Період "руїни" в українській історіографії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?кого, до козацьких загонів почали приєднуватися селяни. У свідомості селян того часу ідеалом суспільного ладу виступав козацький вільний лад. Селяни вважали, що , перетворюючись на козаків, вони звільнялися від будь-яких феодально-кріпосницьких відносин щодо шляхти. І таке масове покозачення спричинило глобальні зрушення в соціальній структурі суспільства.
З часом, покозачені поступово втрачають всі козацькі пільги, на що зростає незадоволення своїм становищем, яке перетворюється на важливу загрозу для гетьманської адміністрації.
Перші незадоволення простих козаків проявилися ще за часів Б.Хмельницького. Незадоволення полягало в тому, що козаки не отримували ні нагород з походів, ні здобичі, а інколи їх кидали з одного бою в другий за інтереси держав союзників, коли провіант і той був відсутній.
Взагалі причиною всіх внутрішніх спалахів проти гетьмана були обумовлені тим, що покозаченні не хотіли переходить у другі суспільні верстви та платить податі, та залишившись козаками вимагали платню на утримання. Та численність покозачених залишалась такою, що фізично неможливо було виплатити всім гроші, отримуючи доходи лише з винних та тютюнових податків.
Козацтво
Найбільші зміни в соціальній структурі українського народу були повязані з процесом „покозачення”, внаслідок чого козацтво стало найчисленнішою соціальною верствою, яка претендувала на особливу роль і місце у державі. Слід зазначити, що внутрішній склад козацтва був неоднорідним, тут можна виділити три групи:
- Перша група це „реєстрові козака”. Вони становили, на початку Хмельниччини, основу козацької армії, це була привілейована частина суспільства, і саме на неї спиралася старшина.
- Другу групу складав численний прошарок тих, хто брав участь у війнах, перейшов до козацького стану і не бажав повертатися до колишнього життя. В умовах миру їх становище було непевним, та вони були готові зі зброєю в руках захищати свої усі привілеї, які давало звання козака: платню, землі, звільнення від податків, право участі в політичному житті і впливу на рішення старшини. Саме представники цієї групи збиралися на Запорожжі і зустрічалися серед учасників „козацьких повстань”.
- Третя група складалась з козаків, „що оселянились”. Це люди, які з встановленням миру повернулися до мирної праці, до землі але бажали залишити за собою всі права козаків. [3, ст.72]
Козаки, як старшини, так і прості козаки Запорозької Січі, переслідували свої власні, небезкорисливі інтереси. Представники другої та третьої груп не входили до реєстру, отже, не отримували державної платні і не могли вимагати її. Головним і практично єдиним джерелом доходів для них набіги на татар.
Велику роль зіграла в історій того часу боротьба рядового козацтва і посполитих проти гніту старшини і наступу царизму затримувала юридичне оформлення кріпацтва і звуження політичної автономії України.
Стає зрозумілим, чому між козацькою старшиною і запорозькою старшиною зростала ворожнеча. Якщо представники першої групи відносили себе до політичної еліти нової держави, то останні залишалися просто військовими ватажками., яких гетьман Виговський презирав. [3, ст. 72]
Варто погодитися з думкою українських істориків про те, що в ці роки роль Запорозької Січі значно зменшилася. Їх не запрошували на вибори гетьманів, вони не брали участі у військових радах тощо. І це, звичайно, не влаштовувало запорозьку верхівку.
Соціальну напруженість другої половини 50-х років XVII ст. в Україні спричинили глибокі протиріччя, породжені епохою козацьких війн. Державне будівництво не завершилось зовнішня небезпека і численні внутрішні негаразди заважали цьому. Перша ж мирна пауза проявила всі суперечності. Постали два питання, відповідь на які не було: яким коштом жити тим, хто покозачився, і яким чином зібрати податки з тих селян, що вважали себе козаками. Утворювалося зачароване коло: зібрати гроші було важко, оскільки селяни називали себе козаками, розподілити гроші між рядовими козаками також було неможливо через відсутність реєстру, а затримка платні викликала незадоволення. [4, ст. 97]
ІІ Наслідки
Наслідки цього періоду були вельми плачевні.
Насамперед не було одностайності серед гетьманів; вони , то й діло, поступались інтересами країни на користь своїх благ, ніхто не звертав увагу на потреби простих людей, вони були в погоні за своїми амбіціями. І дійсно, в боротьбі цих „честолюбств”, переможцями вийшли тільки сусідні іноземні держави, які отримали по чималенькому шматку розірваної козацької країни.
На Правому березі, в ході безперервних війн к початку 80-х років, закінчилося гибеллю всього: мрій, сподівань та взагалі України. Разом з нею загинула Правобережна козацька армія, Правобережне козацтво припинило своє існування. Дві „Чигиринські” війни с турками завершали запустіння цього краю. Згідно змісту „Бахчисарайського миру” ці землі повинні були так і залишатися пустелею, тобто „руїною”.
На Лівому березі все більше та наполегливіше проявляється фактор російського присутності. Розставив, ще при Брюховецькому своїх воєвод по городах Лівобережжя, Росія, по суті, поступово впроваджувала свою громадянську адміністрацію, витісняючи тим армійську структуру правління. Тепер власті козацькій, взагалі, прийшлося потіснитися перед Державою російською.
Лівобережна Україна одержала змогу перейти до нормального, для свого часу, феодального суспільства та хазяйства, що без від?/p>