Організація влади та нормативна регуляція поведінки в умовах первісного ладу
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ласності на індивідуальні знаряддя відповідало виробничим потребам та інтересам колективу, бо найефективніше їх можна було використовувати лише в тому разі, якщо вони відповідали індивідуальним особливостям власника. Але й ці знаряддя виробництва звичайно використовувалися в колективі й завжди для задоволення потреб колективу, тому особиста власність на них ніби розчинялася в колективній власності однородців. В австралійців, вогнеземельців, бушменів відомі звичаї, що дозволяли брати, не питаючи, речі, які належали однородцеві, і водночас зобовязували дбати про них, як про свої власні. Деякі дослідники (М. В. Колганов, Ю. І. Семенов) навіть розглядають цю особисту власність на індивідуальні знаряддя не як особисту, а як колективну.
Колективізм у споживанні був не просто автоматичним результатом колективного виробництва, а неодмінною умовою виживання при низькій продуктивності праці й частій нестачі їжі. В умовах простого привласнюючого господарства, коли колектив, як правило, діставав лише продукт, що забезпечував життя, рід регулював споживання в інтересах усіх однородців і не допускав, щоб одні жили добре тоді, як інші бідували. Та разом з тим споживання було не просто зрівняльним, а так званим рівнозабезпечуючим. Це означає, що під час розподілу брали до уваги не лише відмінності в потребах залежно від статі та віку, а й вищі інтереси колективу в цілому. В тяжкій боротьбі з природою, яку весь час вели родові общини, доля їх нерідко залежала од витривалості дорослих чоловіків-мисливців, і в разі потреби, за надзвичайних обставин мисливці могли дістати останні шматки їжі.
Колективна трудова діяльність членів родової общини була простою кооперацією, що не знала будь-яких форм суспільного поділу праці. Вона полягала в спільних трудових затратах для виконання більш або менш однорідних, робіт і могла набувати різних конкретних форм. Так, при нагінному полюванні обєднувалися трудові зусилля окремих індивідуумів щодо того самого предмета праці, а в процесі збиральництва ці зусилля паралельно застосовувалися до різних, але однорідних обєктів. Звичайно, навіть таку просту кооперацію не слід розуміти зовсім спрощено: при тому самому нагінному полюванні виділялися досвідчені організатори, нагоничі, і новаки, що допомагали розбирати й нести здобич тощо. Поступове ускладнення виробничих навичок вимагало дедалі більшої господарської спеціалізації. Тому існуючий уже в праобщині природний поділ праці залежно від статі й віку розвинувся тепер далі. Чоловік став переважно мисливцем, а пізніше й рибалкою, жінка переважно збирачкою й охоронницею домашнього вогнища, діти і старі допомагали працездатним однородцям. Старі, крім того, зберігали колективний досвід і брали активну участь у виготовленні знарядь праці. Ця спеціалізація, що-сприяла зростанню продуктивності праці, спричинювала більш-менш виразно виявлений статево-віковий поділ, який дуже позначився на всьому суспільному житті родової общини.
Основними статево-віковими групами в ранньородовій общині були групи дітей, дорослих жінок і дорослих чоловіків. Поділові суспільства на ці угруповання надавалося великого значення, причому дуже важливою вважалася вікова межа, перехід якої супроводився урочистими обрядами, відомими під назвою ініціацій 1. У різних племен обряди ініціацій були різні, але по суті вони завжди полягали в залученні підлітків до господарського, громадського та ідеологічного життя дорослих членів общини. В аборигенів Австралії підлітка вчили володіти мисливською і бойовою зброєю, виховували в ньому витривалість, витримку і дисципліну, утаємничували його в звичаї, обряди та вірування племені. Ініційованого випробовували рядом тяжких процедур голодуванням, заподіянням ран, припіканням вогнем, вириванням волосся, вибиванням зубів тощо. У бушменів і вогнеземельців 1314-річні підлітки протягом одного-двох років повинні були відмовлятися від деяких видів їжі, виконувати важкі роботи, виховувати в собі терплячість, покору і ретельність. Ініціації дівчат також полягали в підготовці їх до діяльності як повноцінних і повноправних членів колективу. Однією з складових частин ініціацій була підготовка до шлюбного життя: утаємничуваним переказували повязані з цим звичаї і робили над їхніми статевими органами різні операції чоловіче й жіноче обрізання, штучну дефлорацію дівчат та ін. Особливо велике поширення мало чоловіче обрізання, згадки про яке зберігаються досі в приписах іудаїзму та ісламу. Причини, що зумовили звичай обрізання, неясні. Можна лише припустити, що таким способом ініційованих змушували утримуватися від статевого життя. Чоловіче обрізання, крім того, могло мати гігієнічне значення.
Досить чітким був і поділ на групи дорослих чоловіків і жінок, що іноді приводив до своєрідного поширення в найрізноманітніших племен та народів чоловічих і жіночих свят.
Наявність у ранньородовій общині природного статево-вікового поділу не створювала відносин панування і підкорення. Чоловіки й жінки спеціалізувалися в різних, але однаковою мірою суспільне корисних сферах трудової діяльності, тому не могло бути суспільної нерівності статей. Зокрема, слід підкреслити, що визначна роль жіночої праці в господарському житті общини, разом з матрилінійною, материнською організацією самого роду,, вже в найбільш ранню пору розвитку родового ладу надали жінці дуже високого суспільного становища. Аборигенки Австралії навіть у післяколонізаційних умовах руйнування трад