Основні шляхи формування поміщицького землеволодіння в українських губерніях
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ії. Уманщина дісталася в 1652 р. у вигляді приданого графу Станіславу Потоцькому, великому гетьману коронному й каштеляну краківському після його одруження на доньці Самуїла Калиновського. На початку ХІХ ст. Уманщина мала 640,5 тис. дес. сільськогосподарської землі, 126,8 тис. дес. лісу та 108 676 душ кріпаків, кожен із яких оцінювався в 15 руб. У заповіті С. Потоцького Уманщина була поділена на вісім частин. Назва теплицької частини походила від ріки Теплички й м. Теплика. На початку ХІХ ст. теплицька частина оцінювалася в 7,5 млн. злотих. Рілля обіймала 82,8 тис. дес., ліс 14,9 тис. дес. Прибутковість становила 105,6 тис. злотих.
Ситківецька частина на початку ХІХ ст. належала князям Вишневецьким, потім графу Плятеру, в якого й була придбана Потоцьким. У 1836 р. в Ситківцях Ярослав Потоцький побудував один із перших цукрових заводів у Росії. Протягом ХІХ ст. ці маєтності переходили від одних Потоцьких до інших. Нарешті племінниця Ярослава Потоцького Олександра, одружена з Августом Потоцьким, придбала у Венцена Потоцького ситківецькі землі та приєднала до них свій спадок Теплицькі маєтності. Її ж стараннями ці дві частини 17 травня 1875 р. були обєднані в єдиний заповідний маєток. Таким чином, вони навічно закріплялися за родиною Потоцьких [6]. Площа цього маєтку склала 26,3 тис. дес. Наприкінці ХІХ ст. власником маєтку був двоюрідний племінник Олександри Костянтин Потоцький.
Великими цукрозаводчиками в ХІХ на початку ХХ ст. були графи Бобринські, які вели свій родовід від позашлюбного сина Катерини ІІ графа Олексія Григоровича Бобринського. Мати подарувала синові маєток Бобринки в Тульській губернії, звідки й пішло прізвище цього роду. Цар Павло І надав О. Бобринському графське звання.
Містечко Сміла в першій половині ХVІІІ ст. дісталося князям Любомирським. У 60-ті роки того ж століття воно потрапило у вир гайдамацького руху й було піддане руйнуванню. В 1773 р. польський король пожалував місту магдебурзьке право. Через кілька років Любомирський продав Смілянські маєтності князю Потьомкіну Таврійському, від якого вони перейшли у спадок його племіннику графу Олександру Миколайовичу Самойлову. В 1838 р. Смілянський маєток у свого брата купила його донька графиня Софія Олександрівна Бобринська (уроджена графиня Самойлова) [8]. Характеризуючи цей етап в історії маєтку, Історик Л. Похилевич відзначав, що перехід Сміли у володіння графині Бобринської склав епоху в розвитку зазначеного містечка, оскільки він прислужився не тільки його жителям, але й усьому Черкаському повіту. До цього часу торгівля й промислова діяльність Сміли обмежувалася влаштованими на ріці Тясмині крупчастими вітряками. Ця промисловість залишилася в гарному стані й надалі, оскільки в Смілянському маєтку вироблялося багато хліба. У 1838 р. підприємливість і капітали власників сприяли відкриттю тут багатьох нових засобів для торговельних оборотів, промислів і заробітків значній кількості людей на Смілянських буряко-цукрових заводах, відомих усій Росії [9]. Маєтності С.О. Бобринської успадкували її син Лев Олексійович та онуки: Олексій, Андрій, Георгій Олександровичі Бобринські.
Першим із Бобринських, які володіли Смілою, був граф Олексій Олексійович. Після виходу у відставку він оселився в родовому маєтку при с. Михайлівка Тульської губернії. Він багато уваги приділяв поліпшенню становища своїх селян. У 1828 р. в своєму маєтку Бобринський влаштував перший у Росії цукровий завод, незважаючи на недовіру урядових осіб, зокрема графа Канкріна. Наприкінці 1830-х років у маєтках дружини на Київщині він влаштував чотири заводи: Смілянський, Балаклейський, Яблунівський і Грушівський. Пізніше були зведені Капітанівський цукровий і Гречківський рафінадний заводи. Після пожежі на останньому був побудований завод у м. Сміла. Взагалі, Бобринський був різнобічно розвиненою людиною. Він основний акціонер, будівельник і перший директор залізниці від Петербурга до Царського Села; він працював над підвищенням технічного оснащення цукрових заводів, ним був заснований перший склад машин для заводів, відкриті технічні класи з метою підготовки кваліфікованих спеціалістів, його винахід плуг-зглиблювач одержав медаль на всесвітній Паризькій виставці; застосування ним досягнень агротехніки стало широко відомим; ним був відкритий новий на той час спосіб щеплення плодових дерев. Навіть існувала троянда, яку назвали іменем Бобринського. Ще одним захопленням Олексія Олексійовича була археологія. Він, зокрема, брав участь у розкопках у Криму в 1866-1868 рр., на предмет пошуків старовини досліджував територію власного маєтку [10]. В память про багатогранну діяльність цієї людини імператорським Вільним економічним товариством було викарбувано спеціальну медаль, а в Києві встановлено бронзовий памятник. Після смерті Бобринського в 1868 р. управління Смілянським маєтком перейшло до рук його сина Володимира.
Формування поміщицького землеволодіння на Лівобережжі значною мірою повязано з історією Гетьманщини. Переважна більшість тамтешніх великих землевласників були нащадками козацької старшини. Так, засновниками українського козацько-шляхетського роду Галаганів були брати Гнат і Семен Галагани. Гнат служив козацьким полковником, з 1706 р. командував компанійським полком у військах гетьмана І. Мазепи. В 1708 р. став на службу московської армії. В травні 1709 р. брав участь у руйнуванні Чортомлицької Січі. Після цього був призначений чигиринським і прилуцьким полковником та одержав великі земельні маєтності. Семен Галага?/p>