Информация

44741. Правоведение. (Контрольная)
Юриспруденция, право, государство

Итак, к претензионным относятся сроки, в течение которых субъект, намеренный защитить своё нарушенное право, обязан заявить претензию непосредственно нарушителю, а последний рассмотреть её в установленный срок и разрешить спор с заявителем путём удовлетворения или мотивированного отклонения претензии. Несоблюдение установленного срока предъявления претензии влечёт не возможность предъявления иска в арбитражный суд. Гарантийные же сроки предназначены для повышения качества продукции (товаров, работ), входят в состав материального правоотношения и служат защитой прав потребителя продукции, поскольку предоставляют возможность, прежде всего безвозмездного устранения недостатков. В течении гарантийного срока кредитор (покупатель, заказчик) вправе предъявить должнику (поставщику, подрядчику, исполнителю) требование об устранении обнаруженных и зафиксированных в предусмотренном порядке недостатков продукции (работах, услугах), а должник обязан устранить их в бесспорном порядке безвозмездно, либо заменить предмет договора иным надлежащего качества, либо безвозмездно устранить недостатки, либо соразмерно уменьшить покупную цену, либо принять товар с недостатками и возвратить уплаченную сумму, если не докажет, что недостатки явились результатом нарушения правил пользования или хранения предмета договора кредитором, действия третьих лиц, либо непреодолимой силы. При обнаружении недостатков за пределами гарантийного срока заинтересованная сторона теряет право требовать устранения нарушений в бесспорном порядке, но может прибегнуть к защите права в арбитражном суде. Правила о применении гарантийных сроков предусматриваются законами, подзаконными нормативными актами, стандартами, техническими условиями, а также соглашением сторон. Гарантийные сроки устанавливаются обычно со дня продажи вещи, передачи работ. Для реализации прав по гарантии важно, чтобы установление недостатков и заявление требований об их устранении произошло в период течения гарантийного срока. От гарантийных сроков следует отличать сроки годности товара. Эти сроки устанавливаются изготовителем и определяют возможности использования проданного товара по назначению. От гарантийного срока отличается и срок службы товара, так в последнем, требование по поводу недостатков может быть заявлено только в судебном порядке, а не в бесспорном, как в период действия гарантийного срока.
44742. Правовий захист підприємництва
Предпринимательство
44743. Правовий зміст та наслідки Української селянської реформи 1861 р.
История

Подібно до інших країн, одним із перших провісників модернізації стала залізниця. Керуючись як воєнними (головною причиною поразки росіян у Кримській війні був брак належних комунікацій), так і економічними міркуваннями, царський уряд узявся створювати мережу залізниць. У Російській Україні перші залізничні колії було прокладено у 1866-1871 рр. між Одесою й Балтою для прискорення транспортування збіжжя. За 1870-ті роки, що стали піком у прокладенні залізниць на Україні, вони сполучили між собою всі головні українські міста і, що найважливіше, поєднали Україну з Москвою - центром імперського ринку. В міру того як з України на північ ішли продукти й сировина, а у зворотному напрямку, на південь, у небачених кількостях пливли російські готові вироби, економіка України, яка досі була відносно самостійною й "відрубною", почала інтегруватися у систему імперії. До того ж швидке будівництво залізниць збільшувало потребу у вугіллі та металі. Несподівано поклади вугілля і залізних руд, що, як було відомо, залягали у великих кількостях на південному сході України, особливо в басейні Донця, стали не лише цінними, а й доступними.
44744. Правовий і моральний конфлікти
Психология

Учасники правового конфлікту - це його суб'єкти, масштаб яких залежить від рівня самого конфлікту: в міжособистісному конфлікті суб'єктами є конкретні особи; у груповому, класовому, соціально-професійному чи загально соціальному - соціальні групи, верстви, класи, населення регіону, етноси, соціум у цілому; суб'єктом масштабних соціально-правових конфліктів може виступати і держава через інститути влади, органи та установи, що її уособлюють, через державних посадових осіб чи владну еліту (політичну, адміністративну) в цілому; у міжнародних, міждержавних конфліктах суб'єктом виступають, як правило, суверенні держави, що представляють та захищають інтереси своїх народів [3, с.90].
44745. Правовий статус підприємств
Юриспруденция, право, государство

Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство. Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть позови до суду або арбітражного суду про задоволення їх вимог.
44746. Правовий статус політичних партій та громадських організацій в Україні
Юриспруденция, право, государство

Разом з тим, партії мають свій статут, який визначає передусім норми внутрішньопартійної демократії. У партійному статуті регламентується назва політичної партії, перелік статутних органів, порядок їх утворення, їхні повноваження та терміни цих повноважень, порядок вступу до політичної партії, зупинення та призупинення членства в ній, права та обовязки членів політичної партії, порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків, порядок внесення змін та доповнень до статуту та програми політичної партії, порядок скликання та проведення партійних зїздів, джерела матеріальних, в тому числі фінансових, надходжень та порядок здійснення витрат політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилося після її ліквідації (саморозпуску) та ін. Партійний статут ухвалюється на установчому зїзді політичної партії. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом. Завдяки цьому вони, по-перше, стають важливим чинником політичної інтеграції суспільства, що має виключити політичний, національний, релігійний та ін. сепаратизм; по-друге, забезпечують втілення в життя такого важливого принципу конституційного ладу як верховенство державної влади; по-третє, можуть бути використані всіма громадянами України, які мають право голосу, для задоволення первинних потреб шляхом членства у них, а також підтримки на виборах; по-четверте, сприяють розвитку політичної культури громадян України, формуванню у них почуття відповідальності за зроблений вибір, а також вимогливості як до своїх обранців, так і до сформованих за їх участю органів державної влади і місцевого самоврядування. Громадські організації утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Гарантії діяльності політичних партій обумовлені характером відносин між ними та органами державної влади й місцевого самоврядування, що створюються за їх участю. Перша гарантія полягає в тому, що політичні партії є рівними перед законом. Це означає, що органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям у провадженні їх діяльності. Другу гарантію складає заборона органам державної влади та місцевого самоврядування або їх посадовим особам втручатися у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків. Третя гарантія закріплена в ст. 22 Закону України „Про політичні партії в Україні. Цією статтею передбачається відповідальність посадових осіб та громадян у випадках створення та участі у незареєстрованих політичних партіях, обмеження в правах чи переслідування громадян у звязку з належністю до політичних партій, необґрунтованої відмови в реєстрації політичних партій та інших порушень законодавства про політичні партії. Ця гарантія має важливе значення на сучасному етапі державотворення, оскільки є суттєві протиріччя між проголошенням демократичного розвитку країни і рівнем політико-правової культури посадових осіб і громадян. Законодавець передбачив випадки обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій з боку органів державної влади, що цілком відповідає світовій практиці правового регулювання статусу політичних партій. В ст.37 Конституції України передбачено, що забороні підлягають ті політичні партії, програмні цілі або дії, яких спрямовані на: ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоровя населення. Як і в інших країнах світу, в Україні політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Це положення Основного Закону України надто важливе, оскільки за відсутності в нашій державі глибоких демократичних традицій, воно має забезпечити політичним партіям вплив на громадян, реалізацію права формувати органи державної влади і місцевого самоврядування та ін. виключно цивілізованими засобами в межах Конституції та законів України.
44747. Правовий статус прокуратури Польщі
Юриспруденция, право, государство

Конституція 2 квітня 1997 року не містить положень про прокуратуру. Тільки пункт 2 статті 103, що визначає перелік посад, несумісних з мандатом депутата, згадує про "прокурора". Ця прогалина у конституційному регулюванні знаменує собою кардинальний відступ від юридичної традиції комуністичної Польщі і є відображенням підходу, закріпленого в конституціях міжвоєнних періодів. Ні Конституція 17 березня 1921 року, ні Конституція 23 квітня 1935 року не містили положень про прокуратуру. Прерогативи прокуратури були окреслені в Законі "Про Судову систему", прийнятому 2 лютого 1928 року. Закон установив тісний інституціональний зв'язок між прокуратурою і судами, і передбачив, що міністр юстиції є за посадою одночасно і Генеральним прокурором. У цій якості міністр не тільки керував прокуратурою, що виконувала міністерські рішення, але і здійснював контроль за її діяльністю. Управління Прокурора при Верховному Суді самостійна організаційна одиниця очолювалася першим прокурором. Прокуратура була втягнута, головним чином, у кримінальне судочинство; її участь у провадженні по цивільних спорах було необов'язковим і насправді рідким. Низові ланки системи прокуратури були організаційно зв'язані з окружними й апеляційними судами. Відповідно існували окружна прокуратура і прокуратура при апеляційних судах. Подібна модель, в основному, зберігалася до вступу 20 липня 1950 року в силу Закону "Про Прокуратуру". Комуністична модель припускала ієрархічну і централізовану, незалежну від яких-небудь органів влади систему прокуратури на чолі з Генеральним прокурором. Поряд із традиційною функцією кримінального слідства, прокуратура наділялася повноваженням здійснювати нагляд за законністю діяльності всіх державних органів і установ, за винятком вищих політичних органів. Прокурори були також зобов'язані забезпечувати строгу відповідність закону актів і діяльності всіх органів державної влади, установ та інститутів. Маючи необмежений доступ до всього, і в усі інстанції, прокуратура була «стражем» принципу верховенства закону, польським варіантом російського «ока государева».
44748. Правовий статус територіальних громад
Юриспруденция, право, государство

В статуті обовязковим є розділ, що стосується прав членів громади. Зрозуміло, що права громадян України, закріплені в Конституції України, але вони повинні бути чітко регламентовані на місцевому рівні і особливо в Статутах громад, як основному акті місцевої нормо творчості. Коли конституційні права громадянина конкретно прописані в Статуті поряд з чітко визначеною відповідальністю місцевих посадовців за їх невиконання. Тоді кожен член громади буде впевнений, що його проблема не залишиться без розгляду та відповіді. Важливим моментом демократичного правління є звітність влади перед громадою. Не формального спілкування мером з журналістами, як один з видів піар технологій, а звіт перед громадою за конкретно зроблену роботу та відповіді на конкретні запитання, які хвилюють громаду. Тоді Статут з формального документа дійсно має шанс перетворитись на невідємну частину суспільно-політичного та правового життя громадян, членів громади. В статуті повинно бути закріплено положення про щорічний звіт міського, сільського, селищного голови за наступними показниками: демографічний показник, смертність-народжуваність; рівень зайнятості населення;виконання норм бюджету;рівень цін на продукти першої необхідності, в порівнянні з іншими регіонами;фінансування галузі охорони здоровя громадян, рівень захворюваності;питання транспорту та стану доріг на території громади;громадського транспорту та цін на проїзд у ньому;криміногенна ситуація в громаді, рівень злочинності, кількість розкритих справ; містобудівництва, кількості введеного за рік в експлуатацію житлових будинків, ціни за 1 м. кв.; освіти та культури.
44749. Правові виміри свободи і несвободи
Юриспруденция, право, государство

Останнім часом серед представників філософської спільноти зростає увага щодо осмислення різних аспектів європейської традиції. Йдеться передусім про виміри європейської правової традиції, яка є визначальною для цивілізованого існування різних суспільних груп, верств та прошарків громадянського суспільства в цілому. Разом з тим відверто бракує синтетичних праць, орієнтованих на цілісне усвідомлення соціально-правової парадигми суспільного розвитку. Переважна більшість з них стосується лише окремих фрагментів європейської теоретичної спадщини, які лише частково віддзеркалюють правові та світоглядні пошуки у площині класичного філософського дискурсу. Цілісний соціально-філософський вимір правової традиції та його узгодженість з конкретною соціально-історичною практикою висвітлені значно вужче. Фундаторами новоєвропейської ідеї правової державності були філософи та ідеологи модерну. Разом з тим є очевидним, що ці мислителі спиралися на творчий досвід минулого, на досягнення попередньої соціальної, політичної, правової теорії і практики на соціокультурні, історичні та гуманістичні принципи, цінності високого етичного порядку. Значний вплив на формування модерних правових уявлень та переконань, на практику правової державності мали політико-правові ідеї та інститути Давньої Греції та Риму, античний досвід демократії, республіканізму та правопорядку. Ціла низка положень, що вплинула на подальший розвиток правових принципів європейської цивілізації, була розроблена ще античними авторами. Йдеться передусім і про ідеї Солона та Аристотеля щодо визначення закону як гармонійного співвідношення суспільства та владних інституцій у вимірах права, про творчі розвідки Платона, Аристотеля, Цицерона стосовно ролі чинника права у стверджені тієї чи іншої форми державного управління. Ці мислителі і передусім Аристотель фокусують увагу на соціокультурному взаємозвязку вимірів права і справедливості, права і свободи, приватного та публічного права. Рецепція і переосмислення римського права середньовічними мислителями Є.Коукоком, Б.Хуккером, Блаженним Августином, Т.Аквінським, представниками канонічного та світського права теж позитивно вплинуло на розвиток європейської правової парадигми суспільного розвитку, органічно сприяло юридичному обґрунтуванню статусу особистої та станової свободи. У добу модерну можемо простежити вже достатньо розвинуте обґрунтування правової моделі у представників англійської, шотландської, французької, німецької філософської традиції, у розвідках Дж. Локка, А. Фергюсона, Ш. Монтескє, І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля, К. Маркса. Сам термін “правова держава” вперше утверджується в німецькій юридичній та філософській літературі у роботах К.Т. Велькера, Р. Моля, Ф.К. Савіньї. Серед сучасних європейських дослідників, які зробили значний внесок в розвиток цієї проблематики, варто виділити роботи П. Рікьора, П. Козловскі, Г.Дж. Бермана, Ю. Габермаса, З. Пелчинського, які звертають увагу передусім на взаємовплив правових та етичних вимірів в житті суспільства. У цьому ж класичному ракурсі працюють українські дослідники А. Єрмоленко, А. Карась, А. Борковський, А. Колодій, В. Клепіков. Російські дослідники Є. Соловйов, А. Мігранян та В. Нерсесянц творчо осмислюють європейську правову традицію у теоретичному та історико-філософському аспектах. Розробка правової парадигми надихалась ідеями багатьох мислителів, зокрема українських та російських Б. Чичеріна, Б. Кістяковського, П. Новгородцева.
44750. Правові відносини
Юриспруденция, право, государство

Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в їх реальності. Саме з правовими відносинами повязана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-субєктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обовязків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості крітерія істини при оцінці відповідальностф юридичних законів обєктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів і т.п. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілейі задач. Таким чином ефективність права може бути вимірене тільки на основі відношення змісту юридичних актів з їх реальним втіленням в дійсність і в кінцевому рахункуз тими реальними успіхами суспільного розвитку, які закладені законодавцем.
44751. Правові засади виконання дохідної частини бюджету
Экономика

На відміну від податків неподаткові доходи мають, як правило, цільове призначення, чітко виражений умовний та відплатний характер і можуть частково зараховуватися до доходів тих державних органів, які їх збирають. Саме за цими ознаками здійснюється розмежування податкових та неподаткових доходів. Також, на відміну від податків, неподаткові платежі, зокрема митні, можуть сплачуватися як у національній, так і в іноземній валюті. Серед неподаткових доходів, які також у значному обсязі формують доходну частину Державного бюджету України та відповідних місцевих бюджетів, виділяють митні платежі (мито, що стягується митницею, та державне мито), рентні і ресурсні платежі та інші надходження. Порядок зарахування неподаткових надходжень до бюджетів відповідного рівня визначається Бюджетним кодексом і країни, поточними актами про бюджет та спеціальними законами й підзаконними актами, які встановлюють правовий режим справляння зазначених платежів. [7,c.335]
44752. Правові засади фінансового контролю
Экономика

Концепція органів державної податкової служби України при здійсненні фінансового контролю визначається за організаційно-правовим статусом. Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначає Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 4.12.90 із наступними змінами та доповненнями. Функції ДПА України у сфері фінансового контролю визначає ст. 4 Положення про Державну податкову адміністрацію України 1. Видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування 2. Затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, які повязані з обчисленням і сплатою податків та інших платежів, декларацій про валютні цінності, зразок документа, що затверджує реєстрацію фізичної особи-платника податків та інших обовязкових платежів, форму повідомлення про відкриття або закриття юридичними і фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності банківських рахунків, а також форми звітів про роботу, проведену органами державної податкової служби 3. Виконує безпосередньо, а також організовує роботу органів державної податкової служби, що повязана із: здійсненням контролю за дотриманням законодавства про податки та інші платежі, валютні операції, порядком розрахунків із споживачами з використанням реєстраторів розрахункових операцій, лімітів, готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; здійсненням контролю за дотриманням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету; обліком платників податків та інших платежів залежно від сум, сплачених ними, веденням обліку надходжень податків, інших платежів; проведенням роботи щодо боротьби з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, веденням реєстрів імпортерів, експортерів, оптових та роздрібних торговців, місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, участю в розробленні пропозицій щодо основних напрямів державної політики і проектів державних програм у сфері боротьби з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, організацією виконання актів законодавства у межах своїх повноважень, здійсненням систематичного контролю за їх реалізацією, узагальненням практики застосування законодавства (застосування фінансових санкцій до субєктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про виробництво і обіг спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів), здійсненням заходів щодо вилучення та знищення або передачі на промислову переробку алкогольних напоїв, тютюнових виробів, що були незаконно вироблені чи знаходилися в незаконному обігу; здійсненням контролю за погашенням податкової заборгованості платниками податків, інших платежів, у тому числі тими, майно яких перебуває в податковій заставі 4. Пояснює через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань податків, інших платежів та організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби 5. Здійснює заходи щодо добору, розстановки, професійної підготовки та перепідготовки кадрів для органів державної податкової служби 6. Надає органам державної податкової служби методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та перевірки її стану 7. Організовує роботу при створенні інформаційної системи автоматизованих робочих місць, інших засобів автоматизації та компютеризації робіт органів державної податкової служби 8. Розробляє основні напрями, форми і методи проведення перевірок за додержанням податкового та валютного законодавства 9. При виявленні фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам з боротьби з організованою злочинністю 10. Передає відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції 11. Інформує Президента України та Кабінет Міністрів України про основні показники мобілізації податків та інших платежів до Державного бюджету України 12. Подає Міністерству фінансів України та Головному управлінню Державного казначейства України звіт про надходження податків та інших платежів 13. Координує діяльність органів державної податкової служби та організовує їх взаємодію з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків 14. Вносить пропозиції та розробляє проекти міжнародних договорів стосовно оподаткування, виконує в межах, визначених законодавством, міжнародні договори з питань оподаткування 15. Здійснює звязки з податковими службами іноземних держав і міжнародними податковими організаціями, вивчає досвід організації діяльності податкових служб цих держав і розробляє пропозиції з його практичного використання в діяльності державної податкової служби України 16. Надає фізичним особам-платникам податків та інших обовязкових платежів ідентифікаційні номери і надсилає до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем одержання нею доходів чи за місцезнаходженням обєкта оподаткування документ, що засвідчує реєстрацію фізичної особи-платника податків та інших обовязкових платежів, і веде Єдиний банк даних про платників податків юридичних осіб 17. Прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення витрат бюджету 18. Забезпечує виготовлення марок акцизного збору, їх зберігання та продаж, організовує роботу, повязану із здійсненням контролю за наявністю цих марок на пляшках (упаковках) з алкогольними напоями і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час транспортування, зберігання та реалізації 19. Організовує в межах своїх повноважень роботу щодо забезпечення охорони державної таємниці в органах державної податкової служби та захисту інформації про платників податків 20. Приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення 21. Здійснює відповідно до Закону оперативно-розшукову діяльність, провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування завданих державі збитків 22. Виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення 23. Вживає заходів щодо боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, незаконним вивезенням за межі України неоподаткованих капіталів, відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом, забезпечує виявлення фактів приховування від оподаткування або маскування незаконного походження доходів, їх справжнього характеру і джерел набуття, місцезнаходження і переміщення, розміру, використання (у тому числі для здійснення підприємницької, іншої господарської, інвестиційної діяльності, розрахункових і кредитних операцій), для чого: здійснює контроль за проведенням операцій з грошовими коштами у готівковій та безготівковій формі, у тому числі за банківськими рахунками, кредитами, переказами, операціями з іншими рухомим та нерухомим майном, за ввезенням в Україну і вивезенням за її межі іноземної та національної валюти у великих розмірах; проводить розшук коштів та іншого майна, одержаних злочинним шляхом, вживає відповідно до законодавства заходів щодо їх арешту і конфіскації; ? вживає в установленому порядку заходів щодо залучення до оподаткування доходів, що знаходяться в нелегальному обігу і не мають злочинного походження; ? взаємодіє з іншими правоохоронними органами, органами, що здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері фінансово-господарської діяльності, а також з відповідними органами іноземних держав у питаннях боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом 24. Здійснює в межах своїх повноважень контроль за обліком, зберіганням і реалізацією конфіскованого та іншого належного державі майна 25. Забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, повязаних з використанням ними посадових обовязків 26. Запобігає корупції та іншим службовим порушенням працівників державної податкової служби 27. Збирає, аналізує, узагальнює інформацію про порушення податкового законодавства, у тому числі про знаходження доходів у нелегальному обігу, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, повязаних з оподаткуванням, розробляє заходи щодо протидії переведенню доходів у нелегальний обіг та забезпечує їх реалізацію в установленому порядку 28. Здійснює відповідно до законодавства функції з управління майном, що є у державній власності, у тому числі: приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ, організацій, заснованих на державній власності; затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що перебувають в управлінні ДПА України, контролює їх додержання; укладає і розриває контракти з керівниками підприємств, установ і організацій, а також вирішує питання щодо їх відповідальності в разі здійснення підприємством, установою, організацією діяльності, що суперечить вимогам статуту (положення) та чинного законодавства; здійснює контроль за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами, установами, організаціями державного майна 29. Здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на неї завдань
44753. Правовладение и его виды в Римском праве
Разное

Â äåéñòâèòåëüíîñòè ïðàâî ñîáñòâåííîñòè, êàê è âñÿêîå ïðàâî, ýòî ëèøü ïîâåëåíèÿ ãîñïîäñòâóþùåãî êëàññà èíñòðóìåíò, ïîñðåäñòâîì êîòîðîãî ðåãóëèðóþòñÿ îòíîøåíèÿ ìåæäó ëþäüìè è ïðåæäå âñåãî ìåæäó êëàññàìè. Îòíîøåíèÿ ñîáñòâåííîñòè, áóäó÷è îáùåñòâåííûìè, ðåãóëèðóþòñÿ ïðàâîì, â ñèëó ÷åãî îíè ñòàíîâÿòñÿ ïðàâîâûìè. Ñîáñòâåííèê â ïðîöåññå îñóùåñòâëåíèÿ ñâîåãî ïðàâà ñîáñòâåííîñòè âñòóïàåò ñî âñåìè îêðóæàþùèìè åãî ëèöàìè â îïðåäåëåííûå ïðàâîâûå îòíîøåíèÿ. Èõ ñîäåðæàíèå çàêëþ÷àåòñÿ â òîì, ÷òî ñîáñòâåííèê êàê ñóáúåêò ïðàâà íàäåëåí îïðåäåëåííûìè ïðàâàìè (âëàäåòü, ïîëüçîâàòüñÿ è ðàñïîðÿæàòüñÿ), êîòîðûå âñå åãî îêðóæàþùèå îáÿçàíû íå íàðóøàòü, ñîáëþäàòü, óâàæàòü è ò. ï. [5,41] Ñëåäîâàòåëüíî, íàðóøèòåëåì ïðàâà ñîáñòâåííîñòè òàêæå ìîæåò áûòü ëþáîå ëèöî èç ÷èñëà îêðóæàþùèõ ñîáñòâåííèêà. Ïîýòîìó çàùèòà ïðàâà ñîáñòâåííîñòè ïîñðåäñòâîì âåùíûõ èñêîâ, à òàêæå ñàìî ïðàâî íàçûâàòüñÿ àáñîëþòíûì. Èòàê, ïðàâî ñîáñòâåííîñòè - ýòî íå ãîñïîäñòâî ÷åëîâåêà íàä âåùüþ, íå îòíîøåíèå ìåæäó ÷åëîâåêîì è âåùüþ. Îòíîøåíèÿ ñîáñòâåííîñòè - ýòî îòíîøåíèÿ îáùåñòâåííûå, îòíîøåíèÿ ìåæäó ëþäüìè. Èìåííî îáùåñòâî ïîñðåäñòâîì ïðàâà óñòàíàâëèâàåò ïðàâîâîå ãîñïîäñòâî ñîáñòâåííèêà íàä âåùüþ. Çíà÷èò, âîëÿ îáùåñòâà ïåðâè÷íà, à ãîñïîäñòâî - âòîðè÷íî, è îáùåñòâî â ëèöå ãîñóäàðñòâ âñåãäà ìîæåò èçìåíèòü ïðåäåëû ýòîãî ãîñïîäñòâà.
44754. Правовое воспитание
Юриспруденция, право, государство

Особенность правового воспитания в органах внутренних дел в том, что работа проводится с законопослушными гражданами, с ранее судимыми, с осужденными условно или с отсрочкой исполнения приговора, а также с привлечёнными к административной ответственности. При этом работник милиции должен хорошо владеть своей профессией, предъявляются высокие требования к его деловым и моральным качествам, он должен хорошо знать право, другие социальные нормы, которые регулируют его служебную деятельность. Добросовестное отношение к службе, честность, неподкупность, принципиальность, гражданское мужество, справедливость неотъемлемые его качества. В служебной деятельности работники милиции сталкиваются со многими и весьма разными людьми. Они разбирают дела, в которых переплелись часто противоречивые интересы различных по своему характеру, социальному положению граждан.
хорошее знание психологии человека, общей социальной психологии. Он должен быть знатоком в области человековедения. Большие душевные силы, такт, понимание возрастных особенностей человека необходимы сотруднику отделения по предупреждению правонарушений несовершеннолетних. На учёт в это отделение ставятся подростки, совершившие какие-либо противоправные действия, но в силу своего возраста освобождённые от уголовной ответственности. Особую категорию составляют подростки, осужденные условно или с отсрочкой исполнения приговора. С ними и проводится определённая работа по правовому воспитанию, направленная на недопущение совершения повторных преступлений и правонарушений. В этой работе используются методы: убеждение, принуждение, наказание, внушение. Применение условного наказания или отсрочки исполнения приговора это возможность оставить преступника на свободе, дать ему для исправления испытательный срок. Если в период условного осуждения или отсрочки исполнения приговора подросток допускает такие нарушения как уклонение от работы или учёбы, злоупотребление спиртными напитками, неявка на регистрацию в отделение (если такая обязанность была на него возложена судом), совершает незначительные правонарушения, то с ним помимо профилактических бесед инспектором по делам несовершеннолетних, проводятся беседы руководством райотдела и выносится официальное предостережение. Если же и после такого предостережения подросток не стал на путь исправления, а продолжает совершать противоправные действия, то в народный суд вносится представление органом внутренних дел на этого подростка, где указываются все его действия, предпринятые профилактические меры, и содержится просьба отменить отсрочку исполнения приговора и направить несовершеннолетнего в колонию. Но, как правило, такое случается не очень часто. Применение отсрочки исполнения приговора или условного осуждения в отношении несовершеннолетних оправдывает себя, значительная часть подростков не совершает в этот период и после снятия наказания повторных преступлений и правонарушений. К подросткам применяются принудительные меры воспитательного характера это возложение обязанности извиниться перед человеком, которого подросток, например, оскорбил. Несовершеннолетнему правонарушителю может быть объявлен выговор или строгий выговор, сделано предупреждение, он может быть передан под наблюдение коллектива, в котором учится или работает, ему могут назначить общественного воспитателя, который будет контролировать поведение подростка. В исключительных случаях, в частности, когда другие, более мягкие меры не подействовали, подросток может быть направлен в специальное воспитательное учреждение для несовершеннолетних спецшколу, спецпрофтехучилище. Право применять такие принудительные меры воспитательного характера предоставлено комиссии по делам несовершеннолетних, но они применяются по инициативе участковых инспекторов по делам несовершеннолетних. Лица, совершающие противоправные действия в раннем возрасте, позже, как правило, значительно труднее поддаются исправлению, в итоге составляют основной резерв для взрослой и рецидивной преступности. Напротив, наиболее ранние выявление и своевременное принятие необходимых профилактических мер к подросткам, совершающим первые, не представляющие большой общественной опасности правонарушения, в значительной степени позволяют не допустить формирования у этих лиц стойкой направленности на совершение в дальнейшем каких-либо преступлений. Все это вместе обуславливает необходимость всестороннего анализа преступности несовершеннолетних.
44755. Правовое воспитание и правовое обучение
Разное

Правовое воспитание тесно связано с правовым обучением: воспитание не может происходить без обучения, а обучение так или иначе оказывает и воспитательный эффект. Различие здесь можно провести, причем весьма условно, по сфере воздействия: воспитание влияет в основном на эмоционально-волевую, ценностную, мировоззренческую сторону сознания, а обучение на когнитивно-рациональную, с целью информационно-ознакомительного воздействия на человека. Ценностное, эмоционально-волевое воздействие в свою очередь очень сильно ограничено реальной правовой практикой, поскольку невозможно воспитать у человека уважение к тем ценностям, которые отсутствуют в общественном сознании и деятельности людей, но провозглашаются на словах, в пустых декларациях и демагогических заявлениях (как политическими лидерами перед населением, так и простыми воспитателями и учителями перед детьми и юношеством).
44756. Правовое государство
Разное

ПРАВОВОЕ ГОСУДАРСТВО - одна из центральных категорий теории государства и права, представляющая собой идеальный тип государства, вся деятельность которого подчинена праву.
Зачатки теории П.г. в виде идей гуманизма, широкого и ограниченного притязания господствующего класса принципам демократизма, установления и сохранения свободы, господства права и закона прослеживаются еще в рассуждениях передовых для своего времени людей, мыслителей-философов, историков, писателей и юристов Древней Греции, Рима, Индии, Китая и других стран. Так, еще в знаменитых диалогах под названием "Государство", "Политик", "Законы" и др. древнегреческого философа-идеалиста Платона проводилась мысль о том, что там, где "закон не имеет силы и находится под чьей-либо властью" неизбежна "близкая гибель государства". "Соответственно, там, где законы установлены в интересах нескольких человек, речь идет не о государственном устройстве, а только о внутренних распрях".
Тирания, неизбежно приходящая, по мнению Платона, на смену демократии, опьяненной "свободой в неразбавленном виде", когда чрезмерная свобода оборачивается чрезмерным рабством, есть наихудший вид государственного устройства, где царят беззаконие, произвол и насилие. Только там, заключал Платон, "где закон - владыка над правителями, а они - его рабы, я усматриваю спасение государства и все блага, какие только могут даровать государствам боги".
Аналогичные идеи, заложившие основу теории П.г., развивались также в работах "величайшего мыслителя древности", как назвал его Маркс, Аристотеля. Именно ему, стоявшему на позициях защитника права индивида, частной собственности как проявления в каждом человеке "естественной любви к самому себе" и рассматривавшего в противоположность Платону взгляд на государство как на продукт естественного развития, как на высшую форму человеческого общения, охватывающую собой все другие его формы (в виде семьи, селения и др.), принадлежат крылатые слова о том, что "Платон мне друг, но больший друг - истина".
Выражая свое отношение к государственной власти, праву и закону, Аристотель постоянно проводил мысль о том, что "не может быть делом закона властвование не только по праву, но и вопреки праву; стремление же к насильственному подчинению, конечно, противоречит идее права". Там, где отсутствует "власть закона", делал вывод Аристотель, там нет места и (какой-либо) форме государственного строя. Закон должен властвовать над всем".
С идеями передовых мыслителей Древней Греции о праве, свободе, человеческом достоинстве и гуманизме перекликаются гуманистические воззрения и взгляды древнеримских политических и общественных деятелей, писателей, историков, поэтов. Особенно отчетливо это прослеживается в работах знаменитого римского оратора, Государственного деятеля и мыслителя Цицерона, таких, как "О государстве", "О законах", "Об обязанностях", а также в многочисленных произведениях других римских писателей и философов эпохи империи.
Что такое государство? Чьим достоянием оно является? - спрашивал Цицерон. И тут же отвечал: достоянием народа, понимаемым не как "любое соединение людей, собранных вместе с каким бы то ни было образом", а как "соединение многих людей, связанных вместе между собою согласием в вопросах права и общностью интересов". Государство, пояснял Цицерон, с точки зрения его соотношения с правом, есть ничто иное, как "общий правопорядок". В основу же права он неизменно вкладывал присущие человеческой природе, равно как и природе вообще разум и справедливость.
Будучи глубоко убежденным и последовательным сторонником естественного права, Цицерон исходил из того, что права и свободы человека не даруются и не устанавливаются кем-то и по чьему бы то ни было желанию или велению, а принадлежат ему по самой природе. Оперируя понятием "истинного закона", Цицерон рассматривал его как "разумное положение, соответствующее природе, распространяющееся на всех людей, постоянное, вечное, которое призывает к исполнению долга, приказывая; запрещая, от преступления отпугивает; оно, однако, ничего, когда это не нужно, не приказывает честным людям и не запрещает им..."
Весьма важным в плане формирования идей, заложивших первые камни и составивших впоследствии (в видоизмененном, приспособленном к изменившейся действительности виде) основу теории П.г. явился сформулированный Цицероном правовой принцип, согласно которому "под действие закона должны подпадать все", а не только некоторые, "избранные граждане". Важным оказалось выработанное им положение, в соответствии с которым любому закону должно быть свойственно стремление хотя бы "кое в чем убеждать, а не ко всему принуждать силой и угрозами"; выдвигавшиеся им призывы к человеколюбию, "законосообразности", к борьбе за свободу и справедливость, за гуманистическое отношение государственных органов к свободным гражданам и даже рабам.
Подобные гуманистические мотивы, трансформировавшиеся немедленно или по истечение определенного времени в соответствующие государственно-правовые взгляды и доктрины, в соответствии с которыми в обществе и государстве должны торжествовать не зло, насилие и произвол, а право и закон, развивались не только в Древней Греции и Риме, но и в древней Индии и Китае. Наряду с наивными материалистическими представлениями о мире, умещавшимися в формулах типа "сознание рождается из вещей и умирает тоже в вещах" или - "жизнь - это корень смерти, а смерть - корень жизни", в Китае, например, еще в глубокой древности философами и юристами, применительно к господствовавшему в стране рабовладельческому строю, проводилась мысль о том, что "в государстве должен царить порядок", основанный на законе. Утверждалось, что государь, если он хочет до конца жизни не подвергаться опасности, должен быть справедливым, а "управление страной должно соответствовать спокойствию", быть спокойным. Нельзя силой насаждать порядок в стране, ибо "страна управляется справедливостью".
Древняя гуманистическая мысль, государственно-правовые взгляды и идеи передовых, прогрессивных мыслителей того времени несомненно стали первоосновой, предтечей всего последующего процесса развития гуманистических взглядов и идей, составивших впоследствии фундамент теории П.г..
Очень много было сделано для развития теории П.г. мыслителями последующих, особенно ХVIII-ХХ веков. Ряд положений теории П.г. развивался, в частности, усилиями таких носителей передовой общественно-политической мысли, боровшихся против произвола и беззакония, как Локк, Монтескье, Радищев, Герцен и многие другие.
Философские основы теории П.г. создавались и развивались великим немецким философом И. Кантом, многократно указывавшим на необходимость для государства опираться на право, строго согласовывать свои действия с правом, постоянно ориентироваться на право. Государство, по Канту, выступает в качестве объединения множества людей, подчиненных правовым законам, где действует принцип, согласно которому законодатель не может решить относительно народа того, чего народ не может решить относительно самого себя.
Значительное освещение и развитие идея П.г. нашла в произведениях современных юристов, политологов, социологов. В прямой, а чаще в косвенной форме она закрепляется в текущем законодательстве и даже в конституциях ряда западных государств.
44757. Правовое государство : сущность и основные черты
Юриспруденция, право, государство

Взаимные права и обязанности государства и личности составляют один из признаков правового государства. Государство и личность взаимосвязаны и взаимозависимы: государство не может существовать без личности, а личность без государства. Правовое государство обеспечивает личности защиту ее прав и свобод, защиту от антисоциальных элементов, предоставляет возможность участвовать в общественной жизни страны. Личность обеспечивает государству его существование, развитие и процветание. В правовом государстве именно личность является основой всего, а свобода и независимость личности стоят на первом месте в системе ценностей государства. При этом стоит помнить, что свобода в правовом государстве это не свобода делать то, что хочется, а свобода делать то, что может и должно пойти на пользу обществу и государству. Свобода в правовом государстве это осознанная необходимость, она ограничивается самими людьми, чтобы дать такую же степень свободы и другим людям. В сущности в правовом государстве основной идеей существования человека должен стать “разумный эгоизм” я делаю то, что я хочу делать, но при этом мои дела не должны вредить другим людям. Свобода в правовом государстве является ограниченной только для того, чтобы все люди смогли ею воспользоваться. В правовом государстве должен обязательно соблюдаться принцип формального равенства все равны перед законом. Соблюдение этого принципа ведет к ограничению свободы одних для того, чтобы ею смогли воспользоваться другие. “...Где нет принципа формального равенства, там нет и права как такового.” А где нет права, там не может существовать и правовое государство.
44758. Правовое государство в России
Юриспруденция, право, государство

Напряженность новых исканий и нового творчества - вот что сегодня требуется от политиков, ученых, юристов, политологов, философов. Однако осуществление таких поисков блокируется рядом причин. Неразработанность стратегии реформирования общества, а, следовательно, и стратегия построения правового государства приводит к тому, что теоретический, концептуальный подход подменяется эмпиризмом; прагматизм мышления действия приобретает приоритетное значение. В результате остаются невостребованными теоретические знания, в должной мере не используется методологический арсенал научного анализа и конструирования социальных и правовых институтов, не получает развития научная основа изменения и построения новой правовой системы. “С грустью и болью,” - замечает по этому поводу Д.А.Керимов, - “наблюдаю, как практически разрушается у нас теория закона, созданная сообществом выдающихся отечественных и зарубежных юристов”[4, с. 46]. Словом, вместо развития интереса к теории и методологии права прослеживается тенденция к забвению этих отраслей знания.
Итак, мы подошли к центральному пункту нашего анализа - исследованию проблем, разрешение которых может позволить преодолеть кризисные явления в правовом сознании и вывести нас на реальную, а не декларативную модель построения правового государства. Реальный процесс построения такой модели государственности связан с преодолением дефектов ее либеральной модели.. Какие же принципиально новые свойства и черты предполагает новое видение правового государства? Прежде всего это новое видение соотношения, способа связи между государством и личностью, естественным и позитивным правом. Роль и значение такого соотношения и взаимосвязи состоит в снятии жесткого разграничения свободы и равенства, которое, как мы показали, стало одной из причин кризиса правосознания. Между свободой конкуренции и равенством устанавливается не внешняя, а внутренняя связь и взаимообусловленность, благодаря которой создаются условия для устранения социального неравенства, восстанавливается справедливость как важнейшее свойство права. При таком подходе правовое государство рассматривает социальную и экономическую функцию не как чуждые и внешние для него сферы деятельности, а как необходимые условия для своего развития и функционирования. Реализация этих функций государства позволяет разрешать острые проблемы, вызванные социальным неравенством, ущемлением естественных прав и свобод человека.
В данном случае правовое государство в границах своей сущности одновременно полагает себя в виде силы принуждения и в виде необходимых условий для защиты и развития естественных прав и свобод индивида. Словом, правовое государство в качестве содержания своего действия предполагает естественно-правовые ценности, а в качестве способа их реализации - традиционно присущую ему силу принуждения. Так, в Конституции страны провозглашается правовое государство, политика которого направлена на создание условий, обеспечивающих достойную жизнь и свободное развитие человека. Достаточно ли этого конституционного акта для формирования правового государства? Нет. Для создания правового государства одновременно с законом необходимо формирование системы условий и предпосылок, обеспечивающих защиту прав и свобод человека. Если государство не реализует эту обязательную для него функцию, то, как следствие, нарушаются права и свободы (право на труд, отдых, образование, развитие национальных культур и др.). В данной ситуации говорить о правовом государстве не приходится. В лучшем случае мы имеем дело с государством формальной свободы. Что же касается права, то оно имеет диалектический характер. Право, для того чтобы осуществить свои принципы - равноправие, справедливость, всеобщность и другие, должно сначала предстать в своем отчужденном виде, т.е. в виде закона, правовой нормы; в то же время сам факт такого отчуждения является всего лишь средством, формой реального существования и развития как естественного права. Здесь в роли права выступает правовой закон, который воплотил в себе бессознательный, естественный закон свободы человека. Эта ступень правового государства и свойственного ей права предполагает реализацию идеи подчинения политических решений основополагающим правовым актам, прежде всего Конституции государства. Ибо, если происходит возвышение политики над правом, то право автоматически превращается в инструмент политической борьбы и политических амбиций. В результате и идея правового государства теряет основу и способ существования.
44759. Правовое государство и гражданское общество
Юриспруденция, право, государство

Современное понимание гражданского общества предполагает наличие у него комплекса существенных признаков. Отсутствие или неразвитость некоторых из них позволяет определить состояние «здоровья» социального организма и необходимые направления его самосовершенствования. В человеческом обществе взаимопереплетаются разнообразные интересы и сферы жизнедеятельности. Последние образуют самостоятельные системы, каждой из которых присущи собственные характеристики: производственная (экономико-хозяйственная), обеспечивающая материальные потребности; политическая, служащая средством реализации всех сфер жизнедеятельности; социальная и духовная, образующие в совокупности гражданское общество. Рассмотрим эти признаки подробнее. Гражданское общество- это сообщество свободных индивидов. В экономическом плане это означает, что каждый индивид является собственником. Он реально обладает теми средствами, которые необходимы ему для нормального существования. Он свободен в выборе форм собственности, определении профессии и вида труда. В социальном плане принадлежность индивида к определенной социальной общности (семье, клан, класс, нация) не является абсолютной. Он может существовать самостоятельно, имеет право на достаточную автономную самоорганизацию для удовлетворения своих потребностей и интересов. Политический аспект свобода индивида как гражданина заключается в его независимости от государства, т.е. в возможности, например, быть членом политической партии или объединения, выступающих с критикой существующей государственной власти, вправе участвовать или не участвовать в выборах органов государственной власти или местного самоуправления. Обеспеченной свободой считается тогда, когда индивид через определенные механизмы (суд и т.д.) может ограничивать своеволие государственных лиц или иных структур в отношении себя.
44760. Правовое государство и гражданское общество: идеал и действительность
Политология

Концепция правового государства у И.Канта сводятся к следующим тезисам: источником нравственных и правовых законов выступает практический разум, или свободная воля людей; человек становится моральной личностью, если возвысился до понимания своей ответственности перед человечеством в целом; в своем поведении личность должна руководствоваться требованиями категорического императива, который сводится к следующему: "поступай так, чтобы ты всегда относился к человечеству и в своем лице; и в лице всякого другого так же, как к цели, и никогда не относился бы к нему только как к средству" и "поступай так, чтобы максима твоего поступка могла стать всеобщим законом"; правом, основанным на нравственном законе, должны быть определены границы поведения людей с целью, чтобы свободное волеизъявление одного лица не противоречило свободе других; право призвано обеспечить внешне благопристойные, цивилизованные отношения между людьми; государство - это соединение множества людей, подчиненных правовым законам. Или "государство в идее, такое, каким оно должно быть" обязано сообразовываться "с чистыми принципами права"; государство призвано гарантировать правопорядок и строиться на началах суверенитета. Государственно-правовые воззрения Монтескье сводятся к тому, что формы правления, формы государственного устройства определяют собой дух законов и содержание законодательства; основываются на том, что принцип демократии - это добродетель, любовь к общему благу; исходят из того, что к "правильной" форме государства относится демократия, при которой верховная власть принадлежит всей массе народа и основные законы здесь определяют порядок подачи голосов, посредством которых выражается воля народа, состав и способ деятельности народного собрания; проповедует любовь к отечеству, уважение к закону, поддержку существующих порядков, равенство и умеренность состояний, охрану семейного достояния. Теоретическая конструкция правового государства, сложившаяся в политико-правовой доктрине ХУШ-ХХ вв., включает разделение властей на законодательную, исполнительную и судебную, верховенство правового закона, взаимную ответственность личности и государства, доминирование общедозволительного типа правового регулирования в соответствии с юридическим принципом "дозволено все, что не запрещено законом", установление реальных гарантий прав и свобод личности.

Blog

Информация