Особливості роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об’єднаннями
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
?ми соціально-педагогічної роботи з діагностики молодіжних обєднань різних напрямів.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що уточнено: сутність, структура та тенденції формальних та неформальних обєднань; здійснено соціально-педагогічний аналіз особливостей роботи соціального педагога з молодіжними обєднаннями
Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості їх впровадження в роботу соціального педагога з молодіжними обєднаннями, а також матеріали наукової роботи можуть бути корисними студентам педагогічних факультетів.
Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел, який містить 33 найменування. Обсяг роботи складає 28 сторінок.
РОЗДІЛ 1. МОЛОДІЖНА ПРОБЛЕМАТИКА У СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ
1.1 Соцільно-педагогічна робота з молодіжними обєднаннями як педагогічна проблема
Молодіжний рух як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії нових поколінь з суспільством. В рамках молодіжного руху молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але і самореалізується. Ці рухи є осередком формування локальних молодіжних культур та стилів життя, що пізніше, зазнавши певних модифікацій, поширять свій вплив на культуру та спосіб життя суспільства в цілому. Такі дослідники, як М. Головатий, В. Головенько, Н. Дупак, К. Журба, Я. Цехмістер та інші, розглядали основні тенденції формування молодіжних організацій і неформальних обєднань у нашій країні. Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-економічного та соціально-політичного розвитку суспільства і їх зміст та форма діяльності значною мірою відбивають соціокультурну, історичну, демографічну, політичну та інші специфіки кожної окремої країни, кожної окремої ситуації. Окрім організуючої ролі в процесі взаємодії молоді зі старшими поколіннями, молодіжні рухи є і практичними засобами, що відкривають канали комунікації всередині одного покоління, виявляючи та репрезентуючи його інтереси перед суспільством в цілому. Вони є не просто найбільш ефективним засобом привернути увагу “дорослого” суспільства до потреб молоді вони є інструментом пристосування суспільства до цих потреб. На думку В. Головенько молодіжні рухи та неформальні ініціативи створюють обличчя суспільства, яким воно стане за їхньої зрілості, експериментують з соціальними моделями, обираючи найбільш відповідні новим культурним цінностям та способам спілкування.
І оскільки обєктивні економічні, технологічні, політичні зміни неймовірно прискорили пристосування, що зовсім нещодавно було дуже й дуже помірним, дослідження процесу становлення молодіжного руху в його організованій та неформальній формі стало нагальним питанням суспільної науки. Особливо актуальним є вивчення процесу формування та становлення молодіжного руху в країнах перехідного періоду, зокрема в Україні [4, c. 15].
Загалом процеси переходу від тоталітаризму до плюралістичної демократії, розвитку ринкових відносин, трансформації соціальних структур суспільства, посилення процесів соціальної диференціації створюють оптимальні умови для виникнення в середовищі молоді широкого спектру найрізноманітніших громадсько-політичних рухів, організацій, обєднань та неформальних ініціатив. В українському суспільстві тривають процеси подальшої соціальної диференціації та виокремлення політико-економічних та культурних інтересів конкретних соціальних верств та соціально-демографічних груп населення. Відповідно, паралельно з цим процесом відбувається активне формування і трансформація молодіжного руху України в його організованій та неформальній формі. Тож Україна є одним з найпоказовіших суспільств для дослідження згаданих процесів. Перехід від тоталітарного до демократичного суспільства це спільний для більшості країн колишнього СРСР процес. Всі вони успадкували від СРСР не лише соціально-класову структуру, але й цілий комплекс проблем, повязаних із політичною системою, політичною, правовою та економічною культурою [29, с. 60]. Особливості ж молодіжного руху окремих країн, особливо організованого, визначаються значною мірою сутністю політичної системи та адаптацією державної політики до потреб молоді. Від цього залежить векторність молодіжної ініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій та їх політизованість; поширення неформального руху та рівень девіацій в молодіжному середовищі [4, c. 20].
Досвід України щодо діяльності молодіжних рухів можна використовувати як базовий для дослідження соціальних процесів у посттоталітарних країнах загалом, оскільки вона за більшістю визначальних показників справді тримається посередині відносно всіх інших подібних суспільств. Від когось відстає, когось випереджає, проте не втрачає характерних рис, притаманних всій категорії суспільств, які долають тоталітарну спадщину. Тож зараз, коли політична система України вступила в нову фазу розвитку, за якої демократичні інституції поступово закріплюють свої позиції, підвищується рівень політичної культури всього населення і молоді зокрема, збільшуються можливості для розвитку молодіжної ініціативи, самореалізації молодого покоління, вона все ще може слугувати зразком розвитку подій в суспільствах такого типу. Але найбільш цікавою для детального дослідження її робить своєрідне “буферне” становище між є