Періодизація та історичне значення махновського руху
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?тюк засвідчив, що, незважаючи на визначну роль особистості Н.Махна в організації селянської війни 19181921 років, вона все ж була викликана явищами обєктивного порядку. Відтак її одномоментне згасання, спричинене втечею Н.І. Махна за кордон, було неможливим.
Окремої уваги заслуговує дослідження О.В.Тимощука Анархо-комуністичні формування Н.Махна (1995) і, зокрема, його ідея що 1917 рік є початком махновського руху. Обґрунтовуючи цю сміливу версію, яка не мала аналогів ані в радянській, ані в західній історіографії, автор зазначав, що саме в той час було створено анархо-комуністичний загін Чорної гвардії під проводом Н.І. Махна. Чорногвардійці, підкреслив О.В.Тимощук, одразу вдалися до активних дій. Вони усунули місцеву міліцію та представника олександрівського повітового комісара і в жовтні 1917 року захопили владу, що дозволило розпочати революційні перетворення в Гуляйпільській волості. Крім того, наприкінці 1917 на початку 1918 року Чорна гвардія Н.Махна вже разом з більшовиками Катеринославщини вела боротьбу проти Центральної ради, збройними засобами утверджувала у своїй волості радянську владу [16].
Варто зауважити, що запропоноване розширення хронологічних рамок махновського руху виглядає справді спокусливо з урахуванням того, що його початок збігатиметься в цьому випадку з першою хвилею революційних перетворень в українському селі 1917 року, а є недостатньо обґрунтованим. Навіть один із перших дослідників руху П.Аршинов, який був схильний ідеалізувати махновський рух, зазначав, що в 1917 році дії Н.Махна та його прибічників хоч і мали позитивний відгук в народі, все ж на тлі революційних процесів ще нічим особливим не відрізнялися. У звязку з цим тільки в епоху повстанської боротьби з німецько-австрійською окупаційною армією можна було говорити про зародження махновського руху, який став відігравати обєднуючу роль селянського повстанського руху па півдні України [17].
П.Аршинов цілком обґрунтовано розрізняв період епізодичних революційних акцій Н.І. Махна і період цілеспрямованої, послідовної боротьби за відстоювання політичних та соціально-економічних інтересів селян. Набуття цієї якості повстанським рухом якраз і свідчило про початок його історії. Адже за своїм визначенням рух мав претендувати на більший масштаб діяльності, аніж місцеві сільські або навіть волосні акції. До того ж він повинен був користуватися широкою соціальною підтримкою.
У тому, що лише влітку 1918 року, коли загін Н.Махна помітно збільшився, повстанці перейшли від тактики індивідуального терору до масових дій проти австро-німецьких окупантів, нас переконує В.М.Волковинський [18].
Узагальнюючу картину розвитку махновського руху подав у своєму підручнику Історія України відомий історик, професор В.Ю.Король. Повстання під керівництвом Н.І. Махна було, на його думку, складовою селянської війни в Україні, яка, в свою чергу, поступово переростала в громадянську. Його хронологічні рамки охоплюють період з початку 1918 року до серпня 1921 року [19]. Детальніша періодизація руху ускладнюється, як відомо, надто мінливим політичним курсом лідерів повстанців. В.Ю.Король підкреслює, наприклад, той факт, що Н.І. Махно тричі воював на боці Червоної армії, але Троцький своїми підступними наказами перетворив його із союзника у боротьбі проти Денікіна на ворога [20]. Щоправда, у цьому останньому висновку автор, як видається, дещо однобічно характеризує мотиви, якими керувався Н.І. Махно у виборі своєї політичної лінії. Нерідко (згадаймо хоча б епізод взаємодії військ Махна і Петлюри) дії першого не залежали від політичної поведінки союзників.
В.Ю.Король відзначає ключову роль махновців на завершальному етапі громадянської війни в ході розгрому Врангеля. У вирішальний момент, пише автор, коли з Турецького валу 200 гармат і 400 кулеметів білих били по наступаючих, у Сиваш увійшли понад 3 тис. махновців. А після виходу в тил військ 15-ї, 52-ї стрілецьких дивізій та групи ради революційних повстанців України (махновців), доля Криму була вирішена [21].
У другому виданні свого підручника (1999р.) В.Король підтверджує високу оцінку повстанського руху. Авторитет і популярність його учасників серед населення (а повстанці контролювали територію, на якій проживало близько 1,7 млн осіб) були настільки високими, що виступити проти них означало втратити майже все [22].
Подібним чином характеризуючи значення і розмах селянської війни, авторський колектив підручника История Украины (Донецьк) дає обриси махновського руху в посткримський період, який тривав зимою 1920 влітку 1921 року. Протидіючи Радянській владі, повстанці здійснили тоді рейд від Дону до Дністра. Загальне число повстанців в Україні скоротилося зі 100 до 40 тис. чоловік [23].
Закономірно, що в роботі Історія української державності (1999р.) В.П.Шевчук і М.Г.Тараненко розділяють селянський рух на етапи в залежності від ставлення повстанців до Української держави. Хоч національні мотиви й не були домінуючими в повстанських програмах, уряди, які керувалися ними, користувалися різним рівнем довіри наймасовішої соціальної верстви України.
Центральна Рада (березень 1917 квітень 1918р.) втратила її внаслідок недалекоглядної аграрної політики. Однак при цьому вона не сприймалася селянством як опозиційна політична сила. Проти гетьманської адміністрації (квітень листопад 1918р.) було спрямоване основне вістря махновського руху. Тоді розкол між українською владою і народом досяг свого апогея. Нарешті, с?/p>