Geum.ru

Період "руїни" в українській історіографії

Информация - История

Другие материалы по предмету История

?овідного класу селянства було б практично неможливе. Саме це селянство в його первозданнім виді було сформоване та виснажене жахами епохи „Руїни”. Виходить, що загибель Правобережжя забезпечив майбутнє Лівобережжю і взагалі всій Україні. [4, ст. 45]

Зерна нового громадянського феодального суспільства, отримав мінімально сприятливі умови для свого подальшого розвитку, почали поступово викидати пагони та проростати.

Висновки

 

Гетьманщиною називають територію Лівобережної України, яка після Андрусівського 1667 р. Перемиря між Польщею та Московським царством увійшла на правах автономії до складу Російської держави (Правобережна Україна продовжувала виборювати незалежність у війнах з Польщею). Трохи пізніше до складу Гетьманщини ввійшло і місто Київ. Назва державного утворення походить від назви голови її уряду виборного козацького гетьмана.

Звичайно, можна потішити себе мріями, якби ж Гадяцька угода І.Виговського в першому варіанті була тоді втілена в життя (на що, насправді, не погодилася ні польська шляхта ні український простий люд, із різних причин), це була б умова стабільного союзу України й Польщі. Та все це лише приваблива утопія, фантазія невеличкої групи політиків, які випередили свою епоху, фактично запропонували проект конфедерації України, Польщі, Литви, Росії і Криму, це мрія. [3, ст.320]

Та за місць цього прийшов жорсткий, неймовірно кривавий час. Почавши з повстання за потреби реєстрового козацтва, до своєї середини прийшов в ореолі великих сподівань, якими і жив на той час весь український народ. Та надії не виправдалися, все завершилося, як народ назвав потім, „Руїною” тобто найбільшою розрухою: масовою гибеллю людей, перетворивши мальовничий, квітучий краї, в покинуту людьми пустелю.

І ось перед нами, на історичній сцені України, якась безладна та безглузда гра випадковостей. Змінюються гетьмани, зявляються і зникають партії; походи, битви і мирні переговори мерехтять перед нами, неначе в калейдоскопі. Нарешті все рушиться, знищуючи політичну цільність і самостійність України. [1, ст. 116]

Українському народу не вдалося досягнути своєї мити і побудувати незалежну національну державу, тому що дві цілі: особиста воля цілковитої більшості українського народу та створення механізму незалежної української держави в умовах тогочасній дійсності взаємо виключали один одного. Без закріпачення селян неможливо створить нормальну феодальну державу, а без існування вільного селянства та козацтва, ця держава не могла існувати, не могла відстоювати свою свободу. У цей період йшла відважна боротьба між вільним українським селянством і козацтвом, бажаючим любою ціною відстоять свою свободу, і тими силами українського суспільства, яка стрімко перетворювалася у владарюючу верству феодальної держави. В цій боротьбі український народ загубив частину своєї незалежності, а українська держава не була збудована. До 80-х років XVII ст. величезні плодовиті землі розташовані від Південного Буга і до Дніпра, а далі від Черкас і до Запоріжжя були збезлюдненні і перетворилися в пустелю.

І в конечному результаті український народ, після довгих випроб, після виснажливих війн, повернулися, знов таки, до феодального суспільства, до гніту, тільки під другим підданством, під власним керуванням Російської імперії.

 

Література

 

  1. О.Я.Єфименко Історія України та її народу Київ; „Мистецтво”; 1992р .- 254 ст.
  2. Г. Коваленко „Українська історія”; Київ” „Велес”; 1993р. 176 ст.
  3. Т. Яковлєва „Гетьманщина в ІІ половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни.”; - Київ; Основи; 1998р. 447 ст.
  4. Ю.М.Ефремов „Украина и „Руина” от Хмельницького к Мазепе” Киев; 1992 г.- 60ст.
  5. Я.І.Фалько „ Руїна. Гетьманщина” Токмак;Спілка журналістів газети „Кіровець”; 1991 р. 34 ст.
  6. О.І.Гуржій „Руїна” Друга половина XVII ст. Київ; Україна; 1996 р. 431 ст.
  7. Л.Г.Мельник „Боротьба за українську державність XVII ст. Київ; Освіта; 1995 р. 192 ст.
  8. М.Драгоманов „Про Українських козаків, татар та турків” Київ; Дніпро; 1991 р. 45 ст.
  9. О.І.Гуржій (упор.) „Спалах у темряві: середина XVII ст. Київ; Україна; 2002 р. 435 ст.