Персоналістична психологія Вільяма Штерна
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
?оків, із дванадцятирічного до пятнадцятирічного віку, вів хлопчик-підліток. Ця книга стає особливо цікавої, коли читач починає усвідомлювати, що анонімний автор щоденників і коментатор - таж сама людина. Штерн-Хлопчик і Штерн-чоловік занадто схожі, щоб це було можна сховати!
На відміну від багатьох філософів-психологів, Штерн до кінця своїх днів виявляв цікавість до приватних проблем загальної психології. Останньою його філософською роботою були Wertlehre (Еталони цінностей) (1924), або, можливо, невелика Studien zur Personwissenschaft (Збагнення науки про особистість ) (1930). В останні роки він знову звернувся до питань загально-психологічного аналізу. Його заключна книга багато в чому торкала тієї ж проблематики, що й будь-який сучасний підручник. Різниця, однак, полягає в тім, що Штерн невпинно відшукував кожному фрагменту й факту відповідну персоналістичну нішу. Ця концепція, і тільки вона, як він уважав, відповідає вимогам реальності; тільки з огляду на індивідуальні особливості особистості можна провести зрілий психологічний аналіз.
Штерна досить мало хвилювало ті обставини, що його формулювання суперечили напрямку думки того часу, і особливо думки американської. В інтелектуальному плані він жив переважно у своєму власному світі, і був абсолютно переконаний у пояснювальній силі своїх міркувань і в тім, що всі інші неминуче приймуть їх. Він просто не міг повірити, що психологи здатні довго по добрій волі існувати в тих тісних клітках, які вони самі один раз для себе побудували. Всі системи, крім персоналістичної, - це пародія на сам розум, що породив їх. Міркуючи в цьому ключі, Штерн став переконаним захисником непопулярної справи. Непопулярне? Ну й що з того? - говорив він. - Хіба психологічна теорія не підкоряється законам моди? Наступить день і для персоналістичної теорії, і цей день буде довгий і яркий.
Лише деякі психологи досягли успіху в побудові вичерпної, повної й системної інтерпретації своєї науки. Подібне завдання вимагає, по-перше, щоб автор знайшов місце для всіх розрізнених фрагментів знання, отриманих при проведенні різних по вихідних посилках досліджень, і, по-друге, щоб він вирішив неминуче виникаючу проблему сполучення між собою суперечливих проявів психічного життя. Детермінізм і воля, дуалізм і монізм, свідомість-в-цілому й свідомість-в-частці всі ці й багато інших фундаментальних питань вимагають рішення (або, принаймні, ясного формулювання позиції), якщо психолог прагне бути систематиком. Щирі систематики більша рідкість, і Штерн один з деяких. Він претендував на те, щоб помістити всі психологічні явища у свою власну філософську основу. Цей процес ми спостерігаємо в трьох томах Person und Sache. (Персона і річ.), які в перший раз були опубліковані відповідно в 1906, 1918 і 1924 роках. Перше, що потрібно усвідомити, коли мова йде про підхід професора Штерна, це те, що він пропонує конкретний, строго певний метод аналізу психічних феноменів. Як і більшість учених минулого, він був упевнений, що якщо пильно дивитися на хід розвитку натури, в остаточному підсумку, стануть зрозумілі категорії й проблеми цієї самої натури. Недоліком такого строгого методу можна вважати його соліпсизм - не може бути двох людей, що пропонують ідентичну інтерпретацію чого б те не було. Їхні уявлення, що відрізняються, про натуру можуть бути уподібнені нарізуванню сиру. Кожна людина нарізає його своїм власним унікальним образом, а потім заявляє, що всі інші нарізають його зовсім неправильно. Але хіба Галілей, Ньютон або Дарвін надходили якось інакше? Їхні дані, отримані на основі спостережень і експериментів, були перевірені, так само як і дані Штерна. Своїми теоретичними інтерпретаціями вони намагалися пояснити глибинну природу подій, що відбуваються. Те ж саме можна сказати й про інтерпретації Штерна. Звичайно, всі вони допускали помилки в процесі нарізування, але ми можемо розцінювати ці помилки головним чином як помилки наближення, які можуть бути виправлені вченими наступних поколінь. І, на мій погляд, цей метод, яким би наївним він не був, найбільш плідний.
І хоча в часи Штерна ще не була настільки розвинена та гіперкритична методологія, що визначає роботу сьогоднішніх учених, він використовував більшу частину звичайних наукових методів. Він одержував необхідні йому дані за допомогою спостережень і експериментів, і потім ці дані деяким чином розумілися, інтерпретувалися й вибудовувалися в систему; Штерн підходив до аналізу матеріалів з більшою сміливістю, чим та, котра властива сучасним ученим. Він використовував дані й деякі процедури точної (элементаристской) психології, але при цьому співвідносив їх із принципово іншою теоретичною основою, а саме із твердженням про те, що будь-який психічний феномен одночасно є й особистісним феноменом, і що будь-який особистісний феномен - це цілісність або частина цілісності.
У результаті постулат про функціональну цілісність породив серйозні утруднення в рамках персоналістичної психології (так само як і гештальт-психології й інших сучасних структуралістських теорій). Штерн визначав це утруднення в такий спосіб: Як тільки ми називаємо що-небудь, ми тим самим відносимо це до певної психологічної категорії; це вже не та ж сама річ, що була раніше, вона придбала деяку ригідність і стабільність, що не може бути приписана самій свідомості. І, проте, наука (у тому числі й загальній психології) можлива тільки завдяки існуванню абстракцій, що утворять деяку концептуальну систему, що заміщає складні пат