ПолСЦтично-правова теорСЦя Жана Бодена
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?у правових та полСЦтичних вчень вказаного перСЦоду СФ СЦ боротьба мСЦж свСЦтською та духовною владою за панСЦвне становище. "асне, однСЦСФю з центральних проблем полСЦтико-юридичних знань в цей перСЦод СФ питання про те, яка влада (органСЦзацСЦя) повинна мати прСЦоритет: духовна (церква) чи свСЦтська (держава). РЖдеологами першоi були Августин, Тома АквСЦнський, другоi Данте, МарсСЦлСЦй Падуанський, ВСЦльям Оккам. Важливо також вСЦдзначити, що, незважаючи на цСЦ суперечностСЦ, непохитною залишалася монархСЦчна СЦдея, саме вона належить до найбСЦльш значимих СЦ стСЦйких компонентСЦв полСЦтико-правовоi свСЦдомостСЦ середнСЦх вСЦкСЦв, хоча СЦ вона змСЦнювалася на протязСЦ розглядуваного перСЦоду.
В цСЦлому, правова свСЦдомСЦсть середньовСЦччя, як СЦ тодСЦшня полСЦтична СЦдеологСЦя, головним джерелом таких ключових понять, як справедливСЦсть, право, законодавство, мали БСЦблСЦю, хоча це джерело не перекрило впливу на середньовСЦчну правову думку етико-юридичних поглядСЦв давньоi ГрецСЦi та Риму. Разом з тим, вона мала ряд своiх, тСЦльки iй притаманних рис. Наприклад, середньовСЦчна правова думка заперечувала, що СЦ на суспСЦльствСЦ лежить вина за вчинення злочину окремою особою, не визнавала обмеженоi осудностСЦ людини, вСЦдкидала можливСЦсть допущення помилок суддями тощо. Вона вважала, що справедливСЦсть зобовязуСФ застосовувати до винних тСЦльки два крайнСЦх заходи: або жорстоке покарання у повному обсязСЦ, або помилування. У правосвСЦдомостСЦ тогочасного суспСЦльства присутня повага до закону, переконанСЦсть в його безперечностСЦ, вСЦра в його фундаментальне значення для нормального людського спСЦвжиття.
ВСЦдродження СЦ РеформацСЦя найбСЦльш значнСЦ СЦ знаменитСЦ подСЦi пСЦзнього захСЦдноСФвропейського середньовСЦччя. ТермСЦн "ВСЦдродження", введений в лСЦтературний обСЦг приблизно в серединСЦ XVI ст., на початках означав факт воскресСЦння, вСЦдновлення в духовнСЦй культурСЦ тих видатних досягнень античноi цивСЦлСЦзацСЦi, якСЦ були втраченСЦ в епоху середньовСЦччя. НинСЦ цей термСЦн, не втративши свого початкового значення, трактуСФться бСЦльш широко вСЦн охоплюСФ увесь той комплекс змСЦн, якСЦ вСЦдбуваються в РДвропСЦ в цей перСЦод, це формування нацСЦональноi державностСЦ, криза римсько-католицькоi церкви та ортодоксальноi релСЦгСЦi, яку вона вСЦдстоювала, формування антисхоластичного типу мислення СЦ гуманСЦстичноi, антропоцентричноорСЦСФнтованоi системи свСЦтоглядних СЦ етичних цСЦнностей, розквСЦт опертого на СЦдею гуманСЦзму мистецтва тощо.
Слово-заклик "РеформацСЦя" дещо ранСЦшого походження, нСЦж термСЦн "ВСЦдродження". Вже в XIVXV ст. воно часто фСЦгурувало у тогочасних СЦдеологСЦв, якСЦ висловлювали за його допомогою думку про необхСЦднСЦсть вдосконалювати, покращувати церкву, свСЦтськСЦ порядки, правовСЦ СЦнститути тощо. ПСЦк реформацСЦйного руху припадаСФ на XVI ст. Якщо першою краiною, з якоi починаСФться ВСЦдродження, була РЖталСЦя, то центром РеформацСЦi була НСЦмеччина. Тим спСЦльним, що обСФднуСФ ВСЦдродження СЦ РеформацСЦю в один соцСЦокультурний феномен, СФ змСЦщення у сторону секуляризацСЦi суспСЦльноi свСЦдомостСЦ, критика офСЦцСЦйноi церкви та СЦснуючих суспСЦльно-полСЦтичних СЦнституцСЦй. Разом з тим, цСЦ двСЦ подСЦi мають СЦ суттСФвСЦ вСЦдмСЦнностСЦ мСЦж собою. Лейтмотив ВСЦдродження гуманСЦзм, тобто визнання самоцСЦнностСЦ, неперехСЦдноi значимостСЦ людськоi гСЦдностСЦ, всього багатства творчих проявСЦв СЦндивСЦда, як вищого життСФвого блага. ВСЦдродження прагнуло перетворити СЦснуюче суспСЦльство, трансформувати його в розумне СЦ гуманне суспСЦльство, яке б не потребувало полСЦтико-правових та СЦдеологСЦчних СЦнститутСЦв, що протистоять йому. Воно було спрямоване проти середньовСЦковоi схоластики СЦ догматизму, що сковували людський розум, проти всяких заборон на вСЦльний СЦ самостСЦйний пошук СЦстини. НатомСЦсть, провСЦдна тенденцСЦя РеформацСЦi була спрямована на вСЦдновлення у початковСЦй чистотСЦ християнськоi релСЦгСЦйностСЦ. Для РеформацСЦi дуже показова обовязковСЦсть жорсткого пСЦдпорядкування людини громадСЦ, ii СЦдеологСЦчнСЦ концепцСЦi розроблялися у формСЦ строгих "закритих" доктрин, як кодифСЦкованСЦ релСЦгСЦйно-полСЦтичнСЦ програми, якСЦ пСЦдлягали беззаперечному прийняттю СЦ виконанню. "РеформацСЦя це чСЦтко СЦ однозначно сформульована система СЦстин, впроваджувана в життя. Тому за неi можна було СЦ померти, СЦ вбити". РелСЦгСЦйна нетерпимСЦсть для найбСЦльш яскравих представникСЦв РеформацСЦi характерна не менше, нСЦж для представникСЦв римо-католицькоi церкви.
В цСЦлому ж, слСЦд зазначити, що найвищСЦ результати ВСЦдродження СЦ РеформацСЦi стали органСЦчними СЦ неперехСЦдними компонентами всього наступного розвитку людськоi цивСЦлСЦзацСЦi, серед них СФ й певна сукупнСЦсть полСЦтико-юридичних СЦдей СЦ цСЦнностей. Головна увага придСЦлялася таким СЦдеям, як свобода СЦндивСЦда, його самоцСЦннСЦсть. Саме пСЦд цим оглядом актуалСЦзувалась антична спадщина. ПСЦд поняття загального блага почали пСЦдводити уявлення про державу з республСЦканським устроСФм, оперту на принципи рСЦвностСЦ СЦ справедливостСЦ. ГарантСЦя рСЦвностСЦ СЦ справедливостСЦ запорука свободи особи вбачалася у виданнСЦ СЦ дотриманнСЦ законСЦв, змСЦст яких узгоджуСФться з сутнСЦстю людини. У перСЦод ВСЦдродження оновлюСФться давня концепцСЦя суспСЦльного договору, яким пояснювалась як причина виникнення держави, так СЦ легСЦтимнСЦсть державноi влади; акцент робився на значеннСЦ вСЦльного виявлення своСФi волСЦ всСЦма органСЦзованими в державу людьми, звичайно добрими вСЦд природи. В цСЦлому, в епоху ВСЦдродження СЦ РеформацСЦi закладаються основи рацСЦонально-логСЦчного, вСЦльного вСЦд схоластики СЦ догматизму пСЦдходу до розумСЦння державно-правових явищ та iхньоi сутСЦ.
Роз