Основні шляхи формування поміщицького землеволодіння в українських губерніях
Информация - История
Другие материалы по предмету История
? служив миргородським наказним полковником. У 1736 р. брав участь у спільному поході російської армії і козацьких полків на Крим. Григорій Галаган прилуцький полковник, учасник походів проти турків. Григорій Павлович Галаган визначний український громадський діяч. Із смертю Павла Григоровича в 1869 р. рід Галаганів припинився, а прізвище було прилучене до прізвища графа К.М. Ламздорфа, одруженого на графині Катерині Павлівні Комаровській, по матері Галаган. Рід Галаганів записаний до родовідних книг Полтавської й Чернігівської губерній [11].
Із царськими земельними пожалуваннями повязане виникнення Тернівського маєтку князів Щербатових (Лебединський повіт Харківської губернії). Річка Терни, вздовж якої ці землі розташовувалися, була межею між Гетьманщиною й Польщею. Згідно з офіційними документами мешканці слободи Терни в 1668 р. виступили на боці І. Брюховецького были вовлечены в обман хитростями изменника Гетмана…. Після цього слобода була віддана казні і перебувала у віданні двірцевого правління. 1727 р. Катерина І пожалувала ці землі своєму зятю графу Симону Гендрикову, а 1749 р. Єлизавета Петрівна затвердила ці маєтності у спадкове володіння за його дочкою, яка одружилася з М. Сафоновим. Одна з його дочок Єлизавета одружилася з князем О.П. Щербатовим. Так тернівські землі потрапили у володіння цього роду.
Чимало серед поміщиків було вихідців із іноетнічних груп, які свого часу виявили толерантність до російського уряду, перейшовши на державну службу. Так, одні з найбагатших землевласників Кочубеї свій родовід вели від кримського татарина Кучук-Бея, який прибув до України в другій половині ХVІІ ст. і прийняв православя під іменем Андрія. Його онук Василь Леонтійович відомий як генеральний писар при І. Мазепі. А вже його онук Семен Васильович служив членом Малоросійської колегії. По чоловічій лінії найдавніші маєтності цій родині були надані Петром І. Основна частина їх розташовувалася в межах колишньої Гетьманщини у Полтавській і Чернігівській губерніях. Загальна площа маєтностей становила майже 33 тис. дес. До цього слід додати садиби в Києві, Петербурзі, Царському Селі, Глухові й Батурині. Більшість маєтностей мали родове походження, тобто Василеві Петровичу Кочубею, який народився 1868 р., вони дісталися від батька таємного радника Петра Аркадійовича Кочубея та матері Варвари Олександрівни. При цьому більша частина спадкових маєтків перейшла від роду матері, уродженої графині Кушелевої-Безбородько, а їй дісталися від батька графа Олександра Григоровича Кушелева-Безбородька. З 32,9 тис. дес. тільки 6,9 тис. були придбані матірю та 1,3 тис. подаровані батькові. Безпосередньо Василем Петровичем куплено лише 0,9 тис. дес. та отримано від його дружини 0,2 тис. дес.
Початок роду лівобережних поміщиків Шидловських повязаний з приїздом у 1535 р. із Польщі до Росії, в Суздаль Козьми Шилова, де він отримав від Великого князя Московського землі. У 1696 р. одного з його нащадків генерал-майора Федора Володимировича, згідно з царським наказом, направили служити до Ізюмського полку. Тут він уже значився як Шидловський. 1709 р. його призначили начальником Слобідських козацьких полків. Особливо відзначився Шидловський придушенням повстання під проводом К.І. Булавіна, внаслідок якого значна частина козацьких земель відійшла цій родині. За віддану службу Шидловські отримали землі у межах Харківської губернії.
Від молдавських дворян віддалених родичів молдавського господаря Кантемира вели свій родовід Бантиші. Після Прутського походу 1711 р. приїхали до Росії. Родовід розвивався за трьома лініями. Одна з них, що походила від Федора Бантиша, перервалася в середині ХІХ ст. на Григорії Михайловичу, який свої маєтності передав найближчому родичу двоюрідному племіннику Дмитру Кантемиру. Друга лінія дала початок Бантиш-Каменським. Миколу Костянтиновича Бантиша до Росії в 1711 р. привезла мати. Його дружина Ганна Степанівна була донькою молдавського дворянина Степана Костянтиновича Зертис-Каменського, який у гетьмана Мазепи служив перекладачем зі східних мов. Після смерті дружини в 1770 р. Микола Костянтинович до свого імені приєднав ще й частину її прізвища. Найвідомішим представником цієї родини став історик Дмитро Миколайович Бантиш-Каменський автор Истории Малой России [15]. Найпершим відомим представником третьої лінії родоводу Бантишів був Артемій Бантиш. Його син Василь Артемович у 1717 р. приїхав до Росії. 1718 р. він одержав грамоту царя Петра Олексійовича, згідно з якою отримав землі на території Слобідської України. 1785 р. його син, статський радник, був внесений до дворянської родовідної книги по Катеринославській губернії. Так Бантиші опинилися на території Харківської губернії. На межі ХІХ-ХХ ст. цю родину репрезентували Олександр Федорович та його сини Василь, Антіох і Федір представники VІІ покоління [16].
Лівобережний дворянський рід Вишневських налічував 84 особи. Його заснував серб Федір Стефанович Вишневський (1682-1749), який у 1700 р. в супроводі дядька архімандрита Раковицького монастиря Григорія Вишневського прибув до Москви. Дядько брав участь у переговорах Росії з Туреччиною, після чого був нагороджений Петром І і відправлений на батьківщину, очевидно, з секретною місією (настраивать сербов и черногорцев против турок). Федір поступив на морську службу, брав участь у Північній війні. Виконував різні доручення за кордоном. У 1724 р. отримав звання капітана. У 1727 р., за старанну службу, у вічне володіння одержав село Білоусівку в Гетьманщині. В 1733 р. Ф?/p>