Geum.ru

Информация по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 2201. Міжнародне трудове право
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Основними завданнями ООН, як це визначено в преамбулі її Статуту, є утвердження віри в основні права людини, рівноправність чоловіків та жінок, сприяння соціальному прогресу та поліпшенню умов життя, використання міжнародного апарату для сприяння економічному та соціальному прогресу всіх народів. Статтею 55 Статуту передбачено, крім того, що з метою створення умов стабільності та добробуту, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, які ґрунтуються на засадах поваги принципів рівноправності та самовизначення народів, ООН сприяє підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення та створенню умов для економічного і соціального розвитку та прогресу. Такі статутні положення дозволяють цій організації розробляти заходи, спрямовані на створення в окремих країнах умов, які б сприяли забезпеченню права на працю. Як суб'єкт міжнародного права, який володіє правосуб'єктністю універсального характеру і є найбільш важливою міжнародною організацією, ООН закріпила в Статуті найбільш важливі завдання та напрями своєї діяльності. Вимоги, які за своєю правовою природою є належними до сфери правового регулювання праці та трудових відносин, і стали програмними цілями ООН, визначили її компетенцію і як суб'єкта міжнародного трудового права, їх основу складають повноваження щодо сприяння міжнародному співробітництву держав у сфері вирішення соціальних проблем, складовою частиною і основою яких є питання правового регулювання праці. Правосуб'єктність ООН у даній сфері за характером та змістом визначених повноважень є водночас загальною та універсальною, оскільки, по-перше, правові акти, прийняті в рамках ООН, стосуються основ правового статусу працівників загалом. По-друге, правові акти цієї організації є визначальними, вихідними положеннями в процесі формування міжнародних стандартів у сфері праці та трудових відносин. Таке право ООН визначається на підставі п. З ст. 1 Статуту, де зазначено, що однією із цілей Організації є здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та в заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх без винятку незалежно від раси, статі, мови і релігії. А відповідно до Загальної декларації прав людини (1948 p.), «Пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Пакту про громадянські та політичні права» (1966 р.) право на працю, справедливу оплату праці та сприятливі її умови, захист від примусової праці, свободу асоціацій і об'єднань, охорону праці та соціальне забезпечення тощо є основними із усіх найважливіших прав людини. Саме такі питання правового регулювання праці та трудових відносин формують сферу нормотворчої діяльності ООН. Статут та прийняті пізніше документи створили умови і дали поштовх подальшому прогресивному розвитку міжнародного трудового права.

  • 2202. Міжнародний валютний фонд
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Неодноразові спроби розв'язання валютних проблем на міжнародних конференціях і зустрічах не мали успіху. Необхідно було налагодити співпрацю між усіма державами для створення нової валютної системи і організації міжнародного інституту для здійснення постійного контролю за нею. На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) і Джон Мейнард Кейнс (Великобританія) практично одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Після довгих переговорів, які проходили у важких умовах військового часу, міжнародне співтовариство погодилося на прийняття нової системи і створення такої організації. Вирішальна зустріч із заснування Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбулася в липні 1944 року в Бреттон-Вудсі (Нью-Гемпшир, США), де зібралися представники 44 держав. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн. У 1944 р. СРСР брав активну участь в Бреттон-Вудської конференції і навіть підписав заключний Акт про заснування МВФ і МБРР, але пізніше не ратифікував ці договори. Усі колишні республіки СРСР вступили в МВФ у травні - вересні 1992 р. Україна стала членом цієї організації 3 вересня 1992. Зараз членами організації є 183 держави. Капітал МВФ (з внесків країн-членів) на сьогоднішній день 212 млрд. одиниць «спеціальних прав запозичення», що складає приблизно 272 млрд. дол. США. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

  • 2203. Міжнародний договір
    Другое Юриспруденция, право, государство

    критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну і позадоговірну. Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору. Наприклад, за поставку товарів, що виявилися недоброякісними (брак), постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків від вартості цих товарів, повертає суму вартість товарів, якщо вона була сплачена покупцем, а також відшкодовує витрати, яких зазнав покупець у зв'язку з проведенням експертизи, зберіганням, поверненням забракованих товарів постачальникові тощо. Така відповідальність є договірною, бо вона настає за порушення обов'язків, що основані на договорі поставки. Позадоговірна відповідальність настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Вона настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, виплатити потерпілому одноразову допомогу у встановленому законом порядку, а також компенсувати витрати, викликані ушкодженням здоров'я, зокрема на посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо (статті 455 і 456 ЦК). У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоч потерпілий з організацією чи громадянином може перебувати у трудових договірних відносинах. У п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 1 квітня 1994 р. звертається увага на необхідність відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що виникло з договору (ст. 203 ЦК), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди (глава 40 ЦК). Звичайно, можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін другій стороні не пов'язано з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися главою 40 ЦК. За правилами про позадоговірну відповідальність здійснюється відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі (смерті) чи ушкодження здоров'я пасажира під час користування транспортом, а також шкоди, заподіяної здоров'ю або майну споживача товарами (роботами, послугами) неналежної якості (ст. 17 Закону України "Про захист прав споживачів" ). У цивільно-правовому зобов'язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти двоє або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов'язків між суб'єктами зобов'язання з множинністю осіб розрізняють часткові, солідарні та додаткові (субсидіарні) зобов'язання. Відповідальність за порушення цих зобов'язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною. Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці. Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає із закону або договору. В зобов'язаннях, які виникли з часткових договорів між організаціями, право кредитора вимагати виконання та обов'язок боржника виконати зобов'язання визначаються у частках, що встановлюються договором (ст. 173 ЦК). За часткової відповідальності кожна із зобов'язаних осіб відшкодовує збитки і сплачує неустойку пропорційно до розміру своєї частки спільного боргу.

  • 2204. Міжнародний паблік рілейшнз
    Другое Юриспруденция, право, государство

    В процесі формування політичної культури суспільства дуже важливо добиватися оптимального співвідношення між цілями, з одного боку, методами та засобами їх досягнення з іншого. Система “звязків з громадськістю” заперечує антигуманний принцип “всі засоби є гарними, якщо вони ведуть до досягнення поставленої мети”. В даному випадку “паблік рілейшнз” виходять з необхідності відповідності методів, що використовуються, поставленим цілям, цих двох важливих складових людської діяльності, які мають бути нерозривні. Тільки тоді, коли засоби та цілі поєднані в єдиному просторі та часі, коли ті ж самі люди, виступаючи як засоби, являють собою одночасно і цілі, можна говорити про гуманістичну міру їх співвідношення. Стосовно діяльності “паблік рілейшнз”, найбільш влучним нам видається формулювання І.Канта: “Роби так, щоб ти завжди ставився до людства як у своїй особі, так і в особі іншого як до цілі та ніколи не ставився б до нього лише як до засобу”[3,с.38].

  • 2205. Міжнародний поділ праці та міжнародна спеціалізація виробництва
    Другое Юриспруденция, право, государство

    У багатьох країнах світу маркування про географічне походження товарів або послуг перебуває під правовою охороною держави. В юриспруденції використовують поняття "найменування місця походження". Його розуміють як географічну назву країни або місцевості (області), яка використовується для позначення товару, що походить з цієї країни або місцевості (області), якщо властивості чи особливості цього товару винятково або істотно визначаються характерними для країни або місцевості (області) природними умовами та (або) людськими факторами. Наприклад, пухову хустку можна правомірно назвати "оренбурзька пухова хустка", якщо вона справді виготовлена у цій місцевості з пуху кіз, які скубають траву у тих далеких степах. Шампанське вино буде справді таким, якщо воно виготовлене у провінції Шампань, у Франції. Трембіту матимуть право називати "гуцульською", якщо вона насправді виготовлена на Гуцульщині з місцевих матеріалів і місцевими майстрами, яким кваліфікація передавалася з діда-прадіда[5,с.200].

  • 2206. Міжнародний розподіл праці Ізраїлю
    Другое Юриспруденция, право, государство

    У перші роки після створення Держави Ізраїль (1948 р.) влади вважали, що якнайкращий метод забезпечення високої зайнятості - протекціоністська політика на користь вітчизняних виробників. Впродовж 50-х років уряд виступав головним захисником місцевих виробників за рахунок споживачів, які були вимушені набувати товарів по високих цінах, оскільки продукція, що імпортується, обкладалася високими митними зборами. Імпорт був дозволений тільки із США і Західної Европи, що відрізнялися високими цінами. У ці роки діяла заборона на імпорт продукції з країн Східної Європи, Латинської Америки і Далекого Сходу. Лібералізація зачалася на початку 60-х років і полягала в заміні адміністративних перешкод до імпорту введенням високих митних бар'єрів. Але і ці половинчасті реформи були перервані на початку 80-х років у зв'язку з економічною кризою, одним з наслідків якого з'явилося загрозливе зростання зовнішніх боргів і різке зростання торгівельного дефіциту. У 1985 році була задіяна надзвичайна програма по стабілізації економіки. У тому ж році був підписаний договір про вільну торгівлю між Ізраїлем і США, що передубачав поступове зниження митних бар'єрів і, кінець кінцем, повну їх відміну. У 1991 році була розроблена програма лібералізації зовнішньої торгівлі відносно країн третього світу. У 1994 р. Ізраїлем був вибраний курс на лібералізацію зовнішньої торгівлі, який був успішно втілений в життя на початку 21 століття. Сьогодні Ізраїль знаходиться на 49-м місці по мірі економічної свободи по одному з основних критеріїв - втручанню уряду в економіку.

  • 2207. Міжнародний рух капіталу
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Можливість оптимізації ринково-конкурентної стратегії: для одних господарських суб'єктів поглинання (пасивна акція) може виявитися останнім засобом, за допомогою якого можна уникнути фінансового краху, для інших прагнення до концентрації фінансових ресурсів може відображати об'єктивну можливість своєрідного страхування, кращого маневрування в умовах дії в різних країнах різних митних ставок, податкових систем. Важливим фактором ринкової стратегії є здатність ТНК зменшувати ризики, диверсифікуючи види економічної діяльності та комбінуючи засобами гарантій (валютно-фінансових, політичних тощо). Таким чином, сукупність переваг організаційно-управлінської, ринково-конкурентної, технологічно-інноваційної природи зумовлює кількісне збільшення ТНК як форми підприємницької діяльності, а також розширення поля їхнього господарювання. Цей процес не тільки означає механічний перерозподіл сфер ринкового контролю та економічного «життєвого простору», а й серйозні наслідки для всієї системи міжнародних економічних відносин, умов здійснення конкретних форм співробітництва та підприємницької діяльності в національному та глобальному масштабах[2,с.61].

  • 2208. Міжнародний тероризм як найнебезпечна загроза сучасній світобудові
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Сьогодні світ і міжнародні відносини сильно змінилися. Виникла нова погроза, у боротьбі з якою не підходять звичайні наявні «на озброєнні» держав методи. Джерело цієї погрози досить часто невідоме. Цілями терористичних актів є не тільки військові обєкти та військові, але й найбільш уразливі цивільні обєкти і цивільні особи. Акти терору спрямовані на розповсюдження масової паніки, лякання, підрив довіри до влади та її шантаж. Виклик кидається не тільки урядам країн , але й самому сучасному суспільному устрою. Для терористів не існує обовязкових міжнародних договорів: вони можуть удатися до використання заборонених видів озброєнь і вражаючих речовин. Багато досягнення сучасної цивілізації грають на руку організаторам терористичної діяльності: свобода листування, свобода поширення інформації . Підтвердженням нового характеру міжнародних відносин є також і те, що вчорашні геополітичні суперники обєднують свої зусилля в боротьбі з новою погрозою. Зникають або, принаймні, втрачають свою актуальність протиріччя, які здавалися досить істотними. Проглядається формування нових силових союзів держав - деякі говорять про можливий «альянс» Росії й США, у випадку виникнення якого інші центри сили багато втратять у ступені свого впливу на світові процеси. Поряд із цим розбіжності, які навряд чи хто міг пророчити, виникли між традиційними союзниками - західними державами.

  • 2209. Міжнародні науково-технічні відносини у світовому господарстві
    Другое Юриспруденция, право, государство

    В сучасних умовах все більше поширюються відносно нові форми міжнародних економічних відносин міжнародні науково-технічні відносини. Під ними розуміють відносини з приводу обміну результатами науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільного розроблення і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією [б, с. 100]. Формами їх прояву є:

    1. Обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення останньої в банках даних для спільного використання, наприклад для консультацій, зокрема обмін програмними продуктами.
    2. Укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення
    3. НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і
    4. права розпорядження результатами розробок замовнику (зокрема,
    5. права оформлення патенту і ліцензії на виробництво).
    6. Спільне проведення на основі прямих (зв'язків партнерами з
    7. різних країн коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з
    8. наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензій (чи, що буває значно рідше, роздільним).
    9. Реалізація міжнародних (за участю кількох країн або фірм)
    10. науково-технічних програм з розроблення важливих спеціальних проблем (наприклад, телекомунікаційна технологія чи біотехнологія) на основі спеціалізації та кооперації НДДКР.
  • 2210. Місце адвокатури в системі правоохоронних органів
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Закон містить перелік обставин, що унеможливлюють участь адвоката по справі в якості захисника. Зокрема, відповідно до ст. 61.1 КПК, захисник не може брати участь у справі: якщо він брав участь у даній справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; коли він є родичем особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача. Верховний Суд України у своїй ухвалі від 24 грудня 1996 р. по конкретній справі визнав, що «адвокат не може брати участі у справі як захисник, коли в її розслідуванні чи в судовому розгляді бере участь посадова особа, із якою адвокат перебуває в родинних стосунках». Захисник також не може брати участь у справі, якщо проти нього порушено кримінальну справу; визнано його недієздатним; коли раніше він надавав у даній справі юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання юридичної допомоги; у випадку зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або права на надання правової допомоги чи його анулювання у порядку, встановленому законодавчими актами України; у випадку колізії між підзахисними, яких захищає один захисник [5, с. 5].

  • 2211. Місце адміністративного права в правовій системі
    Другое Юриспруденция, право, государство

     

    1. Аверянов В.Б. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід для теоретичної дискусії// Право України. 2003. №5. С. 117-118.
    2. Авер'янов В.Б. Адміністративне право України: Академічний курс. К.: Юридична думка, 2004. 741 с.
    3. Бандурка О.М. Адміністративний процес. К.: Літера ЛТД, 2002. 541 с.
    4. Битяк Ю.П. Адміністративне право України. К.: Юрінком Інтер, 2005. 544 с.
    5. Гончарук С.Т. Основи адміністративного права України: Навч. посіб. К.: Знання, 2004. 200 с.
    6. Грянка Г.В. Адміністративне право України: Практикум. К.: Азимут-Україна, 2004. 144 с.
    7. Кивалов С.В. Административное право Украины. Х.: Одиссей, 2004. 880 с.
    8. Коломоєць Т.О. Адміністративне право: Навч.-метод. посіб. Запоріжжя: ЗНУ, 2006. 140 с.
    9. Константий О.В. Джерела адміністративного права України. К.: Рада, 2005. 120 с.
    10. Крегул Ю.І. Адміністративне право України. К.: КНТЕУ, 2004. 190 с.
    11. Куйбіда Р.О. Основи адміністративного судочинства в Україні. К.: Конус-Ю, 2006. 255 с.
    12. Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность в Украине. Х.: Одиссей, 2006. 351 c.
    13. Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів. Ірпінь, 2005. 248 с.
  • 2212. Місце й роль судової влади
    Другое Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція України
    2. "Про судоустрій України"- Закон України
    3. Бондаренко І. Судова система України та її реформування у сучасних умовах /Бондаренко І.// Право України . 2002. №8 С.37
    4. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні / Василюк С.// ПравоУкраїни. 2002 №5 С.8 11
    5. Закаблук М.Політична рука на пульсі судівської діяльності. Більшість європейських країн боряться з цим явищем, а от для Америки воно стало традицією/ Закаблук М.//Закон і бізнес - № 8(788). 24.02.07 02.03.07
    6. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. К.: Атіка, 2000. 320 с.
    7. Онопенко В., Пилипчук П., Балакницький І. Про стан здійснення правосуддяу 2006 році та завдання на 2007 рік / Онопенко В., Пилипчук П., Балакницький І.//Вісник верховного суду України 2007. №4(80) с. 18- 20
    8. Прилуцький С. Незмінність суддів питання теорії і практики / Прилуцький С. // Право України. 2003. №8 С.48 50
    9. Селінов А. Реформування конституційних засад організації судової влади в Україні / Селінов А. // Право України // 2003. №7 С. 14 15
    10. Чубар А. П. Захист прав і свобод людини і громадянина у конституційному судочинстві України / Чубар Л. П. // Вісник конституційного суду Ураїни 2000.№1 С.84 88
    11. Штогун С. Судова реформа шлях до вдосконалення захисту прав і свобод людини і громадянина / Штогун С. // Право України. 2002. - №8 С. 34- 37
  • 2213. Місце конституційного права в системі пpава Укpаїни
    Другое Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституція України. К., “Юрінком”, 1996.
    2. Білий П. Правова держава і правова культура: взаємозвязок та результативність // Право України. 2002. - № 12. С. 75.
    3. Богуцький П. Поняття правової держави та методологічний підхід до проблем її формування // Право України. 2001. - № 4.
    4. Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні // Право України. 2004. - №1.
    5. Гавриленко Г. Правова держава і правова культура // Право України. 2002. - № 1. С. 28.
    6. Димитров Ю. Правова держава: перспектива чи сьогоднішній день? // Право України. 2002. - № 5.
    7. Задоянчук О. Громадянське суспільство як проблема культури // Людина і політика. 1999. - №1.
    8. Конституційне право України. / За ред. В.Ф. Погорілка. К., “Наукова думка”. 2003 р., - 316 с.
    9. Конституційне право. / Під ред. В.В. Молдаван, В.Ф. Мелащенка. К., “Юмана”, - 2002р., - 294 с.
    10. Михайленко О. Проблеми справедливості при розбудові правової держави // Право України. 2002. - №8.
    11. Основи держави і права України. / За ред. Настюка М.І. Львів, 2001.
    12. Основи конституційного права України. / За ред В.В. Копейчикова. К., Юрінком. 2003 р.
    13. Полешко А. Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку // Право України. 2002. - № 12. С. 90.
    14. Рабінович П.М. Основи права. К., 2001 р.
    15. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Посібник. 2-е вид. К., 1999 р.
    16. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. Харків: Консум, 2001.
    17. Теория государства и права / Под редакцией М.М.Рассолова, В.О.Лучина, Б.С.Эбзеева. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.
    18. Хропанюк В.Н. Теорія держави й права. Харків, 2002 р.
  • 2214. Місце та функції Фонду державного майна в процессах регулювання операцій на ринку нерухомості
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Фонд відповідно до покладених на нього завдань виконує такі функції у сфері приватизації державного майна:

    • розробляє і подає Кабінетові Міністрів України проекти державних програм приватизації та контролює виконання державних програм приватизації;
    • щорічно складає і подає Кабінетові Міністрів України перелік об'єктів, що підлягають приватизації, для включення його до проекту Державного бюджету України на відповідний рік; складає і подає Кабінетові Міністрів України перелік об'єктів, що підлягають приватизації, для включення його до проектів середньострокових та довгострокових загальнодержавних програм;
    • разом з органами, уповноваженими управляти державним майном, складає переліки об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;
    • організовує проведення передприватизаційної підготовки підприємств;
    • приймає рішення про приватизацію державного майна, включаючи приватизацію об'єктів незавершеного будівництва та законсервованих об'єктів, у тому числі про створення господарських товариств на базі майна об'єктів незавершеного будівництва та законсервованих об'єктів, що є у державній власності;
    • приймає рішення про зупинення (призупинення) приватизації державного майна, у тому числі про зняття об'єкта приватизації з продажу, а також вносить зміни до плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства у частині перенесення терміну їх розміщення;
    • організовує та контролює виконання робіт з інвентаризації та оцінки майна державних підприємств, що приватизуютьсят та повертаються у державну власність, у разі необхідності залучає органи державної влади до проведення інвентаризації майна;
    • створює комісії з приватизації, конкурсні комісії з продажу державного майна;
    • затверджує плани приватизації державного майна та плани розміщення акцій;
    • вживає разом з органами Антимонопольного комітету України заходів щодо запобігання монополізації товарних ринків у процесі приватизації та оренди державного майна;
    • продає державне майно в процесі його приватизації, у тому числі майно ліквідованих підприємств, об'єкти незавершеного будівництва;
    • здійснює у процесі приватизації реструктуризацію, в тому числі реорганізацію, державних підприємств;
    • укладає у процесі приватизації договори купівлі-продажу державного майна;
    • підтверджує право власності на державне майно, яке передається до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації;
    • здійснює контроль за додержанням законодавства з питань приватизації, виконанням умов договорів купівлі-продажу державного майна;
    • забезпечує інформування Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та населення про хід приватизації;
    • контролює та вживає заходів щодо своєчасного та повного надходження коштів від продажу об'єктів приватизації;
    • забезпечує контроль за діяльністю Фонду майна Автономної Республіки Крим, регіональних відділень, представництв та організацій Фонду;
    • виступає замовником оцінки майна, укладає договори на проведення оцінки майна та затверджує акти оцінки майна (висновки про вартість майна) у випадках, встановлених законом.
  • 2215. Місцеві органи виконавчої влади
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Місцеві державні адміністрації при здійсненні своїх повноважень у сфері управління взаємодіють з відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій підзвітні та підконтрольні відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади. Голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань. З питань здійснення повноважень місцевих державних адміністрацій керівники територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підзвітні і підконтрольні головам відповідних місцевих державних адміністрацій. У разі визнання міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади незадовільною роботи відповідного управління, відділу, іншого структурного підрозділу місцевої державної адміністрації або їх керівників міністр чи керівник іншого центрального органу виконавчої влади звертається з відповідним вмотивованим поданням до голови місцевої державної адміністрації. Голова місцевої державної адміністрації зобов'язаний розглянути це подання і не пізніше ніж у місячний термін прийняти рішення та дати обгрунтовану відповідь. Голова місцевої державної адміністрації має право порушувати перед міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади вмотивовані питання про відповідність займаній посаді керівників їх територіальних органів, на підставі чого міністерство, інший центральний орган виконавчої влади повинен у місячний термін прийняти рішення та дати обгрунтовану відповідь.

  • 2216. Місцеві суди в Україні
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Специфіка судової діяльності потребує, крім додержання засад судочинства, ще й позбавленого політичної пристрасті суддю, дотримання вимог несумісності. Належність судді до будь-якої партії небезпечна для правосуддя. Необхідну за законом політичну нейтральність судді не може бути зведено тільки до формальних заборон його зв'язків із політичними партіями й рухами. Взагалі можливі й інші прояви суддею його політичних симпатій або антипатій (надання матеріальної підтримки певним партіям, участь у вуличних демонстраціях, агітація за кандидатів у депутати тощо). Все це - акції політичного характеру, й суддя має залишатися осторонь них. Якщо ж його політична заангажованість перетворюється на постійний фактор, на тлі якого він продовжує виконувати свої професійні суддівські обов'язки, то, незалежно від відсутності в судді формального членства в партії або русі, цілком правомірним є порушення питання про припинення його суддівських повноважень.

  • 2217. Мнимость сделки
    Другое Юриспруденция, право, государство

    В практике правоохранительных органов существенную проблему представляют интеллектуальные формы хищений. Внешне такие сделки соответствуют требованиям гражданского законодательства, а причиненный ущерб зачастую рассматривается как следствие неисполнения обязательств по договору. Типичный пример заключение договора, например, на выполнение определенных работ или поставку товара. Как правило, исполнение обязательств одной из сторон в договоре отсрочено. Само по себе это не является нарушением действующего законодательства и еще не свидетельствует об умысле на причинение вреда. Более того, новое гражданское законодательство предусматривает право сторон на предоставление друг другу при заключении подобных сделок товарного, либо коммерческого кредита. Однако именно этот механизм используется для противоправного изъятия средств у одного лица и незаконного обогащения другого. Упрощенная схема может быть следующей. Создается новая коммерческая организация. На законных основаниях она заключает сделку, например, на поставку (или реализацию) металла. Получает предоплату (или товар для реализации), а в дальнейшем не выполняет своих обязательств.

  • 2218. Многопартийность и политические партии (статус)
    Другое Юриспруденция, право, государство

    В этом Законе политические партии определялись как объединения, выражающие политическую волю своих членов и ставящие основными задачами участие в формировании органов государственной власти и управления, а также осуществление власти через своих представителей, избранных в Советы народных депутатов (ч. 1 ст. 16). Однако это определение политической партии, фиксирующее в качестве основного признака партии ее участие в формировании и осуществлении государственной власти и, следовательно, вполне соответствующее принятым международным стандартам, носило декларативный характер. Дело в том, что согласно данному Закону все общественные объединения были наделены правом "участвовать в формировании органов государственной власти и управления" (ч. 1 ст. 15), и то обстоятельство, что применительно к партиям было особо оговорено их "право выдвигать кандидатов в народные депутаты в том числе единым списком" (ч. 1 ст. 16), не определяло специфику правового статуса партий в этом вопросе, поскольку не было подкреплено соответствующим избирательным законодательством. Специфические требования Закона к политическим партиям и массовым общественным движениям, преследующим политические цели, выражались лишь в запрете государственного финансирования их деятельности, за исключением случаев финансирования избирательных кампаний (ч. 5 ст. 5 Закона), а также в необходимости фиксированного индивидуального членства для политических партий (ч. 7 ст. 16), наличии не менее пяти тысяч членов для получения партиями общесоюзного (а с 1991 г. общероссийского) статуса (ч. 2 ст. 6), запрете на членство в партиях для иностранцев и лиц без гражданства (ч. 1 ст. 9) и наличии у партий программных документов, публикуемых для всеобщего сведения (ч. 2 ст. 16). Кроме того, на политические объединения распространялся Указ Президента РСФСР от 20 июля 1991 г. "О прекращении деятельности организационных структур политических партий и массовых общественных движений в государственных органах, учреждениях и организациях РСФСР".

  • 2219. Множественность лиц в обязательствах по коммерческой поставке электроэнергии
    Другое Юриспруденция, право, государство

    В соответствии со ст. 308 ГК РФ в обязательстве в качестве каждой из его сторон могут выступать одновременно несколько лиц (множественность лиц в обязательстве). Обязательство поставщика на ФОРЭМ, указанное в поданной им заявке, состоит в отпуске определенного количества электроэнергии в сети РАО "ЕЭС России", при этом не является существенным, кто будет ее получать, поскольку в силу обезличенности электроэнергии установить это не представляется возможным, а в силу государственного регулирования тарифов поставщику гарантируется оплата отпущенной им электроэнергии по установленному для него тарифу независимо от лица на стороне покупателя. Каждый из покупателей- субъектов ФОРЭМ в рамках отдельной ОЭС и в пределах его заявки на покупку, утвержденной ФЭК России в балансе, вправе принять эту электроэнергию. Обязательство покупателя на ФОРЭМ, указанное в поданной им заявке, состоит в приеме определенного количества электроэнергии из сети РАО "ЕЭС России", при этом также не является существенным, кто будет ее подавать, поскольку в силу обезличенности электроэнергии установить это не представляется возможным, а в силу государственного регулирования тарифов поставщику гарантируется оплата принятой им электроэнергии по установленному для него тарифу независимо от лица на стороне продавца. Каждый из поставщиков-субъектов ФОРЭМ в рамках отдельной ОЭС и в пределах его заявки на продажу, утвержденной ФЭК России в балансе, вправе подать эту электроэнергию.

  • 2220. Моделирование в структуре ситуационного подхода в криминалистике и следственной практике
    Другое Юриспруденция, право, государство

    Названные положения с полным основанием можно отнести и к использованию ситуационного моделирования в следственной практике. Его научная обоснованность, достоверно получаемые с его помощью результаты, соответствие указанным в законе условиям, а также опыт использования моделирования как техническими, так и общественными науками - служат достаточными основаниями допустимости этого метода в процессе собирания, исследования и оценки доказательств. Тем не менее, поскольку широкие возможности ситуационного моделирования правовыми нормами предусмотрены быть не могут, при его правовой регламентации следует опираться на общие условия допустимости научно-технических средств и методов, применяемых в уголовном процессе (ст. ст. 2, 3, 141 УПК РФ), а также учитывать регулирование законом правоотношений, возникающих в связи с его использованием (например, ст. ст. 133, 185, 190 УПК РФ).