Geum.ru

Анализ резервирования кредитных операций КБ и пути повышения его результативности

Реферат - Экономика

Другие рефераты по предмету Экономика

?ахунок позичальника.

Платність банківських позик означає внесення одержувачами кредиту певної плати за тимчасове користування для своїх потреб грошовими коштами. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється через механізм банківського процента. Ставка банківського процента це свого роду ціна кредиту.

Банку платність кредиту забезпечує покриття його витрат, повязаних з сплатою процентів за залучені в депозити чужих коштів, витрат за змістом свого апарату, а також забезпечує отримання прибутку для збільшення ресурсних фондів кредитування (резервного, статутного) і використання їх на власні потреби.

При розгляді питання розміру плати за кредит, банки повинні враховувати наступні чинники:

  1. ставка рефінансування НБУ;
  2. середня процентна ставка залучення (ставка залучення міжбанківських кредитів або ставки, що сплачується банком по депозитах різного вигляду);
  3. структура кредитних ресурсів (чим вище частка залучених коштів, тим дорожче повинен бути кредит);
  4. попит на кредит з боку потенційних позичальників (чим менше попит, тим дешевше кредит);
  5. термін, на який запозичується кредит, вигляд кредиту, а точніше міра його ризику для банку в залежності від забезпечення;
  6. стабільність грошового обігу в країні (чим вище темп інфляції, тим дорожче повинна бути плата за кредит, так як у банку підвищується ризик втратити свої ресурси через знецінення грошей).

Процентні ставки за кредит можуть бути фіксованими і плаваючими, що передбачається в кредитному договорі. Фіксовані процентні ставки залишаються незмінними протягом всього терміну позики.

Плаваючі ставки коливаються в залежності від умов грошового ринку, зміни розміру процентів по депозитах, попиту, що складається і пропозиції на кредитні ресурси, а також стану економіки і фінансів позичальника і можуть переглядатися банком протягом терміну кредитування з обовязковим повідомленням позичальника.

Сукупне застосування на практиці всіх принципів банківського кредитування дозволяє додержати як макроекономічні інтереси, так і інтереси на мікрорівні обох субєктів кредитної операції - банку і позичальника

1.2. Формування страхового резерву головний чинник зниження кредитного ризику.

 

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України (далі - Національний банк) установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності.

Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Бухгалтерський облік формування та використання резервів здійснюється відповідно до Правил бухгалтерського обліку формування і використання резервів у банках України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 11.07.2001 №268 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25.07.2001 за №634/5825. Податковий облік регулюється Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" та змінами до нього. (Абзац третій пункту 1.1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку №502 від 07.12.2001)

 

1.2.1. Загальні положення

Порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків затверджений на підставі законів України "Про Національний банк України, "Про банки і банківську діяльність", "Про підприємства в Україні", "Про заставу", "Про господарські товариства" та нормативно-правових актів Національного банку.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства (згідно з пунктом 1.3 в редакції Постанови Нацбанку №418 від 24.10.2000)

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

  1. строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними (№1510-1512, 1515, 1517, 1581);
  2. кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними (№1520-1527, 1582);
  3. рахунки субєктів господарської діяльності за овердрафтом, за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями (№2000, 2030, 2037); кошти, що надані субєктам господарської діяльності за операціями репо (№2010); кредити, що надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними. Заборгованість за такими кредитами визначається як різниця між номінальною сумою векселя і сумою неамортизованого дисконту (№2020 мінус №2026, №2027, №2092); (Абзац шостий пункту 1.4 в редакції Постанови Нацбанку №418 від 24.10.2000);
  4. кредити субєктам господарської діяльності за внутрішніми ?/p>