Походження термСЦнСЦв "мораль" та "моральнСЦсть", iх спСЦввСЦдношення
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Вµчення з боку суспСЦльноi форми стосункСЦв (мораль), що, в свою чергу, заперечуСФться моральнСЦсною самосвСЦдомСЦстю. РДднСЦсть "природноi" СЦ соцСЦальноi форм стосункСЦв утверджуСФться у свСЦтСЦ субСФкта моральностСЦ як його суспСЦльна сутнСЦсть.
Мораль мСЦстить у собСЦ систему СЦдей та вимог з боку суспСЦльства щодо особи. Мораль СЦз зовнСЦшньоi необхСЦдностСЦ переходить у внутрСЦшню, набуваючи рСЦвня моральноi самосвСЦдомостСЦ на ТСрунтСЦ моральних принципСЦв. МоральнСЦсть при цьому передбачаСФ свСЦдоме, розумно виважене вСЦдношення до себе та СЦнших згСЦдно з принципом рСЦвностСЦ людей як субСФктСЦв життСФвостСЦ.
У ситуацСЦi морального вибору важлива зорСЦСФнтованСЦсть на СЦдеал. Морально-бажане (СЦдеал стосункСЦв) мСЦстить у собСЦ СЦдею СФдностСЦ мети та засобСЦв. РЖдеал вСЦдкриваСФ перед особистСЦстю можливСЦсть вибирати в межах, де вона, здСЦйснюючи себе, разом з тим здСЦйснюСФ потреби спСЦльноти, людства у виглядСЦ примноження добра, тобто дСЦСФ як субСФкт моральностСЦ.
Основою органСЦзацСЦi свСЦдомостСЦ навколо принципу морально доброго СФ СФднСЦсть розуму та почуттСЦв. iх взаСФмодСЦя здСЦйснюСФться гак: почуття вирСЦзняють обСФкти небайдужостСЦ, спрямовуючи розум на формування образу предмета небайдужостСЦ. Розум забираСФ оптимальнСЦ способи взаСФмодСЦi, коли обСФкт вСЦдкриваСФться субСФкту своiми якостями як цСЦнний для спСЦлкування. Увесь процес маСФ творчий характер. Мораль в СЦсторСЦi утверджувалася у напрямку творення свободи особистостСЦ. Тут СЦдеться не про буденнСЦ ситуацСЦi, а про ситуацСЦi смисло-життСФвого вибору. В них людина ставиться перед випробуванням рСЦвня людяностСЦ: порядностСЦ, честСЦ, гСЦдностСЦ тощо. Це ситуацСЦi, що ставлять людину перед необхСЦднСЦстю максимального вияву наявноi в нСЦй мСЦри людяностСЦ. Велика, пересСЦчна чи нСЦкчемна СФ людина - це вСЦдкривають нам ii вчинки. Вчинок - обСФктивована форма моральностСЦ. У вчинках вСЦдкриваються характер, свСЦтогляднСЦ переконання особистостСЦ, самоповага тощо.
Становлення моралСЦ здСЦйснюСФться за двома основними напрямками. Перший - розгортаСФ моральнСЦсть у формах необхСЦдностСЦ, другий - у формах свободи. НеобхСЦднСЦсть зумовлена потребою органСЦзацСЦi людських спСЦльнот у межах, що створюють умови для певного рСЦвня самодСЦяльностСЦ особи, але обмежують ii з побоювань стихСЦi активностСЦ. Така небезпека реальна внаслСЦдок двох основних причин: або егоiзму волСЦння, або вСЦдсутностСЦ моральноi культури, що повинна покладати поняття "мСЦра вчинку". У випадку, коли мораль не в змозСЦ забезпечити дотримання людяностСЦ стосункСЦв, ii функцСЦю беруть на себе закони. Людина для закону виступаСФ не в повнотСЦ ii людських якостей, а лише як обСФкт застосування примусу (або, навпаки, захисту вСЦд примусу). Тобто, на вСЦдмСЦну вСЦд моралСЦ, закон СФ вСЦдчуженою формою стосункСЦв. Правда, у такий спосСЦб створюються певнСЦ гарантСЦi всезагальностСЦ його дСЦi: безвСЦдносно до симпатСЦй чи антипатСЦй щодо конкретного обСФкта дСЦi закону. Закони не суперечать моралСЦ тою мСЦрою, якою вони увСЦбрали в себе виробленСЦ СЦсторичним досвСЦдом людства знання дозволеного та забороненого в стосунках.
ОскСЦльки в СЦсторСЦi СЦснування держав закони завжди захищали право сильних, а мораль вСЦдсувалася на периферСЦю, на узбСЦччя стосункСЦв, важливим засобом утримання СЦдеi моральноi досконалостСЦ життя були соцСЦальнСЦ утопСЦi. В них людськСЦ стосунки розгорнутСЦ в свободу СЦ базуються на принципСЦ людяностСЦ як на своСФму СЦдеальному виявСЦ. Формою соцСЦальних утопСЦй СФ монотеiстичнСЦ релСЦгСЦi. Тут стосунки вибудовуються на СЦдеальних засадах: на принципСЦ рСЦвностСЦ. В релСЦгСЦйнСЦй вСЦрСЦ кожна людина почуваСФться субСФктом спСЦлкування з СЦдеальним взСЦрцем моральностСЦ, а отже кожна виступаСФ представником людства, гСЦдним особистСЦсного спСЦлкування з Богом. Принцип рСЦвностСЦ маСФ мСЦсце СЦ в тому планСЦ, що сферою дСЦi "божественного добра" осягаСФться тут не якийсь конкретний народ, а людство. В такий спосСЦб зазнаСФ заперечення обмеженСЦсть конкретного типу суспСЦльностСЦ та обмеженСЦсть ментальноi моралСЦ, що поширюСФ дСЦю лише на "своiх". МонотеiстичнСЦ релСЦгСЦi розсувають межСЦ моральностСЦ, обСФднуючи людей не за кровно-родинною ознакою, а за спСЦльнСЦстю духу (вСЦри в СЦдеального носСЦя добра СЦ справедливостСЦ).
РелСЦгСЦйна форма моральностСЦ зазнаСФ заперечення як така, що занурюСФ особу в свСЦт СЦлюзСЦй, переносячи сенс спСЦлкування з реальних мСЦжособистСЦсних стосункСЦв у сферу СЦдеi. Тож не виникають пСЦдстави для якСЦсноi змСЦни стосункСЦв.
На етапСЦ заперечення СЦлюзорноi мети спСЦлкування людина вСЦдкриваСФ себе для себе як субСФкт розумноi життСФвостСЦ. Потреба моральноi взаСФмодСЦi переноситься з СЦдеального в реальний простСЦр - у сферу безпосереднСЦх людських стосункСЦв. РЖ якщо не можна твердити, що практика моральнСЦсних стосункСЦв стала нормою та розкрилася всепроникною людянСЦстю, то, принаймнСЦ, у фСЦлософСЦi - в етичнСЦй теорСЦi - вона визначилася як неодмСЦнна умова самозбереження людства та збереження життя в планетарному масштабСЦ.
Отже, розвиток моральностСЦ через заперечення розкрився як процес сходження людства щаблями досконалостСЦ завдяки зростанню усвСЦдомленого вибору добра.
Висновок
Мораллю називають реальнСЦ процеси, якСЦ вивчаСФ етика.
Мораль зосереджена на людинСЦ й виявляСФ себе у нСЦй як суспСЦльний першопочаток. Вона обСФднуСФ людей, включених у рСЦзнСЦ види дСЦяльностСЦ й стосункСЦв. Найвищий сенс, призначення моралСЦ виражаСФться у забезпеченнСЦ цСЦлСЦсностСЦ й гармонСЦйностСЦ мСЦжлюдських стосункСЦв, наступностСЦ СЦсторичного розвитку суспСЦльства. Мораль не зводиться нСЦ до релСЦгСЦi, нСЦ до прав