Періодизація та історичне значення махновського руху
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?я на станції Ульянівка, в с. Ново-Миколаївка, в Гуляйполі.
У складі ударної групи разом із 15 дивізією на Крим наступали чорні революціонери (махновці): кавалеристи О.Марченка, кулеметники Ф.Кожина. Група в крижаній воді форсувала 7-кілометровий Сиваш, штурмувала Турецький вал, вибила ворога з Литовського півострова… Махновці виявили себе справжніми героями, зазначає автор. Однак після штурму Перекопу махновцям, котрі залишилися в живих, судилася лиха доля: за наказом Троцького та Фрунзе їх розстріляли (і серед них Каретникова) як ворогів Радянської республіки і революції; із 1500 кавалеристів пощастило врятуватися лише 250.
Однак на завершення цього сюжету Г.І. Сургай, очевидно, симпатизуючи соціалістичній ідеї, зазначає: Таку ціну заплатили анархо-комуністи за своє бажання бути третьою силою в революції та запровадити безвладний лад [7]. Уточнимо: ідеологію повстанців, на наш погляд, важко назвати анархо-комуністичною. На відміну від керівництва штабом, вони сповідували приземлену на індивідуальному анархістську ідеологію.
З тим, що найвище піднесення махновського руху збігається в часі з діяльністю Директорії, погоджується і В.С.Горак. Січень 1919 року він вважає вододілом, за яким симпатії до нового українського уряду змінюються на опозицію щодо нього усіх, у тому числі махновських повстанських угруповань [8].
На хвилі нових підходів до оцінки історичного значення махновського руху деякі дослідники звернулися до питання ймовірного звязку між повстанською епопеєю махновців та традиціями козацької вольності, які здавна плекалися в регіоні південної України. Так, О. Лазурін, П.Кириленко, А.Григорян стверджували, що махновщина не тільки просторово, а й духовно-генетично наслідувала Запорозьку Січ [9]. Крім того, в 90х рр. навіть у загальних працях з історії української революції 19171921 рр. повстанський рух під проводом Н.І. Махна став розглядатися як вагомий чинник перебігу подій у цілих регіонах України. На цьому, зокрема, наголошував В.Ф.Солдатенко, хоча суто державницький підхід автора до оцінки подій доби національно-визвольних змагань в Україні не дозволив йому приділити належної уваги особливостям селянського руху під проводом Н.Махна [10].
Виразною рисою сучасної історіографії повстанського руху стала особлива увага авторів до тих аспектів його розвитку, які тривалий час замовчувались або фальсифікувались. Напевно, найбільші здобутки на ниві розкриття розмаїтої канви подій махновської епопеї на півдні України мають українські дослідники В.М.Волковинський та В.Ф.Верстюк. Ці автори фундаментальних досліджень з історії махновського руху приділяли належну увагу періоду його зародження і поступового розгортання в ході протистояння різним військово-політичним силам в Україні.
Розкрито, наприклад, особливості етапу створення революційної повстанської армії України (махновців). Детально висвітлено зміст Старобільської угоди 2 жовтня 1920 року між махновцями та радянською владою [11], спрямованої проти барона Врангеля, оприлюднено нові факти щодо ролі повстанців у розгромі врангелівських військ. В.Ф.Верстюк, зокрема, наголосив, що в ході боїв за Крим махновці завдали нищівного удару кінноті Барбовича, хоча раніше перемогу над цими білогвардійськими частинами приписували 2 кінній армії. Новим є оприлюднений автором факт, згідно з яким в боях за взяття Кримського півострова загинуло майже 6 тисяч махновців [12].
Ще в 1991 році В.Ф.Верстюк запропонував ґрунтовну періодизацію махновського руху, виділивши девять етапів його розвитку. Критерієм такої градації селянської війни під проводом Н.І. Махна стала насамперед спрямованість дій махновських формувань у контексті почергової зміни в Україні влади та основних військово-політичних сил, які її репрезентували [13].
Щоправда, авторові можна закинути у відмові використати єдиний критерій періодизації. Скажімо, третій період був, за визначенням В.Ф.Верстюка, своєрідним часом вироблення позицій махновців у їх ставленні до відновленої навесні 1919 року радянської влади. Вирішальною у цьому звязку подією став Гуляйпільський зїзд представників трудівників 72 волостей 4 повітів Катеринославської губернії, делегати якого виступили з різким засудженням політики більшовиків в аграрному питанні [14]. Однак ця подія бездоганно вписується і в контекст так званої політичної революції махновського руху, яка, за авторською концепцією, завершилася взимку 1919 року і становила другий етап руху. Факт, що тоді основною ворогуючою стороною махновців були білогвардійці, нічого не змінює. Ситуація на фронті суттєво не змінювалася аж до травня 1919 року, поки наступ кінноти генерала Шкуро не призвів до важкої поразки і розпорошення основних сил махновської бригади.
Цікавою особливістю періодизації В.Ф.Верстюка було те, що дослідник виділив етап боротьби окремих груп махновців проти радянської влади вже після втечі Н.І. Махна за кордон, тобто після серпня 1921 року. Цей останній девятий етап історії махновського руху тривав, на думку В.Ф.Верстюка, до кінця 1921 року [15].
Очевидно, ми маємо всі підстави вважати такий умовивід обґрунтованим. По-перше, в історії не знайдеться скільки-небудь відомого масштабного селянського руху, який би припинявся відразу після ліквідації його керівного центру. Варто згадати хоча б, що війна під керівництвом І.І. Болотнікова в Росії 16061607 років після смерті ватажка повстанців тривала до 1610 року. По-друге, своїм новим підходом до періодизації В.Ф.Вер?/p>