Основні історико-геологічні поняття
Информация - Геодезия и Геология
Другие материалы по предмету Геодезия и Геология
Основні історико-геологічні поняття
Абсолютний вік час, що минув від певної геологічної події, у тому числі утворення мінералів, гірських порід, геологічних тіл. Обчислюється в одиницях астрономічного часу (зазвичай у мільйонах, іноді в мільярдах або тисячах років). Визначається ізотопними методами датування за співвідношенням продуктів розпаду радіоактивних ізотопів, який для кожного з них відбувається з постійною швидкістю. Розрізняють аргоновий (калій-аргоновий), стронцієвий (рубідій-стронцієвий), свинцевий (урано-торієвий), радіокарбоновий та інші методи його визначення. А. в. протиставляється відносному віку, де вікові співвідношення встановлюються в порівнянні з більш давніми або молодими утвореннями; таке положення існує в регіональній і глобальній стратиграфічних схемах. Синонім ізотопний вік.
Активізація (від лат. "діяльний") процес різкого посилення або поновлення тектонічних рухів на тих ділянках і структурах земної кори, які вже втратили рухливість, набули стабілізації (консолідації). Форми прояву А. досить різноманітні: склепінні здіймання значних площ або епіплатформений орогенез, великі розколи земної кори й формування рифтових систем, утворення накладених прогинів і западин в областях більш давньої консолідації, процеси грандіозних вулканічних виливів або проникнення по-загеосинклінальних інтрузивів, процеси океанізації, що супроводжуються виверженням базальтових лав. Найбільш детально вивчено процеси мезозойсько-кайнозойської А.; для різних її форм було запропоновано чимало нових термінів.
Актуалізм (від лат. "чинний", "дійсний", "сучасний") науковий підхід до вивчення геологічної історії та відновлення фізико-географічних умов минулого, що ґрунтується на зіставленні із сучасними спостереженнями. Це ідея, система поглядів або теорія про те, що в минулому діяли такі самі або близькі сили, процеси, умови й закономірності, що й зараз, а також метод досліджень. Завдяки своїй виразності й можливості широкого використання А. є одним з найбільш важливих в історичній геології. Він добре пояснює більшість фізико-географічних обстановок минулого (наприклад, існування різних типів кліматів, кліматичну зональність, фаціальну мінливість), умови осадконакопичення. Однак він неможе розглядатися як універсальний, оскільки багато явищ в історії Землі є неповторними, іноді унікальними або істотно змінюються.
Альпійський геотектонічний цикл (за назвою Альп) сукупність процесів та інтервал часу, що характеризуються геосинклінальними прогинаннями впродовж пізньої крейди раннього кайнозою й гороутворенням у новітній час, найбільш виразні протягом останніх 10-15 млн років. Отже, орогенна (гороутворююча) стадія цього циклу характеризується процесом активного сучасного розвитку. Результатом цього орогенезу стало формування найбільших гірсько-складчастих споруджень Середземноморського пояса, які отримали назву "альпіди"; областями типового його прояву є Альпи, Карпати, Кавказ. Водночас із типовим альпійським орогенезом до одновікових гороутворюючих рухів залучаються і платформні площі або області більш давньої складчастості (Тянь-Шань, Памір та ін.).
Архей, архейський еон (ера), архейська група найдавніший етап у геологічній історії Землі й утворення, що сформувалися в цей час і представлені зазвичай глибоко мєтаморфізованими породами (гнейси, кристалічні сланці, рідше амфіболіти, мармури, кварцити). Вікові межі А. визначаються по-різному, найчастіше інтервалом 3,5-2,6 млрд років. Час від 4 до 3,5 млрд років, упродовж якого сформувалися найдавніші з відомих на Землі Порід, називається катархеєм. Достовірних органічних решток в А. не виявлено, однак наявність графітовмісних порід та інших даних дозволяє припускати існування протягом цього етапу історії найдавніше життя. Особливістю А. є існування водних басейнів (гідросфери) і процесів осадконакопичення в них, своєрідність магматизму (вивержені породи, що сформувалися в цей час, не мають аналогів у більш молодій історії), перший прояв режимів, які можна називати орогенними, протоплатформними (найпростішими, або первинноплатформними) і протогеосинклінальними.
Байкальська складчастість обґрунтовувалася М. С. Шат-ським (1932) та ін. і набула широкого визнання як тектогенез, що розвинувся в інтервалі часу 800-550 млн років. Згодом з її складу як самостійний було виділено салаїрський орогенез. Б. с. розглядається як планетарний процес, у результаті якого формувалися байкаліди.
Біостратиграфія розділ стратиграфії, у якому основним методом досліджень є палеонтологічний. Термін був запропонований Д. Долло (1909). Є також синонімом терміна "стратиграфічна палеонтологія", або "метод біостратиграфічний". Це основний для фанерозою метод відносної геохронології, що певною мірою протиставляється літостратиграфії, де датування базується на структурно-речовинних співвідношеннях, або такий, що доповнює її палеонтологічними визначеннями віку.
Біотичні кризи різкі зміни в розвитку органічного світу, завдяки прояву яких відбувається "омолодження" біологічних угруповань, яке забезпечує прискорення еволюції (А. С. Алексєєв, 1989). Слід розрізняти локальні й регіональні Б. к., спричинені різкими змінами палеогеографічних умов у певних провінціях або системах басейнів, і глобальні. Синонімом або близьким за змістом поняттям є глобальні екологічні кризи, екосистемні події тощо. Окремим проявом Б. к. можуть бути масові великі й малі вимирання.