Особливості оподаткування сільськогосподарських підприємств в Україні
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
?жнародним стандартам якості та безпеки. Негативні явища пояснюються прорахунками у стратегії і тактиці проведення аграрної реформи. У другій половині 90-х років економіка України переживала важкий період: нестача кредитів, інфляція, застій промисловості, відсутність чіткої ринкової політики, що в сукупності негативно позначилося на сільськогосподарському виробництві. Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі.
Від успішного розвязання проблем економічного та соціального розвитку агропромислового комплексу як пріоритетного сектору економіки країни значною мірою залежить розвиток інших галузей національного господарства, продовольча безпека держави, фінансове забезпечення потреб країни, формування внутрішнього і зовнішнього ринків, підвищення добробуту населення.
В останні роки єдиним шляхом виходу аграрного сектору економіки із кризи практично всі визнають необхідність державної фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Ідея пільгового кредитування й дотації сільського господарства України розглядається базовою селянами та усіма причетними до управління цією галуззю.[2, с.52]
Так, у 2009 році країнами Євросоюзу було витрачено 71 млрд євро на підтримку сільського господарства. Як відомо, землі України становлять пяту частину земель Європи. З огляду на це наша держава мала б виділяти кошти у розмірі 14,2 млрд євро, що становить 156,2 млрд грн. Натомість, 2009 року на підтримку галузі сільського господарства в Україні було витрачено 5,9 млрд грн. Можна лише уявити, яких темпів розвитку набуло б сільське господарство України, якби його фінансування збільшилося у 26 разів.
Отже, у 2009 році бюджетні витрати на підтримку підприємств агропромислового комплексу були на 16,2% меншими минулорічних і становили лише 5,9 млрд грн. Нині залишаються недофінансованими такі важливі програми, як здешевлення кредитів, бюджетна дотація у тваринництві та рослинництві, компенсація вартості палива й електроенергії, підтримка фермерських господарств тощо.[3]
Важливим джерелом формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств і відродженням галузі залишається кредитна та інвестиційна діяльність. Однак через збитковість галузі, відсутність ліквідної застави у товаровиробників і, як наслідок, високу ймовірність неповернення кредитів і недосконалість законодавчих механізмів аграрний сектор став непривабливим для інвестицій, а кредитування сільськогосподарських товаровиробників - надто ризиковим бізнесом. Через це частка кредитів комерційних банків у загальній структурі кредитування була дуже низькою. [2, с.53]
Вивчення зарубіжного досвіду свідчить, що аграрний сектор у провідних країнах кредитується у великих обсягах. До країн з найвищою питомою вагою позичкових коштів в аграрному капіталі належать Великобританія та Німеччина - 50%, на Францію припадає понад 40, Італію та Бельгію - більше 30%. Формування кредитної системи визначається характером існуючих у країні кредитних відносин і відповідних форм кредиту. Отже, можна зробити висновок, що діяльність сільськогосподарських підприємств у системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.[4]
Важливе значення у формуванні фінансово-кредитного механізму належить державі, оскільки однією з головних її функцій є створення сприятливого економічного середовища, вона застосовує й відповідні економічні методи впливу. До них належать: державні кредити, формування цін через систему доплати, державне замовлення, пільги з оподаткування, фінансова допомога. Названі методи спрямовані на максимальний захист національного товаровиробника, підтримку його конкурентоспроможності на зовнішньому і внутрішньому ринках.
Аналіз умов формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств та доступу їх до зовнішніх джерел фінансування свідчить про необхідність перегляду концептуальних основ державного регулювання економіки та активізації позиції держави. Необхідність посилення державного регулювання економічних відносин в аграрній сфері зумовлюється значенням сільськогосподарського виробництва в національному господарстві нашої держави.
Першочерговими заходами щодо відродження галузі сільського господарства мають бути такі: дотації у сільське господарство, поліпшення фінансування та кредитування села, зменшення відсоткових ставок по кредитах, стимулювання будівництва тваринницьких комплексів, встановлення справедливих цін на сільськогосподарську продукцію, врегулювання законів щодо ринку землі.
Інвестиції у виробництво продовольства та технічних культур мають підґрунтям сильну науково-дослідну базу. Результатом наукомістких удосконалень у сільському господарстві стане не тільки продовольча безпека, а й поліпшення якості навколишнього середовища та економічного розвитку. Сільське господарство має бути визначене як пріоритетна галузь для інвестицій у наукові дослідження. Необхідно також розширити навчальну місію університетів, повязаних з аграрними дослідженнями, для того, щоб охопити як стаціонарне академічне, так і дистанційне навчання.
Таким чином, поповненню фінансових ресурсів і розширенню діяльності й розвитку сільськогосподарських підприємств сприятиме системне та комплексне розвязання завдань аграрної реформи в Україні, зважена державна політика розвитку села та механізмів її реалізації, удосконалення м