Особливості використання механотерапевтичних апаратів у реабілітації
Курсовой проект - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие курсовые по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
АТ, поява болей в області серця, порушень ритму, запаморочення, головного болю, сильної задишки, значної пітливості, болів у ногах, в області живота, у паху; з появою зазначених симптомів навантаження припинялося, хворий консультувався у фахівців на предмет можливості продовження занять і доступного рівня толерантності навантаження);
супутніх захворювань;
рівня фізичної підготовленості;
здатності до навчання новим вправам;
психологічної настроєності на виконання вправ, що вимагають значних фізичних і вольових зусиль.
Лікувально-реабілітаційний курс складався з трьох циклів, кожен цикл - із дванадцяти занять. Перший цикл був адаптаційним, другий - відновно-тренувальним і третій - тренувальним.
Розділ 3. Результати досліджень
Усі пацієнти ДГ характеризували динамікові свого загального стану як позитивну. У них зникли болі, порушення функції периферичних нервів, підвищилася мязова сила, нормалізувалися рефлекси і чутливість, стан паравертебральних мязів і обсяг рухів у суглобах, виправилася постава, зникли ознаки плоскостопості, покращилася рухова активність (здатність повертатися в постелі, сідати з положення лежачи, уставати, пересуватися поза і усередині квартири, користуватися транспортом), зявилася можливість самостійно здійснювати роботи в будинку (готування їжі, прання, збирання, покупки і т.д.), підвищилася суспільна активність, нормалізувався психологічний стан.
Пацієнти фізично зміцніли, у них покращився настрій, сон, зявилося бажання продовжувати заняття фізичними вправами і відмовитися від шкідливих звичок.
Позитивні зрушення відзначені також з боку діяльності серцево-судинної системи, що виразилося в нормалізації рівня артеріального тиску, частоти пульсу, підвищенні фізичної працездатності, скороченні часу відновлення після занять.
Пацієнти КГ не відзначали значної динаміки свого загального стану. У них зберігалися болі, підвищена стомлюваність, потреба в допоміжних засобах при пересуванні. Рухова активність залишалася зниженої, для здійснення побутових операцій і роботи вдома була потрібна допомога.
Силова витривалість була нижче норми до курсу реабілітації як у хворих ДГ, так і в хворих КГ. Після курсу вона нормалізувалася в 40% і через півроку в 73,3% хворих ДГ, тоді як у хворих КГ вона протягом півроку залишалася приблизно на вихідному рівні.
Нормального рівня гнучкості до початку реабілітації не було в жодного хворого. Вона нормалізувалася в 66,7% хворих ДГ після курсу лікування у 80% через півроку, а в 20% залишилася помірно зниженою. У КГ гнучкість нормалізувалася після курсу лікування в 33,3% хворих, потім спостерігався регрес і нормальний рівень залишився в 20%.
Фізична працездатність до початку реабілітації була знижена у всіх хворих. В ДГ після курсу лікування вона підвищилася і досягла нормального рівня в 53,3% і через півроку в 73,3% хворих. У КГ фізична працездатність протягом півроку істотно не змінилася і досягла норми тільки в 6,7% хворих.
Функціональний клас був нижче норми до курсу реабілітації як у хворих ДГ так і в хворих КГ. Після курсу лікування він нормалізувався в 73,3% хворих ДГ і в 53,3% хворих КГ. Через півроку в ДГ відзначався подальший прогрес функціонального стану і його нормальний рівень визначався в 93,3% хворих. У КГ, навпаки, спостерігався регрес у порівнянні з рівнем "після курсу" і нормальний рівень залишився тільки в 13,3% хворих.
При повторних дослідженнях методами компютерної і ядерно-магнітної резонансної томографії в хворих остеохондрозом поперекового відділу хребта в ДГ у більшості випадків була відзначена позитивна динаміка. Це виразилося в зменшенні розмірів грижових випадань дисків, зниженні ступеня компресії, зникненні протрузій і набряклості тканин, збільшення просвіту хребетного каналу і висоти міжхребцевих дисків.
У КГ подібних змін не спостерігалося. На знімках визначалося випрямлення поперекового лордозу, ознаки дегенеративно-дистрофічних змін дисків зі зниженням їхньої висоти і формуванням грижових випадань, а також деформації.
Нормалізація силової витривалості м`язів тулуба в сполученні з регулярно виконуваними силовими, стретчинговими вправами з постізометричним розслабленням, аеробними вправами забезпечила нормальну корсетну і трофічну функції м`язів тулуба, запобігала спазмам глибоких мязів спини, напруга міофасциальних структур і тим самим несприятливий вплив на міжхребцеві диски і суглоби, у підсумку істотно обмежуючи патогенетичні механізми больового синдрому. Завдяки підвищенню силової витривалості м`язів тулуба і гнучкості хребта збільшувалися рухові можливості хворих, що давало значний стимул для поліпшення їхнього психоемоційного стану, що, у свою чергу, сприятливо позначалося на тонусі глибокої мускулатури хребта, перешкоджаючи її спазмам.
Висновок
Результати реабілітації хворих остеохондрозом і грижею міжхребцевого диска показав стійкий терапевтичний ефект методу, легко відтвореного як в амбулаторних, так і в стаціонарних умовах. Даний метод забезпечує відновлення повної працездатності без оперативного лікування гриж міжхребцевих дисків практично в будь-якому віці.
Висновки
Механотерапія являє собою лікування фізичними вправами, виконуваними за допомогою спеціальних апаратів. Точно спрямовані та суворо дозовані рухи, метою яких є відновлення рухливості у суглобах і зміцнення сили мязів, діють локально на тканини,