Основні етапи українського національного відродження
Информация - История
Другие материалы по предмету История
°льних старшин, серед яких згодом зявилися й російські члени в рівному числі з українськими, і звичайного апарату.
Як вища палата старшинської ради колегія генеральної старшини була постійною радою при гетьмані. Генеральну старшину обирали збори генеральної або старшинської ради, або призначали гетьмани. До вищої генеральної старшини належали: обозний, суддя, підскарбій та писар. До нижчої генеральної старшини належали: два генеральні осавули, хорунжий та бунчужний.
Вся „Держава Війська Запорозького” була поділена на полки, сотні, волості (16 полків та 272 сотні). Полки це одиниці, що мали військове, адміністративне та судове значення. Коли Україна стала державою, полки, що раніше були військовими одиницями, набули нових функцій державного управління. На чолі полку стояв полковник, біля якого стояла полкова старшина, що своїми назвами та функціями відповідала генеральній старшині, але в масштабі полковому. На чолі сотні стояв сотник, який у масштабі сотні мав такі ж функції, як полковник в полку, крім роздачі землі. Сотенна старшина була менш чисельна, ніж полкова. Заступником сотника був отаман. Якщо резиденція сотника була в місті, отамана звали городовим отаманом. Далі йшли сотенний писар і сотенний осаул.
Українська держава мала власні збройні сили: козацьке військо, основою якого були реєстрові козаки.
Також в державі була сформована судова система, до складу якої входили полкові суди, сотенні виносні. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя. Апеляційними інстанціями були „трибунали” у Вільні та Любліні. В містах існували суди Магдебурзького права, де діяло Саксонське провінціальне та Магдебурзьке міське право.
У державі складалася власна фінансова система. Є відомості про карбування власних українських грошей. Були створені фінансові органи Державний скарб Війська Запорозького. Існувала система мит і податків.
Українська держава мала власну символіку: прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом.
Посилаючись на викладені вище матеріали, можна з повною відповідальністю сказати, що Богдан Хмельницький своїми діями поклав початок Української Козацької Держави, провів глибоку межу поміж добами історії України, був найбільшим мужем, що його будь-коли мала Україна.
2. Культурний розвиток України протягом 17-18 століть
Розвиток української культури проходив за складних історичних умов, що характеризувалися втратою автономії та русифікаторським наступом на Україну, відтоком кращих національних інтелектуальних сил до Росії. Проте розвиток української культури не припинився.
В особливо складних умовах розвивалась культура на західноукраїнських землях. Продовжувався початий ще значно раніше процес полонізації і онімечування в Галичині, мадяризації на Закарпатті, румунізації місцевого українського населення на Буковині.
Головним гаслом Гетьманської держави була боротьба за віру православну. Православна церква століттями виступала центром та рушійною силою культурного життя України. В боротьбі з польським католицизмом саме вона стала втіленням української самобутності. Однак на сцені української історії зявляється Російська імперія в ролі захисниці всіх православних, в тому числі українців, і церква в ролі духовної берегині українства відразу відійшла на другий план. Відбулось це майже в той самий час, коли українська церква перестала існувати окреме ціле.
Поглинання української церкви імперської владою відбувалось паралельно з ліквідацією автономії Гетьманщини. Перехід української церкви під юрисдикцію московського патріарха відбувся в 1686 році. Деякий час після цього православна церква в Україні процвітала. Її школи були кращими в усій імперії. Високо освічених українських священиків запрошували по всій єпархії Росії. На сам кінець, завдяки піклування Івана Мазепи зміцнилась економічна база церкви. Але одночасно зявляються ознаки, які не передбачають нічого втішного. Вже в 1686 році Чернігівська єпархія з-під юрисдикції київського митрополита перейшла в підпорядкування Москви. Пізніше те ж саме відбулося і з Переяславською єпархією. Наприкінці 18 століття більшість українських церковних ієрархів були російськими або, у будь-якому випадку, русифікованими. Втрачались традиції і відмінні ознаки української православної церкви, її особиста, більш „західна” орієнтація. Тепер вона стала просто ще одним засобом розповсюдження імперської культури. І можна з впевненістю сказати, що політичний розлад напряму був повязаний з розладом церковним, оскільки на той час в Україні одночасно було два митрополити: на Правобережжі і „місцеблюститель” на Лівобережжі.
Освітній рівень в Гетьманщині був досить високий в будь-якому випадку в порівнянні з Росією. Згідно даних, зібраних в семи із десяти полкових округів, в 1740-ти роки існувало 866 шкіл, в яких за три роки навчали основам читання та письма. До речі, така система освіти досить різко відрізняла Лівобережжя і від Правобережжя, де більшість шкіл контролювались ієзуітами, а польська початкова освіта для українських селян була практично недоступною. Це було однією з причин тієї незначної ролі, яку відіграло Правобережжя в культурному житті України тієї епохи.
В області середньої освіти Лівобережжя могло похвалитися кількома колегіями, такими як Чернігівська, Переяславська та Харківська. Вищим закладом була Києво-Могилянська академія, яка отримала цей титул в 1701 році. Завдяки щедрим