Основнi форми iснування етносу в iсторii украiнськоi культури ХРЖV-ХVРЖРЖРЖ столiття
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
остi виступало проти нахабноi експансii та асимiляцii РЖншого.
У вiтчизнянiй культурi середньовiчний iдеал лицарства транiормувався у полiетнiчний за складом соцiальний статус козацтва. Цей статус у моральнiй та естетичнiй свiдомостi давнiх украiнцiв, у загальнiй системi iх цiнностей, за багатьма ознаками (непримиренноi боротьби з ворогом, фiлософiiю наближеностi до смертi, свiтовiдчуттям iнiцiацii, балаганно-смiховою культурою тощо), мiфологiзуючись, займав чи не найвище мiiе. Слiд особливо вiдзначити, що всерединi козацького стану, при суворiй органiзацii на Сiчi, панував дух свободи, толерантностi та демократii, тобто зберiгалось порозумiння мiж рiзними етносами - украiнцями, росiянами, болгарами, представниками iнших етносiв, що, синтезуючи полiкультурнi надбання, утворили специфiчний козацький феномен. Вiдносини мiж украiнськими етносами цього часу були не тiльки демократичними, але й дiалогiчними, i справа не тiльки в тому, що спiлкування мiж етносами всерединi козацького стану було пiдпорядковано суворим реалiям наближеностi до смертi та щедро костюмованим у святковi шати гумору. Це - зовнiшнiй бiк. Справа у тому, що спiлкування украiнських етносiв всерединi козацького стану, при вiдстоюваннi культурноi (нацiональноi) автентичностi: народноi мови та православного свiтогляду, ТСрунтувалось скорiше не на нацiональнiй, а на iдеологiчнiй основi вiдстоювання цiнностi Я перед зовнiшнiм РЖншим. При цьому до тАЮЯтАЭ входили не тiльки украiнцi, а й iншi етнiчнi групи, якi подiляли iдеологiю народно-визвольноi вiйни. Що, безумовно, спонукало до дiалогу та консолiдацii полiетнiчних сил, виникнення духу братерства та порозумiння не тiльки у вiйськово-лицарському станi, але й, загалом, у всьому прогресивному украiнському соцiумi аж до др.пол. ХVРЖРЖРЖ ст.
Д.РЖ. Яворницький у РЖсторii запорозьких козакiв пiдтверджуi нашу думку щодо свiтоглядного поiднання в культурi козацтва двох свiтiв добра i зла, двох свiдомостей людинолюбя i жорстокостi, що викликають внутрiшнiй онтологiчний дiалог: ...жорстокi, дикi i нещаднi щодо своiх ворогiв, запорозькi козаки були добрими друзями, вiрними товаришами, справжнiми браттями у ставленнi один до одного, мирними сусiдами до своiх соратникiв по ремеслу, украiнських i донських козакiв; хижi, кровожернi, нестриманi на руку, попираючи усякi права чужоi власностi на землi ненависного iм ляха чи мерзенного бусурманина, запорозькi козаки у себе вважали просту крадiжку якоiсь нагайки чи пута страшним кримiнальним злочином, за який винного карали на смерть. Така дуалiстична свiдомiсть можлива лише за умови архаiчного розподiлу на своiх i чужих, де закони, застосованi до чужих, не можуть використовуватись по вiдношенню до своiх, та навпаки. Коренi подвiйноi моралi феномену козацтва, очевидно, слiд шукати у способi життя та особливостях мислення iндивiда. З одного боку, iнiцiацiя дозволяi особистостi вiдчути свою приналежнiсть до архаiчноi природи поведiнки, долучитись до архетипу дикуна, коли РЖнший сприймаiться як ворог, натомiсть Свiй виступаi справжньою цiннiстю i ставлення до свого як до iншого караiться смертю. З другого боку, дiалог культур украiнських етносiв у козацтвi викликаi дiалог свiдомостей, спiлкування живого з живим, а смiх дiалектично поiднуi протилежностi. Балаганно-смiховий елемент, що пронизував полiкультурний формат козацтва, урiвнюi старiсть i молодiсть, мудрiсть та дурiсть, пiднесенiсть та низькiсть. Д.РЖ.Яворницький у вищецитованiй працi описуi ситуацiю, коли пiсля особливоi посвяти - iнiцiацii рекруту надавались новi iмена, як правило, це були комiчнi прiзвиська. Отже, нове наймення укорiнювало приналежнiсть до РЖншого, особливого свiту, де пануi власна легiтимацiя, породжувало свiтогляд до i пiсля посвяти. Людину великого зросту козаки називали Малютою, малого, навпаки, - Махинею, шибеника - Святошею, лiнивого - Доброволею i т.iн. РЖмена-перевертнi не тiльки констатували приналежнiсть особистостi до iншого по вiдношенню до реального свiту, аж надто - до свiтогляду мiстицизму (феномен характерництва), вони через смiх як прояв масовоi культури урiвнювали Малюту та Махину, шибеника та святого i т. iн. Тобто смiхова культура виступала iнтеграцiйною основою дiалогу культур украiнських етносiв, смiх синтезував здобутки етнокультур як iндивiдуальних свобод на основi спiльноi вiдповiдальностi iншого свiту за долю цього свiту.
Козаччина (як спiльна назва козакiв на Украiнi та Росii) була i залишаiться не тiльки суто украiнським чи росiйським нацiонально-культурним феноменом, козаччина як феномен загальноiвропейськоi iсторii та культури мала всебiчне вiдображення у рiзних видах мистецтв, особливо у живописi та лiтературi рiзних етносiв та нацiй. Вiдображення теми козацтва у мистецтвi висвiтлюiться у працях украiнських авторiв [2]. Тому саме творче розумiння контексту РЖншого виступаi головною основою дiалогу культур. Творча фаза розумiння контексту РЖншого як онтологiчний принцип дiалогу культур у своiх найгенiальнiших мистецьких фiксацiях була притаманна творчостi росiйських класикiв образотворчого мистецтва - РЖ.РД. Рiпiна, М.РЖ. Струннiкова та митцiв художнього слова - О.С. Пушкiна, М.В. Гоголя. У даному разi украiнська тематика в середовищi росiйського мистецтва говорить про дiалог культур, що спонукаi до осмислення росiйськоi автентичностi через реалii украiнськоi традицii. Творче розумiння - лейтмотив творчого мислення, ?/p>