Основнi етапи та особливостi розвитку украiнськоi культури 20 ст.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Реферат з культурологii
на тему:
Основнi етапи та особливостi розвитку украiнськоi культури XX ст.
Украiна маi своiрiдну територiю; вона розмiщуiться мiж двома великими суперетносами - схiдним i захiдним, а отже, поiднуi особливостi як одного, так i iншого. Нинi на емпiричному рiвнi робляться спроби вивести походження Украiни.
Пiсля розпаду Киiвськоi Русi у XIII ст. почалось утворення на нашiй територii самосвiдомоi украiнськоi нацii, вiдмiнноi вiд Бiлоi Русi та Московii; вона мала своi, притаманнi лише iй особливостi. Було кiлька етапiв нацiонального самовизначення Украiни. Перший - з XIV по XVII ст.; у цей час вiдбувався процес консолiдацii украiнського народу навколо нацiональноi iдеi утворення державностi, найвищий ii пiк - гетьманування Богдана Хмельницького. Тодi була визнана багатьма державами як самодостатнiй субiкт iвропейського полiтичного спiвжиття. Але з полiтичних та економiчних причин повного утвердження Украiни як держави не вiдбулось. Другий пiк пiдйому нацiональноi свiдомостi вiдбувся у другiй половинi XIX - на початку XX ст.; вiн визначався високим iнтелектуальним рiвнем, коли провiднi iнтелектуали Украiни утверджували народ як самодостатню нацiю. Двадцяте сторiччя двiчi надавало можливiсть Украiнi визначитися як державi. Перша спроба 1917-1918 рр. була невдалою. Наприкiнцi XX ст. Украiна дiстала нову можливiсть стати державою. У 1991 р. вiдбулася класична революцiя, змiнились влада, лад.
Сьогоднi критично розглядаiться минуле, вченi працюють над моделями реального нацiонального тАЬЯ", щоб народ Украiни, вiдчувши свою iднiсть, внутрiшнiй звязок, вагомiсть iсторичного характеру, традицii, увiв iх у свою свiдомiсть, загартував волю i завдяки цьому утвердився серед iнших народiв.
Розвиток украiнськоi культури ХХ ст. можна позначити як перiод нацiонального вiдродження, що маi 4 етапи:
Нацiональне вiдродження (1917-1933).
Тоталiтарне панування соцреалiзму (1933-1956).
Стихiйне пiднесення духу нацiонального опору (1956-1987).
Нацiонально-духовне оновлення (з 1987).
Пiд час I етапу нацiонального вiдродження було проголошено нацiональну суверенну державу при повному дотриманнi демократичних засад рiвностi украiнського народу i тих народiв, що населяли Украiну. З 1923 р. починаiться хвиля так званоi тАЬукраiнiзацii". Закiнчився цей перiод трагiчно: у 1926 р. сталiнський уряд почав в Украiнi наступ на украiнську культуру, переслiдування, а далi й знищення творчоi iнтелiгенцii. Цей етап увiйшов в iсторiю нацiональноi культури як тАЬрозстрiляне вiдродження".
Для II етапу характерний монопольний диктат соцiалiстичноi бюрократii, що призвело до морального занепаду духовноi культури у всiх ii формах. Основний наслiдок цiii доби - фiзичне i духовне знищення представникiв нацiональноi iнтелiгенцii (1934-1938).
В III перiод вiдродження - полiтичноi тАЬвiдлигитАЭ (1956-1961) - вiдбулася вiдносна лiбералiзацiя полiтики КПРС щодо нацiональних культур. Сталося деяке полiпшення мовноi ситуацii, зокрема був перевиданий тАЬСловник украiнськоi мовитАЭ Б. Грiнченка, зробленi першi кроки в украiнiзацii вищоi та середньо спецiальноi освiти.
Головним наслiдком цiii доби було формування нового поколiння митцiв, так званих тАЬшестидесятникiв", якi прагнули вiдновити втрачену нацiональну традицiю, боролися проти тоталiтарноi системи. тАЬВiдлигатАЭ закiнчилася трагiчно: бiльшiсть з тАЬшестидесятникiвтАЭ були репресованi, а В. Стус, В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин загинули в увязненнi.
У другiй половинi 80-х рр. вiдбуваiться значне оновлення нацiональноi культури, зорiiнтоване на загальнолюдськi вартостi свiтовоi культури. Розпочинаiться IV етап вiдродження як заперечення штучних догм соцреалiзму i вартостей комерцiйноi поп-культури.
РЖснуi також перiодизацiя украiнськоi культури XX ст. по десятилiттях.
20-30-тi рр. Для культурного будiвництва в Украiнi цього перiоду було характерне певне украiнське вiдродження (20-тi) i крайня iдеологiзацiя культурного життя (30-тi рр.).
Держава турбувалася про розвиток освiти. Був прийнятий декрет, за яким усе письменне населення вiд 8 до 50 рокiв повинно було навчатися грамоти. Швидкими темпами неграмотнiсть лiквiдувалась. З 1923 р. проводилася полiтика коренiзацii з метою забезпечення пiдтримки з боку населення. На 1927 р. майже всi школи, половина технiкумiв i чверть iнститутiв використовували украiнську мову навчання. Проте справжнi вирiшення нацiонального питання не вiдповiдало iнтересам Сталiна: на початку 30-х полiтику коренiзацii було припинено.
20-тi рр. - це процес творчого злету украiнськоi науки. Розгорнули свою дiяльнiсть математики Д. Граве, фiзики М. Крилов та М. Боголюбов. Л. Ландау став iнiцiатором дослiджень з термоядерного синтезу. Значний внесок у теорiю освоiння космосу зробив Ю. Кондратюк (О. Шаргей). Видатним конструктором став РЖ. Сiкорський, який емiгрував до США.
Значнi досягнення вiдбулися в медицинi (епiдемiологи М. Гамалея та Д. Заболотний, медики та бiологи О. Богомолець, О. Палладiн) та генетицi (М. Холодний, А. Сапiгiн, В. Юрiв). На теренi суспiльних наук активно працювали iсторики Д. Яворницький, М. Грушевський.
У 1928 р. в Украiнi працювало 37 тис. науковцiв. Проте зразу ж почалося i переслiдування вчених. У 1930 р. з 45 засуджених науковцiв були 2 академiки, 11 професорiв, 2 письменники. Був заарештований Л. Ландау, якого згодом врятував Петро Капиц?/p>