу, приладжували шкіри, пасічникували та на зиму верталися до своїх осель перепродувати добуте.
Степові промисли давали багато користі, але були дуже небезпечні,, бо у степу кочували зі своїми стадами татари. Не раз вони нападали на уходників, забирали їм їх засоби, ще й побивали та брали в полон. Але уходники приспособлювалися до степових небезпек, уміли найти собі безпечний захист та як що до чого зі зброєю в руках відбивалися від ворога. Не раз і самі йшли на татарські кочовища, розганяли степовиків, захоплювали зі собою їх стада і брали всяку добич. Таких відважних добичників називали козаками та їх походи в степи мали назву козакування.
Перші козаки-уходники були здебільш міщани з пограничних замків та містечок. Вони не мали ніякої вищої військової організації. Зброя їх була проста: луки, списи, сокири, шаблі, а то й рушниці звичайної роботи. Охочі козакувати збиралися в одну ватагу, по кількадесяти і більше людей. Самі вибирали собі старшого або отамана. Старшинами бувал