Період "руїни" в українській історіографії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?овище. Цар чимдалі менше рахувався з гетьманом та його правлінням, грубо втручався через воєвод у справи місцевої адміністрації, розподіляв на власний розсуд природні багатства України, підюджував окремих старшин, роздмухуючи пристрасті як серед панівної верхівки, так і простих козаків та посполитих. [6, ст. 8]
Та, все ж, в українському суспільстві ще були дуже сильні самостійницькі тенденції і всім, крім, мабуть, царських дипломатів, було ясно, що цей кабальний договір приречений.
За цих обставин, вирішив Ю. Хмельницький приєднатися до Польщі на умовах „Гадяцького договору” І.Виговського. Лівобережні полковники, прихильники Москви, виступили проти гетьмана та проти згоди з Ляхами, обравши собі гетьманом запорожця Брюховецького. Правобережці теж ненавиділи Ляхів і дорікали Хмельницькому. Правобережці ж вибрали собі гетьманом Тетерю.
Гетьман Павло Тетеря був прихильником Польщі. Його було обрано в той час коли відбувся розкол України, розкол поміж прихильниками Москви та козаками які ненавиділи Ляхів , але і не бажали жити під тиском царя Російського. Та за короткий час його змінив Петро Дорошенко.
Гетьман Іван Брюховецький був залежним від Москві. Та щоб піддобритися цареві поїхав до нього на поклін і там віддав усю Україну на безпосереднє правуваня московської адміністрації. Пізніше, в 1668 році, Брюховецький схилився на умови правобережного гетьмана, та повстає проти Москви. Та козаки, на прихильність Дорошенкові , вбили лівобережного гетьмана та ухвалили називним гетьманом Демяна Ігнатовича (Многогрішного), який за відсутністю Дорошенко схилився до Московського підданства, тільки намагався повернуть умови Б.Хмельницького. але ж його теж зрадила його старшина і він був засланий у Сибір.
Гетьман Петро Дорошенко бажав єдиного незалежності та самостійності України, щоб була вона „Річчю посполитою козацькою” (республікою). Ставши гетьманом, він вирішив, що боротися з Ляхами та Москвою треба з поміччю третьої сили. І Дорошенко оперся на Турків і Татар. Згодом, коли правобережна Україна була поділена між Польщею, Туреччиною та Дорошенком, гетьман зрозумів, що помилився із союзником, та пізно... Він втрачає авторитет, його поступово кидають соратники, пізніше він зрікається булави на користь лівобережного гетьмана Самойловича.
В той час, поки Дорошенко у війнах добуває незалежності для своєї країни, на правому березі розпочинається та стрімко посилюється „Парад честолюбств”. Один за одним оголошують себе гетьманами „Московський партизан” полковник Дрозд, татарські маріонетки Опара і Суховій, польський протеже Ханенко, безвідповідальний авантюрист Вдовиченко. [2, ст. 124]
Гетьман Самойлович був лише підступною людиною. Його єдине бажання було отримання булави. Не бажаючи участі своїх попередників, новий гетьман дуже шанував старшину і робив усе, чого вона бажала. З Москвою Самойлович був у добрій згоді, й тільки добивався, щоб швидше скинути Дорошенка.
Таким чином, можна казати, що невдала спроба Ю.Хмельницького обєднати під своїм гетьмануванням всю Україну, спонукала іноземні країни, Росію, Польщу та Туреччину, посилити свої плюндрування.
Отже, військо Запорозьке розкололося на табори, що йшли, під тиском різних країн, протилежними шляхами й вели взаємну боротьбу. В історії України називають цей тяжкий період Руїною.
Правобережжя вибрало собі одного гетьмана, лівобережжя іншого. Українська державність вступила в період тяжкого випробування.
На правобережну Україну знов посунулися польська шляхта, на лівобережну російський феодалізм, а турки і татари, як завжди, палили, грабували та уводили народ для продажу в рабство.
Іноземні держави, взагалі, ніколи не переймалися потребами українського народу. Складаючи той чи інший договір сусідні держави переслідували тільки свої інтереси, вони грубо нехтували інтересами України, фактично перекреслювали свої зобовязання підписуючи між собою мирні договори, які для них були більш важливими.
І таким чином, згідно укладеному мирного договору, Росія та Польща, пішли війною проти Османської імперії. І взагалі, руками все того ж розколотого козацтва та своїми арміями руйнували, палили знищували міста та села на Правобережній Україні. В обезлюдненні правого берегу України російський уряд бачив також кращий засіб для усунення різних зазіхань на неї з боку Туреччини і гарантію безпеки лівобережної сторони.
Отже, після тривалих та виснажливий військових дій, країни загарбники почали укладати мирні договори та ділити землі. Росія і Польща уклали Андрусівське перемиря на 13,5 років, поділивши Україну між собою. Між Росією та Туреччиною був укладений Бахчисарайський мир на 20 років. Цей договір зобовязав турецького султана та кримського хана не допомагати ворогам Росії, він зміцнів становище Російської держави і змусив польську дипломатію змінити свою тактику. Цей мир був укладений, в значній мірі, ціною життя українського козацтва, їх ідей, та сподівань.
Таким чином, „Вічний мир” підтверджував права Російської держави на Лівобережну Україну, Київ та Запорожжя. Під владою Польщі надалі лишалися Північна Київщина, Волинь та Галичина. До Туреччини відходило Поділля. А красу і осередок козацької землі від Києва до Запорожжя, мусив зоставатися незаселеною пустелею.
2 Внутрішньополітичні відносини в суспільстві України
Правобережна Україна була зруйнована і перетворилася на пустелю. І все через „праведних гетьманів”, як іро?/p>