Організація влади та нормативна регуляція поведінки в умовах первісного ладу
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?кового джерела рабствазахоплення військовополонених, тут уже додаму господарстві, а в господарстві експлуататора. Проте це положення дуже спірне: кабальництво, що сполучає в нерозчленованому вигляді різні зародкові форми експлуатації, ледве чи можна вважати самостійним способом виробництва.
Обєктом визиску поступово ставали й цілком економічно самостійні общинники. Раніше вже зазначалося, що до того ще, як вожді почали привласнювати собі багатства общини, право розпоряджатися ними давало їм змогу примножувати своє майно і зміцнювати свій вплив. З посиленням влади старійшин, військових ватажків, жерців посилювався контроль їх над господарським життям колективу, а разом з тим зростали і їхні можливості одержувати відносно більшу частку в сукупному продукті общини, племені, союзу племен. Витрати суспільства на утримання осіб, що провадили організаторську діяльність, дедалі більше перевищували безпосередні потреби їх і з форми поділу праці між працівниками й організаторами перетворювалися на форму експлуатації перших другими. Зарубіжні і багато радянських дослідників застосовують для цього перерозподілу продукту по вертикалі термін редистрибуція. Така експлуатація могла бути більш або менш завуальованою від традиційних відрахувань на потреби общини або племені до дарунків безпосередньо вождям. Але в кожному разі відчуження керівною верхівкою, яка уособлювала владу общини над землею і людьми, додаткового продукту в економічно самостійних общинників, що мали всі засоби виробництва, по суті було вже прафеодальною, або примітивно-феодальною, експлуатацією. Звідси починався розвиток до власне феодальних форм, повязаний з привласненням вождями безпосередніх прав на землю і людей на ній. Увесь цей процес порівняно добре видно, наприклад, на океанійському етнографічному матеріалі, який відображає послідовні етапи визрівання прафеодальних відносин і феодалізації. В меланезійців вожді, як правило, не діставали ніяких дарунків, але, відаючи багатствами общини, широко використовували їх для власного збагачення. У маорі Нової Зеландії вожді одержували від рядових общинників посильні дари, земельні наділи їх були більші від наділів інших общинників,, однак вони ще не зазіхали на общинні землі. На Фіджі вожді вже намагалися претендувати на земельну власність общин. На островах Тонга всю землю розглядали як власність вождів,, а прості общинники під загрозою смерті не могли змінювати своїх вождів-землевласників і виконували на їхню користь обовязкові, хоч і не зафіксовані точно, повинності. На Таїті цей процес пішов ще далі: податі було зафіксовано. Деякі дослідники розглядають такі прафеодальні форми як особливий, так званий азіатський спосіб виробництва.
Ще один вид експлуатації породжували грабіжницькі війни. Щоб запобігти грабежам, слабші общини й племена нерідко погоджувалися сплачувати своїм сильнішим сусідам, фактична їхнім вождям, спочатку одноразову контрибуцію, а потім і більш або менш постійну данину. Так виникло данництво форма експлуатації, що полягала в регулярному відчужуванні переможцями додаткового продукту в колективів, яких було переможено, але які не втратили своєї попередньої економічної і соціально-потестарної структури. Данники мали власні засоби виробництва, що не належали одержувачам данини, і експлуатувалися за допомогою позаекономічного примусу, який поширювався не на окремих осіб, а на весь колектив. Як і грабіжницькі війни або контрибуції, данництво було особливим примітивним способом експлуатації, але не являло собою самостійного способу виробництва. Водночас по суті (виробництво додаткового продукту у власному господарстві працівників, позаекономічний примус) воно найближче до феодалізму, в який здебільшого й переростало під час свого дальшого розвитку. Так стояла справа, наприклад, у ранньосередньовічних словян, кельтів, германців, норманнів, арабів, японців, у яких одним з джерел феодалізації було данництво. В інших випадках данництво було одним з джерел формування рабоволодіння, проте в таких його своєрідних напіврабовласницьких напівкріпосницьких формах, які найкраще відомі на прикладі спартанської ілотії.
Примітивне рабоволодіння, зародки феодалізму, кабальництво, данництво виникли дуже рано. Етнографія зафіксувала їх у приблизно однакових рівнем свого соціально-економічного розвитку суспільствах Меланезії, Тропічної Африки, Південної і Північної Америки, які стояли на початкових ступенях розкладу первіснообщинного ладу. Тому питання про історичний пріоритет різних форм експлуатації лишається спірним: одні дослідники вважають початковою формою рабство (С.П. толстое, Ю.І. Семенов), інші експлуатацію рядових общинників (І.М. Дьяконов, В.Р. Кабо), деякі данництво (С.О. Токарев). Це питання ще потребує додаткового вивчення, проте наявні факти дають підставу для висновку, що, хоч у різних суспільствах могли спочатку утворюватися різні форми експлуатації, вони визрівали часто паралельно й розвивалися поряд доти, доки одна з них не ставала панівною.
Важливіше інше різні форми експлуатації мали різні потенційні можливості. Примітивні данництво й кабальництво, хоч би як поширювалися вони під час розпаду первісного суспільства, не становили історично самостійних способів виробництва і згодом завжди перетворювалися на побічні й другорядні методи відчуження додаткового продукту. Навпаки, зародки рабоволодіння і феодалізму в своєму розвитку переростали в класичні рабовласни?/p>