Політична діяльність Лазара Кагановича
Информация - История
Другие материалы по предмету История
овики майже безперервно переходили з од-ного поста на інший, часто в самих різних районах величезній Росії. Так було і з Кагановичем. При виборах до Установчих зборів він пройшов по більшовицькому списку. У грудні 1917 року Каганович став також делегатом 3-го Всеросійського зїзду Рад. З цими двома мандатами він прибув в Петроград. На зїзді Рад Каганович був обраний у ВЦВК РРФСР і залишився працювати в Петрограді. Разом з іншими членами ВЦВК навесні 1918 року він переїхав до Москви. Почалася громадянська війна. Деякий час Каганович працював комісаром організаційно-агітаційного відділу Всеросійської колегії за організацію Робітничо-селянської Червоної Армії - тоді виникало безліч подібних організацій з довгими назвами. Але вже влітку 1918 року Каганович був направлений до Нижнього Новгорода, де дуже швидко пройшов шлях від агітатора главкому до голови главкому партії і главиконкому. Під час важких осінніх боїв 1919 року з Денікіним Каганович був переправлений на Південний фронт, де брав участь у ліквідації небезпечних проривів білогвардійської кінноти Мамонтова. Після того, як Червона Армія зайняла Вороніж, Кагановича призначили головою губернського ревкому і губвиконкому Воронезької губернії. Ленін, імовірно, майже нічого не чув про Кагановича. Не збереглося жодного листа або записки Леніна зі згадуванням його імені. Але Сталін і Молотов вже знали Кагановича, вони явно виділяли його з числа місцевих керівників. Восени 1920 року Каганович був направлений за дорученням ЦК в Середню Азію, Тут він став членом комісії Туркестану ВЦВК та РНК, членом бюро ЦК РКП (б) по Туркестану (так зване мусульманське бюро). Одночасно Каганович був наркомом робітничо-селянської інспекції Туркестану, членом Реввійськради Туркестанського фронту і головою Ташкентської міськради. Він був обраний також і в ЦВК РРФСР. Всі ці призначення не могли проходити повз Сталіна, який був в цей час і наркомом у справах національностей та наркомом РРФСР.
2. У центрі партійного апарату
Як тільки Сталін був обраний у квітні 1922 року Генеральним секретарем ЦК РКП (б), він відкликав Кагановича з Середньої Азії і поставив його на чолі організаційноінструкторского, а незабаром і організаційно-розподільного відділу ЦК. Це була одна з найбільш важливих позицій у розширенні апараті ЦК. Через відділ, яким керував Каганович, йшли всі основні кадри на відповідальні пости в УРСР та СРСР.
Сталін був жорстким і грубим шефом, який вимагав повного підпорядкування. Каганович теж мав сильний і владний характер. Але він не вступав у суперечки зі Сталіним і відразу ж показав себе абсолютно лояльним працівником, готовим до виконання будь-якого доручення. Сталін зумів оцінити цю поступливість, і Каганович незабаром став одним з найбільш довірених людей своєрідного тіньового Кабінету, або, як висловлюються на Заході, команди Сталіна, тобто того особистого апарату влади, який Сталін почав формувати в середині ЦК РКП ( б) ще до смерті Леніна. Лазар Каганович швидко обігнав у партійній карєрі свого старшого брата Михайла, який в 1922 році був секретарем повітового комітету партії в невеликому містечку Вікса, а потім очолив Нижегородський губернський раднаргосп. Лазар Каганович в 1924 році був обраний не тільки членом ЦК РКП (б), але і секретарем. Новому секретарю ЦК було тоді всього лише тридцять років.
3. На чолі України
Після смерті Леніна, у результаті гострої внутріпартійної боротьби, Сталіну було вкрай важливо забезпечити собі підтримку України - найбільшої після РРФСР союзної республіки. За рекомендацією Сталіна, саме Каганович був обраний у 1925 році Першим секретарем ЦК КП (б) У. Політична ситуація на Україні тоді була вкрай складною. Громадянська війна закінчилася перемогою більшовиків, але серед селянського населення республіки залишалися ще дуже сильні пережитки петлюрівского і махновського рухів, тобто націоналістичні або анархістські настрої. Більшовицька партія спиралася головним чином на промислові райони України, де переважало російське населення. Значну частину кадрів партія черпала і серед єврейського населення республіки, яке вбачало в Радянській владі гарантію захисту від утисків і погромів, що прокотилися по єврейських селищам у роки громадянської війни. Українська культура не мала достатньої сили, щоб стати серйозною перешкодою русифікації. Не менше половини студентів українських вузів становила російська і еврейская молодь.
У національній політиці на Україні були два курси: на украінізацію, тобто заохочення української культури, мови, школи, виродження українців до апарату управління і т. п., і на боротьбу з буржуазним і дрібнобуржуазним націоналізмом. Провести чітку межу між ними, особливо в містах і промислових центрах, було нелегко, і Кагавич явно тяжів до другого курсу: він був безжалісним до всього, що здавалося йому українським націоналізмом. У Кагановича відбувалися часті конфлікти з головою РНК України В.Я. Чубарем, Одним з найбільш активних опонентів Кагановича, який був також член ЦК КП(б)У і нарком освіти України. А.Я. Шумський, у 1926 році домігся прийому до Сталіна і наполягав на відкликанні Кагановича з України. Хоча Сталін і погодився з деякими доводами Шумського, але одночасно підтримав Кагановича, направивши спеціальний лист в українське Політбюро.
Звичайно, Каганович зробив чималу роботу з відбудови та розвитку промисловості України. Однак у політичнії і культурній областях його діял?/p>