Планування собівартості готової реалізованої продукції
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
е при виробництві і реалізації продукції. Будь-яке підприємство прагне призначити таку ціну, яка б цілком покривала витрати на виробництво і реалізацію продукції і давала прибуток, необхідний для забезпечення конкурентноздатності і винагороди за прикладені зусилля і ризик.
Собівартість робіт чи продукції це витрати організації на виконання цих робіт чи випуск продукції. Вона відбиває ефективність використання всіх ресурсів: машин, устаткування й інших основних фондів, матеріальних, трудових і інших ресурсів. Розрізняють кошторисну, планову і фактичну собівартість. Кошторисна собівартість робіт чи продукції являє собою виражені в грошовій формі витрати організації на виконання робіт чи одиницю продукції. Вона складається з витрат на оплату результатів минулої праці (сировини, напівфабрикатів, енергії, амортизації основних фондів і ін. ресурсів) і витрат на оплату знову витраченого (на заробітну плату, включаючи нарахування)
Планова собівартість визначається на кожен планований період з урахуванням запланованих завдань по зниженню собівартості. Вона встановлюється шляхом технико-економічних розрахунків виходячи з конкретних умов виробництва. Планова собівартість визначає рівень припустимих витрат на виробництво продукції в планований період.
Фактична собівартість виконання робіт чи одиниці продукції відбиває в грошовій формі усі фактичні витрати організації, у тому числі штрафи, пени, утрати матеріалів і т.д. Зіставлення фактичної собівартості з планової дозволяє визначити, чи не перевищений організацією рівень передбачених витрат, а також оцінити ефективність її діяльності. Враховуються як виробничі витрати на виконання робіт чи випуск одиниці продукції, так і невиробничі. Виробничими називають необхідні витрати, що випливають з існуючих технологій і організації виробництва, а невиробничими - ті, котрі є наслідком порушення технологій, низького рівня організації виробництва, недотримання договірних і інших умов і т.д.
Планування й облік показників собівартості необхідно робити по всіх групах робіт і всій номенклатурі продукції, що випускається.
Для обліку і планування витрат на виробництво застосовується наступна класифікація.
По економічних елементах усі витрати поділяються на витрати оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо, енергія) і витрати основних виробничих фондів (амортизація), а також витрати живої праці (зарплата з відрахуваннями на соціальне страхування, пенсійний фонд, обовязкове медичне страхування) та ін. Ця класифікація витрат використовується при розрахунку собівартості продукції для визначення величини оподатковуваного прибутку, тобто при розрахунку кошторису витрат не тільки на виробництво продукції, але і її реалізацію відповідно до Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку.
По калькуляційних статтях витрати групуються по їхній ролі у виробництві продукції витрати на ведення технологічного процесу по виготовленню одиниці продукції і витрати на керування й обслуговування виробництва. Це угруповання застосовується при калькуляції собівартості продукції.
По способі віднесення на собівартість визначеного виду продукції витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати звязані з виробництвом визначеного виду продукції і безпосередньо включаються в собівартість конкретної продукції (зарплата виробничих робітників, основні матеріали й інші). Непрямі витрати звязані з роботою цеху або підприємства в цілому і не можуть бути безпосередньо віднесені на собівартість конкретної продукції (витрати на зміст і експлуатацію устаткування, на зміст апарата керування й інші).
По ступені залежності від обсягу виробництва усі витрати поділяють на умовно-перемінні й умовно-постійні. До умовно-перемінного відносяться витрати, що змінюються майже пропорційно зміні обсягу виробництва (виробнича зарплата, технологічне паливо, основні матеріали). Умовно-постійні витрати не змінюються або змінюються незначно при збільшенні випуску продукції (зарплата працівників цеху, заводоуправління, витрати на утримання будинків і інші).
Зниження собівартості продукції означає економію упредметненої і живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, росту нагромаджень.
Планування зниження собівартості на промислових підприємствах здійснюється у відповідність с. характером виробленої продукції і застосовуваних показників собівартості.
Виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного й організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських звязків:
- зниження собівартості порівнянної товарної продукції;
- зниження витрат на гривню товарної продукції;
- зниження собівартості продукції по техніко-економічних факторах;
- зниження собівартості продукції по окремих факторах.
Розглянемо по докладніше зниження собівартості продукції по окремих факторах.
У цілому собівартість продукції складається з матеріальних витрат, витрат на виплату заробітної плати робітником і комплексними статями витрат. Збільшення або зменшення витрат