Основні шляхи формування поміщицького землеволодіння в українських губерніях
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ОСНОВНІ ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ
поміщиЦЬКОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ
Вступ
Поміщицьке землеволодіння, аж до моменту його ліквідації, відігравало помітну роль у економіці дореволюційної України. Основу цієї могутності становили значні за розмірами маєтності, що формувалися протягом тривалого часу. Цей процес розгортався різними шляхами, поєднання яких зумовлювало чимало рис розвитку поміщицького господарства в останній період його існування. Отже, витоки основних процесів, що відбувалися в ньому, доцільно шукати в попередніх століттях.
Дана тема знайшла відображення в науковій літературі. Серед її дослідників назвемо Л.П. Минарик, О.І. Індову та інших. В їхніх працях показані шляхи формування великого землеволодіння, але в масштабах Російської імперії. Нам би хотілося розглянути цю проблему стосовно українських губерній.
Джерельну базу роботи склали описи маєтків, генеалогічні документи, мемуари. Частина їх є опублікованою, решта зберігається в архівах України та Росії.
Поміщицьке землеволодіння на території України формувалося протягом тривалого часу, насиченого драматичними подіями. Цей процес розгортався відповідно до загальних закономірностей. На межі ХІХ-ХХ ст. економічну силу аграріїв становили володіння, одержані у спадок від їхніх пращурів. Так, згідно з дослідженням великого поміщицького господарства, здійсненого Л.П. Мінарик, на межі ХІХ-ХХ ст. 90% належної поміщикам землі було успадковано і лише 10% придбано особисто. Більше половини земель, які перейшли у спадок, свого часу були отримані шляхом роздач і пожалувань від царського уряду за державну службу. З припиненням інтенсивних роздач у формуванні поміщицького землеволодіння все більшу роль відігравала купівля земель. Так, протягом ХV-ХVІІІст. найбільшими поміщиками Росії було придбано 1,8 млн. дес., у першій половині ХІХст. 2,4 млн. дес., після 1861 р. 3,4 млн. дес. [1]. Ця тенденція простежується і в Україні. Наприклад, з 4 тис. дес. маєтностей графа Г.О. Милорадовича в Чернігівському й Городницькому повітах Чернігівської губернії 760 дес. (19%) були придбані, решта успадковані [2].
Мали місце регіональні відмінності. У наддніпрянській Україні чітко простежуються три регіони, формування поміщицького господарства яких має свої особливості: Правобережжя, Лівобережжя, Південь України. Ці особливості зумовлені специфікою історичного розвитку регіонів. Зокрема, велике значення мала інтенсивність колонізаційних процесів та зовнішньополітичні впливи.
На Правобережжі найдавніші й найпотужніші маєтки належали землевласникам польського походження. Ще в епоху пізнього середньовіччя тут утворилися господарства Потоцьких, Любомирських, Браницьких, Ржевуських та інших. На Поділля, після переходу його до складу Польської Корони, почали активно проникати польські магнати. Вони засновували тут слобідські поселення, мешканцям яких надавалися пільги, спочатку на 10-12 років, пізніше на 3-5, а згодом взагалі від них відмовилися [3]. В першій половині ХVІІІ ст. у володінні магнатів перебувала більша частина земель Подільського та Брацлавського воєводств. З поділом Польщі зявилася нова сила російська бюрократія, котра особливо зміцніла після поразки повстання 1830р., коли російський уряд провів масштабну конфіскацію польських маєтків і передав їх слухнянішим підданим з росіян. З включенням Правобережжя до складу Російської імперії велика кількість земель належала приватним власникам польській шляхті. Існували приватні маєтки, які називалися поєзуїтськими (утворені польськими поміщиками на землях ордену єзуїтів, забороненого в 1773 р. із конфіскацією майна). На початку ХІХ ст. приватне землеволодіння поширювалося також шляхом реалізації казенних маєтків. Паралельно відбувався процес перерозподілу приватної земельної власності шляхом продажу, застави маєтків і втрати майна внаслідок неповернення кредиту протягом 10 років. Зберігалося й ленне землеволодіння, надане за службу польськими королями з державного фонду і згодом перетворене на приватне [4]. Отже, на Правобережжі з огляду на специфічні історичні умови домінувало польське й російське землеволодіння. Формування земельних володінь поміщиків можна простежити на кількох прикладах.
Показовою є історія Славутського маєтку князя Сангушка (Волинська губернія). В першій половині ХІV ст. літописи згадують власника маєтку Остро князя Данила Васильовича. Славутський маєток був його складовою частиною. В середині ХV ст. відбувся поділ його між онуками князями Острозьким та Заславським, внаслідок чого славутські землі перейшли до останнього. Заславські володіли маєтком до початку ХVІІІ ст., коли Маріанна Заславська одружилася з литовським князем Павлом Сангушком. Після смерті батька її син Роман Сангушко успадкував дідові маєтності. Таким чином, остаточно сформувався розглядуваний маєток. У другій половині ХІХст. його площа становила 60,6 тис. дес. [5].
Один із найбільших у межах України Теплицько-Ситківецький маєток Потоцьких, простягнувшись уздовж Південного Бугу, розташовувався в Гайсинському повіті Подільської та Липовецькому повіті Київської губернії. Теплицька його частина одне з восьми земельних правобережних володінь, які мали загальну назву Уманщина й належали на початку ХІХ ст. графу Станіславу Потоцькому, воєводі Руському, а пізніше генерал-аншефу Російської імпе?/p>