Основи культурології
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
»іна праці, народжена індустріальним виробництвом, стає непотрібною.
Цивілізація, таким чином, дає можливість покращити, підняти рівень життя та умови розвитку особистості на новий, більш якісний рівень. Інший приклад доводить, що всередині цивілізації без використання її можливостей та продуктів стають неможливими оптимізація взаємодії суспільства і природи та вирішення екологічних проблем, створення ноосфери.
Фактично під цивілізацією розуміють культурну спільноту людей з певним соціальним генотипом, соціальним стереотипом, що освоїла стійке місце у світі.
Як бачимо, поняття цивілізація ще не визначено, хоча в жодного немає сумніву відносно того, що цивілізація є основним феноменом історичного розвитку.
3.2 Специфічні й серединні культури. Етнічні та національні культури
Кожна культура має свої особливості, які зберігаються в типологічно однорідному суспільстві. Ця специфічність означає особливість даної культури, її відмінність від усіх інших і виявляється по-різному. По-перше, як специфічна може виступати так звана маргінальна культура, яку іноді називають периферійною, прикордонною, відмінною від тієї, що домінує в суспільстві (серединної) культури, від способу життя більшості людей. Така культура виникає, як правило, при відмові людей з якихось причин від традиційної (серединної) культури; зокрема, у звязку з різкою зміною способу, умов життя (з переїздом із села до міста, до іншої країни, іншого культурного середовища). Люди маргінальної культури мають труднощі з культурною ідентифікацією, не можуть чітко визначитися, хто вони, яка їх культура.
По-друге, специфічна культура може виступати як субкультура особлива форма організації життя людей (соціальних груп), які прагнуть облаштувати всередині панівної, серединної культури своє власне, відносно автономне культурне існування.
По-третє, специфічна культура може виступати і як контркультура, якщо субкультурні цінності прагнуть проникнути в ядро серединної, домінуючої культури, замінити її фундаментальні цінності своїми часто протилежними.
Етнічні і національні культури характеризують проблему культури і суспільства. Розгляд цих типів культури обумовлено змістом понять етнос і нація, які часто ототожнюються, мають багато спільного.
Під етнічною розуміють культуру, в основі якої лежать цінності, що належать тій або іншій етнічній групі. Ознаками такої групи є спільність походження (аж до міфологічної), расові антропологічні особливості, мова, релігія, традиції і звичаї, фольклор, побут тощо. Але найголовнішим є відчуття етнічної ідентичності загальної історії і культури, яка відрізняє нас від них. Етнічною є культура, носії якої, перш за все, чітко усвідомлюють свою приналежність до своєї культури (причому, що дуже важливо, незалежно від місця проживання або від самоназви), мають особливий психічний склад, менталітет групового характеру.
На відміну від етнічної, національна культура, перш за все, характеризується єдністю території, державністю, спільністю економічного життя, тоді як ідентифікаційні ментальні ознаки йдуть на другий план. Національна культура втілюється в цінностях способу життя конкретної країни, яку розділяють етнічні групи.
Тому іноді говорять, що, з одного боку, етнічні культури формують національну в рамках держави, а з іншого національна залишає свої відбитки на етнічних культурах. Якщо останні мають відгук культури міфу, то національні культури Логоса, держави, політики, економіки.
Етнічні й національні культури утворюють органічну єдність, вони неможливі одна без одної. Задача культурної людини бачити і поважати етнічні складові національної культури, з одного боку, а з іншого не допускати розчинення національної культури в загальносвітовій, заміни національних і етнічних культурних цінностей якимись загальнолюдськими, оскільки останні так чи інакше присутні в будь-яких етнонаціональних культурах.
3.3 Взаємозвязок культури та цивілізації
Як культуру, так і суспільство часто ототожнюють із цивілізацією. Це поняття було введено французькими просвітителями на позначення суспільства, заснованого на засадах Розуму, Справедливості, Закону. З кінця XVIII ст. термін цивілізація практично виступає синонімом культури. Цивілізація втілює цілісність усіх культур, їх єдність, що протистоїть варварству, уособлює єдність та ідеал прогресу людства. Але в той же час формуються й інші, менш широкі уявлення про цивілізацію вона розглядається як матеріальна культура, як сфера речей і послуг, тоді як за власне культурою закріплюється лише духовна творчість. На межі XIXXX ст. такий розподіл цих понять посилюється до протиставлення. О. Шпенглер, М. Вебер, М. Бердяєв характеризують цивілізацію як свого роду антигуманне виродження культури, повязане з пануванням техніки, урбанізації, грошей, матеріальних потреб і спадом моралі, духовності. У марксистській теорії цивілізація є ступенем суспільної історії, культури, що слідує за варварством, характер якої визначається матеріальним розвитком, станом способу виробництва.
У наш час цивілізація частіше за все розглядається як стан культури, що виникає (разом з державою) на певному історичному етапі розвитку. При цьому, якщо культура акцентує ступінь розвитку людини, її внутрішній світ, духовні сили, то цивілізація перш за все втілюється в організації суспіл