Основні етапи українського національного відродження
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ЗМІСТ
Вступ
1. Політичне становище в Україні в 17-18 ст.
2. Культурний розвиток України протягом 17-18ст.
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
Україна друга за величиною країна в Європі. Але ця країна лише не так давно отримала довго очікувану незалежність факт досить дивний в наш час, коли повним та беззаперечним суверенітетом користуються навіть найвідсталіші держави. І це не єдина загадка в історії країни и народу, які досить часто залишались взагалі непомітними або в кращому випадку незрозумілими істориками світу. Чисельні сучасні нації історично затверджувались та розвивались як раз в якості націй-держав але тільки не українці і не Україна. Тобто, історія України це історія нації, яка змогла розвинутись та вижити поза межами повноцінної державності. Друге питання в розвитку української держави це питання модернізації. Перше за всього процес перетворення України, свого часу істинно аграрної країни, в країну індустріальну був не лише незвичайно швидким, але і досить болючим. Ще більший інтерес викликає та обставина, що модернізація України відбувалась в основному під егідою неукраїнців. В результаті до нинішнього часу багатьом в цій країні „українське” та „сучасне” все ще являються речами несумісними. Однак все ж таки, на мою думку, саме Україна постійно була серцевиною культурно-політичного та господарського конгломерату земель та народів Київської Русі. В 17 столітті українські козаки досить успішно вели боротьбу з іноземцями; в кінці 17 на початку 18 століть як раз українці стали зразком прогресу для росіян (а не навпаки, як це було потім). Настання 20 століття застає певну частину українців за енергійними та небезпідставними спробами взяті в свої руки політичну та економічну долю своєї країни. Власне, в єдиний сюжет „бездержавної модернізації” не вписуються і древніша, багата на події історія української землі землі, яка зберігла самі ранні сліди мешкання людини в Європі; яка стала складовою частиною класичних цивілізацій Середземноморя; яка памятає числені напади кочівників з Азії; яка тривалий час слугувала кордоном західної цивілізації з цивілізаціями Сходу. І все ж таки, як раз на проблемах бездержавності та „некорінної” модернізації сходяться, не начебто в фокусі, і відблиски світлих та ясних днів в історії України, і полиски трагедій та пожарищ. Мабуть, зібрані таким чином, вони допоможуть яскравіше висвітити величезний, неохопний, неоглядний сценічний майдан, на якому розвертались ці незвичайні історичні картини незвичайні за своєю барвистістю, і за складністю драматургії, по невизнаності для нас конкретних замислів та непередбачуваності фіналу. Тобто, історія України досить різнобарвна і заслуговує на детальне та глибоке вивчення, і в своїй роботі мені хотілося б дослідити досить цікавий, в значній мірі навіть визначальний, етап розвитку української державності протягом 17 18 століть.
1. Політичне становище України в 17 18 століттях
Після падіння Києва в 1240 році ареною основних подій в історії України стали західні землі Галичина та Волинь. Але наприкінці 16 століття на сході знову виникає епіцентр історичного руху і ми знову повинні звернутися до земель, які знаходяться в басейні Дніпра і весь цей час перебували в запустінні. Символом нового суспільства, яке зявилось на широких рівнинах Придніпровя, став зовсім незвичайний стан козацтво.
Швидке зростання козацтва збентежило польський уряд та шляхту, поставивши їх в незрозуміле становище. З точки зору шляхтича, козак всього лише кріпосний, який втік. Яким чином він перетворився в якусь нову і досить організовану суспільну силу це зовсім не було зрозуміло дворянству. Однак зневага зневагою, а інтереси Речі Посполитої перш за все. І якщо ці інтереси вимагали якихось козаків шляхта не була проти їх використання. Всю цю невизначеність ще більше посилювали розбіжності в підході до „козацького питання” місцевих магнатів і старост прикордонних областей, з одного боку, та польський королів, з іншого. Перші конфліктували з козаками майже щодня другі ж бачили в козацтві вправну в бою і до того ж порівняно дешеву військову силу, яку можна використовувати проти зовнішнього ворога, а при нагоді проти зростаючої самостійності та могутності тих самих східних магнатів. Доведення всіх цих протиріч до крайнощів було лише справою часу. І вибух відбувся. В ситуації, яка склалася на той час, можна виділити наступні причини посилення антифеодальної боротьби народних мас: посилення польсько-шляхетського гноблення, що супроводжувалось збільшенням панщини, розмірів натуральної та грошової ренти; скорочення селянського землеволодіння; посилення жорстокості у ставленні поміщиків до селян; національно-релігійний гніт, утиски прав українства Правобережжя. За своїм характером селянсько-козацькі були національно-визвольними, антифеодальними. Рушійними силами цих рухів були селянство, козацтво, міщанство, робітничі люди, православне духовенство. Повсталі боролися за відновлення козацьких вольностей, визволення від шляхетсько-магнатської залежності, за права православної церкви. Протест проти польсько-шляхетського гніту на Правобережній Україні та західноукраїнських землях набрав форм гайдамацького та опришківського рухів.
Після придушення селянсько-козацьких повстань в Україні настав десятилітній період затишшя. Польські шляхта і магнати багатіли. Українські селяни, міщани та козаки бід?/p>