Основнi теорii походження мiiевого самоврядування
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
дiють за принципом тАЬдозволено лише те, що не передбачене закономтАЭ. Такий пiдхiд i популярним у США, де регламентацiя мiiевого управлiння i самоврядування належить до компетенцii штатiв i в багатьох з них дii так зване тАЬправило ДiлланатАЭ: мiiевий орган маi лише тi повноваження, що i чiтко визначеними штатом i тi, що безпосередньо випливають з цих повноважень.
Основнi положення державницькоi теорii мiiевого самоврядування були розробленi нiмецькими вченими Рудольфом Гнейстом i Лоренцем Штейном у ХРЖХ ст. Згiдно з цiiю теорiiю, мiiеве самоврядування i однiiю з форм органiзацii державноi влади на мiiях, головною вiдмiннiстю якоi i активне залучення до вирiшення локальних питань мiiевого населення. При централiзованому державному управлiннi, побудованому на принципi iiрархii, державнi чиновники позбавленi iнiцiативи i самостiйностi. Вони не залежать вiд мiiевого населення, якому не пiдконтрольнi. Передача деяких повноважень державного управлiння до компетенцii мiiевих громад з точки зору державницькоi теорii необхiдна для того, щоб забезпечити бiльш ефективне прийняття рiшень на мiiевому рiвнi.
До речi, державницька теорiя мiiевого самоврядування використовуiться зараз у багатьох краiнах свiту, зокрема в усiх краiнах англосаксонськоi системи права. Так, у Канадi, вiдповiдно до основних законiв краiни Акта про Британську Пiвнiчну Америку 1867 р. i Акта про Конституцiю 1982 р., органи мiiевого самоврядування пiдпорядкованi провiнцiйним (на пiвночi територiальним) органам влади, що встановлюють i змiнюють кордони територiальних одиниць, розробляють основи полiтики, у рамках якоi дiють мунiципалiтети.[7]
Вiдповiдно до цiii теорii самоврядування це одна з форм органiзацii мiiевого державного управлiння. Усi повноваження в галузi мiiевого самоврядування наданi державою, мають джерелом державну владу. Проте на вiдмiну вiд центрального управлiння мiiеве самоврядування здiйснюiться не урядовими чиновниками, а за допомогою мiiевих мешканцiв, що зацiкавленi у результатi мiiевого управлiння.
Отож, не можна стверджувати, що мiiевi питання, якi самостiйно вирiшуються органами мiiевого самоврядування, мають iншу природу, нiж державнi питання. Передача деяких завдань державного управлiння у вiдання мiiевих спiльнот з погляду державноi теорii зумовлена тим, щоб забезпечити бiльш ефективне вирiшення даних питань на мiiевому рiвнi. [3, с. 80]
Проте Л. Штейн i Р. Гнейст у знаходженнi вiдмiнних ознак мiiевого самоврядування розходилися, що стало пiдставою для формування двох основних напрямкiв у межах загальноi державницькоi теорii самоврядування полiтичного (Гнейст) i юридичного (Штейн).
Рудольф Гнейст думав, що одна лише виборнiсть органiв прокуратури та посадових осiб мiiевого самоврядування ще не гарантуi реальнiсть мiiевого самоврядування, його самостiйнiсть. Залежнiсть будь-якого чиновника, на думку Гнейста, зумовлена тим, що служба для нього джерело засобiв iснування. Вiн мусить служити чужим iнтересам в силу свого економiчного становища. Тому Гнейст повязував мiiеве самоврядування з системою почесних i безоплатних посад. Гнейст i його прихильники бачили пiдстави самостiйностi органiв самоврядування в особливостях порядку iхнього формування, замiщення окремих мiiевих посад.
Гнейст вважав, спираючись на досвiд англiйського мiiевого самоврядування, що самоврядування на мiiях здiйснюiться почесними людьми iз середи мiiевого населення на безоплатнiй основi. Однак його погляди не отримали широкоi пiдтримки.
Переважна бiльшiсть вчених пiдтримували позицiю Лоренца Штейна, який бачив пiдстави самостiйностi органiв мiiевого самоврядування в тому, що вони i не безпосереднiми органами держави, а органами мiiевоi спiльноти, на якi держава покладаi здiйснення певних завдань державного управлiння.
Л. Штейн вважав, що специфiка мiiевого самоврядування в тому, що самовряднi територiальнi колективи i особливими субiктами права, особливими юридичними особами, що вступають з державою у юридичнi вiдносини. Саме ця обставина вiдрiзняi органи мiiевого самоврядування вiд державних органiв, що дiють вiд iменi та в iнтересах держави, не маючи будь-яких iнших, вiдмiнних вiд державних, власних iнтересiв. Тому мiж державою та ii органами немислимi юридичнi вiдносини.
Державна теорiя мiiевого самоврядування мала своiх прибiчникiв у дореволюцiйнiй Росii, яка здiйснила XIX столiття земську i мiську реформи.
Недолiком цiii теорii i те, що мiiевi органи управлiння все одно перебувають пiд впливом державних iнтересiв i виконують свою функцiю виконання державно-владних повноважень вiдповiдно до мiiевих умов. Практичне застосування цiii теорii у Францii призвело до сумних наслiдкiв. До того ж, така система державного управлiння веде до надмiрного зростання чиновного апарату i вiдповiдного збiльшення видаткiв на його утримання. Проте цю теорiю можна вважати основою сучасноi концепцii мiiевого управлiння i самоврядування в тому сенсi, що влада мiiевих органiв походить вiд держави. [7]
- РЖншi теорii
- Радянська теорiя
Так звана тАЬрадянськатАЭ концепцiя базуiться на тому, що мiiевi ради i органами iдиноi державноi влади, що вiдповiдають за приведення в життя на своiй територii актiв центральних органiв. Головне завдання мiiевих рад в соцiалiстичнiй державi, таким чином, зводиться до того, щоб забезпечити виконання основних державних