Информация

37181. Освоение Северного морского пути
География

К началу30-х годов стало ясно, что использование Северного морского пути для регулярной связи между Европейским Севером и Дальним Востоком вполне возможно. Оставалось только доказать на практике, что из Северной Европы можно пройти на Дальний Восток в одну навигацию. Это и совершила в 1932 году экспедиция Арктического института под начальством О. Ю. Шмидта на ледокольном пароходе "Сибиряков". Судно вышло из Архангельска 28 июля 1932 года, через Маточкин Шар прошло в Карское море и 3 августа 1932 года достигло порта Диксон, где простояло до 11 августа, дожидаясь транспорта с углём. Оттуда корабль взял курс на Северную Землю и идя по совершенно чистой воде, обнаружил на пути остров Сидорова (75о 08/ с.ш., 82о 02/ в.д.; название дано в честь военного гидрографа К. Е. Сидорова), положив тем самым начало открытию группы островов Арктического института. Затем "Сибиряков" обогнул с севера остров Комсомолец, причём достиг 81о28/ с.ш., прошёл в море Лаптевых до бухты Тикси, то по чистой воде, то преодолевая тяжёлые льды. В конце августа он вышел из Тикси, взяв на буксир два колёсных ленских парохода для перевода их в Колыму, довёл их до устья Колымы и продолжил путь на восток. Многолетние торосистые льды "Сибиряков" встретил только за 167о в.д., у Чаунской губы. Медленно пробивая себе путь через них, пароход добрался 10 сентября до острова Колючин (67о 30/ с.ш., 174о 39/ з.д.). Льды становились всё тяжелее и здесь сломались все четыре лопасти винта. Потребовалось шесть дней, чтобы заменить их запасными. "Сибиряков" продолжил плавание к Берингову проливу, но через два дня, у 172о з.д., льдиной срезало вал винта с муфтой и лопастями. Судно десять дней дрейфовало со льдами в различных направлениях. К счастью, 27 сентября подул северо-западный ветер, и льды несколько разошлись. На "Сибирякове" поставили 11 парусов, частью сшитых из брезента, частью шлюпочных и начали медленно продвигаться на юго-восток к кромке льда, за которой виднелось море. 1 октября пароход вышел на чистую воду у северного прохода в Берингов пролив. Несмотря на потерю восьми дней у Диксона и на две аварии у северного побережья Чукотского полуострова, "Сибиряков" впервые в истории прошёл в одну навигацию Северный морской путь - от устья Северной Двины до Берингова полива - в два месяца и три дня. Между тем к кромке льда несколько раньше подошёл вызванный по радио траулер "Уссуриец", который отбуксировал пароход в Петропавловск, а затем в Иокогаму. Закончив здесь ремонт, "Сибиряков" 1 января 1933 года вышел в море, обогнул с юга Азию и через Суэцкий канал, обойдя с юга и запада Европу, 7 марта прибыл в Мурманск.
37182. Освоение Сибири и Дальнего Востока
История

Российская империя обладала колоссальной по протяженности территорией. Благодаря энергии и смелости землепроходцев 16-18 веков (Ермак, Невельской, Дежнев, Врангель, Беринг и т. д.), граница России была продвинута далеко на восток, к самому побережью Тихого океана. Через 60 лет, после того как отряд Ермака преодолел уральский хребет, их сыновья и внуки уже срубали первые зимовья на берегах Тихого океана. Первыми на суровое побережье Охотского моря вышли в 1639 году казаки Ивана Москвитина. Активное освоение Дальнего Востока Россией началось при Петре 1 практически сразу после Полтавской победы и окончания Северной войны с заключением мира со Швецией в 1721 году. Петр 1 интересовался морскими путями в Индию и Китай, распространением влияния России на восточную часть Тихого океана, достижением “незнаемой части” Северной Америки, куда еще не успели добраться французы и англичане. Новые русские земли с их неисчерпаемыми богатствами, плодородными почвами и лесами вошли неотъемлемой частью в состав русского государства. Мощь государства заметно увеличилась. «Изумленная Европа, в начале княжения Ивана Третьего, едва ли даже подозревавшая о существовании Московии, зажатой между Литвой и татарами, была ошеломлена появлением огромной империи на восточных своих окраинах». И хотя эта территория принадлежала Российской империи уклад жизни народностей, населявших ее от Урала до Сахалина, оставался на уровне недалеком от первобытнообщинного, который существовал у них и до колонизации их Россией. Власть ограничивалась деятельностью царских наместников и содержанием небольших гарнизонов в сколь - нибудь крупных населенных пунктах. Царское правительство видело в Сибири и Дальнем Востоке в первую очередь источник дешевого сырья, да отличное место для ссылок и тюрем.
37183. Освоение целинных и залежных земель
География

В период массового освоения целинных и залежных земель много говорилось о необходимости перевода на интенсивный путь развития, не мало делалось по укреплению материально-технической базы колхозов и совхозов на целине, и все же в условиях экстенсивного земледелия эти цели зачастую сужались или в ряде случаев не выполнялись благодаря изношенной техники, подгонки показателей и др. В погоне за показателями распахивались большие территории. Нарушение экологического баланса приводило к тяжелым результатам. Развивалась эрозия почв, выветривался плодородный гумус. Вообще же рациональная система земледелия для целины была создана лишь спустя два десятилетия после ее массового освоения. К тому же, распашка миллионов гектаров земли под посевы привела к сокращению сенокосных и пастбищных угодий. Тысячи гектаров земли изымались для застройки населенных пунктов, и для их инфраструктурного обустройства были отведены значительные площади плодородных земель. В результате был нанесен непоправимый ущерб традиционной отрасли сельского хозяйства животноводству. Падение уровня развития животноводства, в свою очередь, привело к недостатку мясных и молочных продуктов. Высока была текучесть кадров, особенно среди вновь прибывших.. Подобное положение было характерно практически для всех областей, где осваивалась целина.
37184. Освоение целинных и залежных земель: история и современность
История

Ориентировавшаяся на методологию экстенсификации, советская агроэкономическая наука считала, что для решения продовольственной проблемы важно достигнуть такого положения, чтобы на душу населения приходился как минимум гектар пашни. В этом плане в 1950-х годах в СССР отмечался дефицит в 50 миллионов гектаров. Поэтому цифра в 42 миллиона гектаров распаханной целинной нови отнюдь не случайна. Задача, поставленная научными авторитетами, была решена - каждый советский человек "получил" по гектару. На долю СССР приходилось 16 процентов всех зерновых площадей на земном шаре (для сравнения: КНР -13, Индия - 14, США - 8,5 процента). Однако проблема осталась. Располагая гигантским сельскохозяйственным потенциалом, страна тем не менее стабильно входила в пятерку крупнейших мировых импортеров зерна (наряду с Японией, Китаем, Саудовской Аравией и др.). За 10 лет (1976-1985 гг.) его было закуплено более 308 миллионов тонн на сумму в 50 с лишним миллиардов долларов. Причем это были "нефтедоллары": в 1960 г. было продано 17,8 миллионов тонн нефти, куплено 200 тысяч тонн зерна, в 1985 г. - экспортировано 117 миллионов тонн нефти, импортировано 44,2 миллиона тонн зерна. Попросту говоря, зерно обменивали на невосполняемые ресурсы - нефть. В этой связи глубоко прав один из экономистов, заявивший: "Не будь нефти Самотлора, жизнь заставила бы начать перестройку лет 10-15 назад" (8) (в качестве ремарки заметим, что СССР был объективно заинтересован в ближневосточном кризисе, поскольку его незатухающие коллизии позволяли держать курс "нефтедоллара" на достаточно высоком уровне, а следовательно, решать внутренние проблемы страны; в этом интересы "социалистического интернационализма" и "американского империализма" смыкались).
37185. Освоение целины
История

В то же время, помимо штурмовщины, которая сопровождала освоение целины и привела к ненужным материальным потерям и даже человеческим жертвам, попытка добиться увеличения производства краткосрочными чрезвычайными мероприятиями заводила сельское хозяйство в тупик. Тогдашний министр земледелия И. А. Бенедиктов впоследствии так оценивал хрущевскую инициативу: «В середине 1950- х годов, когда у нас впервые появилась возможность направить в сельское хозяйство крупные силы и средства он (Хрущев) сделал ставку на массированное освоение целинных земель, что, конечно, давало очевидный и быстрый эффект, но в долгосрочном плане оказалось явно ошибочным решением. И дело не только в том, что освоение целины шло за счет регионов, которым надо было, напротив, уделить повышенное внимание, - Украине и Нечерноземной зоны России. Куда более пагубным оказался «стратегический разворот» сельского хозяйства в сторону экстенсивных факторов роста, в то время как в повестке дня стоял переход к интенсификации сельского хозяйства. Кстати, во всех странах такой переход сопровождался сокращением посевных площадей. Иными словами, надо было идти «вглубь», а мы, погнавшись за сиюминутными успехами, пошли «вширь», по заведомо ложному пути, потеряв на этом, без преувеличения, несколько сельскохозяйственных пятилеток ».
37186. Освоение человеком космоса
Авиация, Астрономия, Космонавтика

«Луна-3» должна была оказаться над обратной стороны Луны, а система ориентации должна была развернуть контейнер так, чтобы его фотоаппараты были направлены на Луну. Для этого по команде с Земли весь контейнер привели во вращение, и, когда в фотоэлементы, расположенные на нижнем днище контейнера, попали яркие лучи Солнца, вызванный ими в этих фотоэлементах ток послужил сигналом, по которому контейнер прекратил вращение и, остановившись, как завороженный, стал смотреть на Солнце. (От слабого отраженного света Земли и Луны фотоэлементы - датчики солнечной ориентации - сработать не могли.) Фотоаппараты и лунные датчики, расположенные на противоположном верхнем днище контейнера, оказались смотрящими в сторону Луны. В начале работы выбрали такое взаимное расположение Земли Луны и Солнца, при котором Земля была в стороне от линии, соединяющей Луну и Солнце. Поэтому Земля - светило значительно более яркое, чем Луна,- не могла попасть в объективы датчиков лунной ориентации, так как находилась в другом секторе неба.
37187. Освоение человеком труднодоступных территорий земли. Горы
География

К югу от Больших Гималаев находится зона средневысотных гор Малых Гималаев, которые представлены отдельными разнонаправленными отрогами более мощных хребтов. Один из главных хребтов, Махабхарат, с высотами до 3000 м, имеет широтное простирание. Хребты Малых Гималаев рассечены многочисленными реками, включая Карнали, Нараяни, Гандак и Коси, которые прорезали глубокие ущелья в Махабхарате и текут на юг, к равнинам вдоль Ганга на территории Индии. К югу от Малых Гималаев находится низкогорная зона Внешних Гималаев (Предгималаев), известных как горы Сивалик, или Чуриягхати, со средними высотами от 900 до 1800 м. В этой зоне распространены плоскодонные долины дуны, имеющие важное значение для сельского хозяйства. Также в горную систему Гималаев входит Тибетское нагорье. Это сухая равнина высотой около 5000 м. на юго-западе Китая. В недалеком геологическом прошлом там были плодородные земли, выходившие к берегу океана, пока нынешний полуостров Индостан, подчиняясь движению литосферных плит, не врезался в Евразию. В месте столкновения плит образовались складки Гималаев, а равнина, лежавшая на уровне моря поднялась на огромную высоту. Со стороны Индийского океана регулярно дуют влажные теплые ветры, но Гималаи задерживают тучи, оставляя всю влагу на своих склонах. Нагорье обрамлено еще более высокими горными хребтами: с юга Гималаями, на северо-западе горами Каракорум и Памир, на севере величественными горными хребтами Куньлунь, Алтынтаг и Циляньшань, которые круто обрываются в северном направлении. Поэтому климат Тибета местами очень сухой. Самый высокогорный поселок находится тоже в Тибете на высоте 5100 м.
37188. Осевое время Ясперса
Философия

«Осевое время знаменует собой исчезновение великих культур древности, существовавших тысячелетиями. Оно растворяет их, вбирает их в себя, предоставляет им гибнуть - независимо от того, является ли носителем нового народ древней культуры или другие народы. Все то, что существовало до осевого времени, пусть оно даже было величественным, подобно вавилонской, египетской, индийской или китайской культуре, воспринимается как нечто дремлющее, не пробудившееся. Древние культуры продолжают существовать лишь в тех своих элементах, которые вошли в осевое время, восприняты новым началом. По сравнению с ясной человеческой сущностью осевого времени предшествующие ему древние культуры как бы скрыты под некоей своеобразной пеленой, будто человек того времени еще не достиг подлинного самосознания. Этого не меняет ряд таких поразительных по своей глубине, но не оказавших серьезного влияния свидетельств, которые мы обнаруживаем в Египте («Разговор утомленного жизнью со своей душой»), в вавилонских покаянных псалмах и в эпосе о Гильгамеше . Монументальность в религии, в религиозном искусстве и в соответствующих им огромных авторитарных государственных образованиях была для людей осевого периода предметом благоговения и восхищения, подчас даже образцом (например для Конфуция. Платона), но таким образом, что смысл этих образцов в новом восприятии совершенно менялся.
37189. Осень: Профилактируем сезонные заболевания
Биология

В отношении безопасности препаратов. Чтобы их применение с профилактической целью приносило лошади только пользу, они должны быть нетоксичными, не содержать чужеродных для организма веществ, не накапливаться в организме. Их действие должно быть мягким, не вызывающим резких изменений в гомеостазе (внутреннем «равновесии» организма) и сдвигов клинических и лабораторных показателей (гематология, биохимия, иммунный статус и др.) за границы нормы. Они не должны стимулировать выборочно одно какое-либо промежуточное звено в обмене веществ или цепи защитных реакций, вызывая неизбежные «перекосы» в других. Особенно это важно при длительном или систематическом применении препаратов. (В отношении лечебного применения, когда необходимо более сильное воздействие, условия могут быть не такими жесткими).
37190. Осетия и осетины
История
В самом центре Кавказского хребта живут ираноязычные осетины прямые потомки некогда могущественных и легендарных скифов, сармат и алан. По мнению учёных, предки осетин создали, после греческой и римской, самую богатую духовную и материальную культуру в мире. Именно богатая история и неповторимая своеобразная культура осетин и их предков привлекают и привлекали внимание учёных всего мира. Это народ, который дал человечеству:
1. великого античного философа мудреца Анахарсиса и крупнейшего историка VI века н. э. Иордана;
2. непобедимого витязя полководца средневековья Царазан Сослан Давида и гениального поэта К. Хетагурова;
3. выдающегося учёного современности В. Абаева и легендарного героя Гражданской войны Хаджи Мурата Дзарахохова, прославленного полководца И Плиева и легендарного Хаджи Умара Мамсурова;
4. непревзойдённого Отелло В. Тхапсаева и первую в мире женщину дирижёра В. Дударову;
5. арктического джигита Ю. Кучиева и неповторимую балерину Большого театра С. Адырхаеву;
6. известного во всём мире джигита наездника А. Гудцова и создателя первого конного цирка Али Бека Кантимирова;
7. легендарного борца Канукова и двукратного Олимпийского чемпиона С. Андиева;
8. это народ, который является создателем Нартовского эпоса и божественного танца «СИМД».
37191. Осип Мандельштам
Литература

Было время, - годы 1912-1916, - когда Мандельштама воспринимали как «правоверного» акмеиста. Поэт в ту пору сам содействовал такому восприятию его литературной позиции и творчества, вел себя как дисциплинированный член объединения. Но на самом деле он разделял далеко не все принципы, заявленные акмеистами в их декорациях. Весьма отчетливо можно увидеть различия между ним и таким поэтом акмеизма, каким был Н.Гумилев, сопоставив творчество обоих поэтов. Мандельштаму были чужды подчеркнутый аристократизм Гумилева, его антигуманистические идеи, холодность, бездушный рационализм ряда его произведений. Не только политически в отношении к войне, революции Мандельштам разошелся с Гумилевым, но и творчески. Как известно, Гумилев, претендовавший на преодоление символизма, его философии и поэтики, капитулировал перед ним, вернулся к символическому мистицизму и социальному пессимизму. Развитие Мандельштама было иным, противоположным: религиозность и мистика никогда не были ему свойственны, путь его эволюции был путем преодоления пессимистического мироотношения.
37192. Осип Мандельштам
Литература
37193. Осип Мандельштам (1882-1939)
Литература

Стихи, посвященные ей, датированы 1916 годом. Но нити, связывающие Саломею Андроникову, - а тем более стихи Мандельштама, - с Грузией, были, разумеется, очень тонки, если и не вполне иллюзорны. В 1917 году, вспоминая лето прошлого года, проведенное в Крыму, коктебеле, в гостях у Волошина, в дружбе с Мариной Цветаевой, предаваясь аттическим грезам, мандельштам повторял упоенно: «Золотое руно, где же ты, золотое руно?» Однако первое свидание с Колхидой, вернее, обстоятельства, ему предшествующие и сопутствующие, оказались, весьма далекими от этих романтических грез. Вновь очутившись в Крыму в разгар гражданской войны, Мандельштам был арестован врангелевцами, которые сочли его большевистским шпионом. Лишь усилия Максимилиана Волошина спасли поэта от расстрела. Из крыма Мандельштаму удалось выбраться в Батуми, где меньшевистские власти умудрились принять его уже за двойного агента и Врангеля и большевиков и тоже засадили в тюрьму, из которой его вызволили опять-таки поэты на этот раз грузинские, случайно приехавшие в Батуми и прочитавшие в газете сенсационную версию о «двойном агенте». Так очутился Мандельштам в Тбилиси, где был окружен любовью и заботой своих новых друзей Тициана Табидзе и Паоло Яшвили. В Тбилиси встетился мандельштам с Ильей Оренбургом, описавшем в своих мемуарах и эту встречу и две осенние недели 1920 года, проведенные там уже вместе и показавшиеся им «лирическим отступлением» : «Каждый день мы обедали, более того, каждый вечер ужинали. У Паоло и Тициана денег не было, но они нас принимали с роскошью средневековых князей. Никогда дотоле я не был на Востоке , и старый Тбилиси мне показался городом из «Тысячи и одной ночи». Мы бродили по нескончаемому Майдану: там продавали бирюзу в смоле и горячие лепешки, английские пиджаки и кинжалы, кальяны и граммофоны , пахучие травы и винтовки… Торговцы зазывали, торговались, расточали цветистые комплименты, клялись жизнью многочисленных домочадцев…Мы побывали в серных банях…В древних храмах мы глядели на каменных цариц, к которым ласкались барсы. Мы восхищались в духанах картинами Пиросманишвили, грузинского Руссо, художника самоучки, который за шашлыки и вино расписывал стены погребков. Он был прост, патетичен, поражал умелой композицией и полнотой света… различные века существовали в этом удивительном городе…Все время я был с новыми друзьями, которых сразу полюбил: с Паоло Яшвили и Тицианом Табидзе…Тициана и паоло любили многие русские поэты и есенин, и Пастернак, и Тихонов, и Заболоцкий, и Антокольский. А мы были первыми советскими поэтами, которые нашли в Тбилиси не только душевный отдых, но и романтику, ощущение высоты, толику кислорода я говорю и о горах, и о людях нельзя ведь отделить Паоло и Тициана от окружающего их пейзажа…
37194. Осип Мандельштам. Жизнь и творчество
Литература

Время, предшествующие выходу первой книге поэта («камень» 1930 год), возможно счастливейшее в его жизни. Этому маленькому сборнику(25 стихотворений) суждено было оказаться одним из выдающихся достижений русской поэзии. В ранних стихах Мандельштама-символиста Н. Гумилёв отмечал хрупкость вполне выверенных ритмов, чутьё к стилю, кружевную композицию, но более всего Музыку, которой поэт готов принести в жертву даже саму поэзию. Такая же готовность идти до конца в раз принятом решении видна в акмеистических стихах «Камня». «Здания он любит так же, -писал Гумилёв, -как другие поэты любят горе или море. Он подробно описывает их, находит параллели между ними и собой, на основании их линий строит мировые теории. Мне кажется, это самый удачный подход…» Впрочем, за этой удачей видны прирождённые свойства поэта: его грандиозное жизнелюбие, обострённое чувство меры, одержимость поэтическим словом.
37195. Оскар Уайльд (Oscar Wilde)
Литература

У всех основных действующих лиц один прототип, все они - Генри Уоттон, Бэзил Холлуорд и Дориан Грей - в своих устремлениях ипостаси одной личности - Оскара Уайльда, выражают противоречивое единство его драматического сознания. Самая яркая и завершенная фигура, своего рода демон-искуситель, - лорд Генри Уоттон. Уайльдовский Мефистофель лишен атрибутов дьявола, он действует в облике светского человека из высшего общества. Его речь - вереница блестящих парадоксов (тема роли парадокса в прозаических произведениях Уайльда и, в частности, в “Дориане Грее” - тема отдельного реферата), так называемых, “общих мест навыворот”, которые, по мнению большинства критиков, даже утомляют своим блеском. Речи этого “махрового” эстета коварны, они способны одурманить и одурманивают молодое воображение кого бы то ни было. Проявить во всей полноте свою сущность для лорда Генри - значит “дать волю каждому чувству” и каждой мысли с единственной целью наслаждения. Если на пути к наслаждению встанут мораль и совесть, их надо преодолеть и отбросить : по мнению лорда Генри основа морали и совести - лишь страх и трусость. “Совесть - официальное название трусости” - вот кредо его концепции эстетского гедонизма, его теории наслаждения. Этой концепции противостоит и словесно ее оспаривает друг лорда Генри - Бэзил Холлуорд, автор портрета Дориана Грея. Он утверждает, что и сам проповедник теории наслаждения чужд ее, он лишь прикидывается циником, так как “стыдится своей добродетели”. По его словам, лорд Генри никогда не говорит ничего нравственного, но и никогда не делает ничего безнравственного. Однако, с точки зрения автора, с последним довольно сложно безоговорочно согласиться, ведь оправдание не только порока, но и преступления, потому что “порок - единственный красочный элемент, сохранившийся в современной жизни”, ставит под сомнение большинство морально-нравственных принципов. Лишь столь ярый гедонист, как лорд Генри, мог себе позволить заявить подобное. Этому человеку недостаточно положения ведущего беседу и покоряющего внимание слушателей, ему мало всеобщего признания его блестящего остроумия. Он хочет постоянно “мешать жизнь, чтобы она не закисла”. Особенный интерес для него представляет нетронутая человеческая душа, ведь начиная словесную игру с Дорианом Греем, он хочет не только очаровать и поразить его, но покорить его душу, хочет испытать наслаждение духовной властью. Бэзил Холлуорд потому и выступает против влияния лорда Генри на Дориана Грея, что справедливо считает это влияние дурным. Пытаясь спасти своего юного друга, он сам становится жертвой Дориана, который уже довел самоубийства беззаветно любившую его девушку и заставит сделать то же своего давнишнего знакомого. И все же, при всей очевидной приверженности нравственному началу и искреннему желанию спасти Дориана Грея от духовного опустошения, Бэзил Холлуорд в борьбе за дорогую ему человеческую душу преследует и личный интерес, заботясь о том, чтобы только для себя сохранить его дружбу и любовь. И главное, именно Бэзил Холлуорд первым воздействует на Дориана, последствия чего оказываются роковыми для них обоих. Ведь суждение об этом “художнике-святоше” будет не объективным, если не учесть того влияния, которое созданный им портрет оказал на живую модель.
37196. Оскарження постанови про порушення кримінальної справи
Юриспруденция, право, государство

Відомо, що дієвим механізмом вирішення проблем удосконалення кримінально-процесуальних процедур з метою підвищення ефективності захисту прав і основоположних свобод людини є прийняття відповідного закону, який би, в свою чергу, втілював у собі авангард наукової думки у галузі кримінально-процесуального права. Значним позитивним кроком у даному напрямі є Закон «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи» від 14.122006 р. № 462-V (далі Закон № 462-V). До цього часу фактично підвалини порядку оскарження постанови про порушення кримінальної справи складали положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи» від 11.02.2005 р. № 1 (далі Постанова № 1). Ураховуючи обсяг статті, не буду зупинятись на детальному аналізі співвідношення положень Постанови №1 та Закону № 462-V, лише ще раз підкреслю на прикладі процедури оскарження постанови про порушення кримінальної справи те, що норми кримінально-процесуального права, як правило, перед тим, як зайняти своє місце в КПК, формуються в результаті правозастосовної практики, перш за все судової та отримують певну апробацію в окремих джерелах кримінально-процесуального права підзаконного характеру, наприклад, у постановах Пленуму Верховного Суду України. Нагадаю, що Закон № 462-V доповнив Кримінально-процесуальний кодекс України (далі КПК) рядом статей, якими встановлено порядок оскарження порушення кримінальної справи відповідним учасникам процесу та визначено відповідні юридичні наслідки вчинення даних дій. Надалі зосереджу свою увагу не тільки на окремих положеннях Закону № 462-V, які, на мою думку, є дещо спірними, а й зроблю спробу прокоментувати їх та внести певні пропозиції щодо подальшого розвитку наведених кримінально-процесуальних процедур. Подання скарги до суду Доповнивши КПК ст. 236-7, законодавець визначив, що можуть бути оскаржені до суду як постанова про порушення кримінальної справи щодо особи, так і постанова про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину. Одразу викликає певні зауваження положення ч. 1 ст. 236-7 КПК щодо суду, до якого подається скарга на постанову про порушення кримінальної справи. Постанова про порушення кримінальної справи може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності. Відомо, що не завжди підсудність визначається за місцем розташування органу або роботи посадової особи. На нашу думку, у даному випадку постанову про порушення кримінальної справи слід оскаржувати до місцевого суду за місцем розташування або роботи посадової особи. До субєктів, які можуть подати скаргу до суду на постанову про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, законодавець відніс особу, щодо якої таку справу порушено, її захисника та її законного представника. Разом з тим, КПК надає вичерпний перелік осіб, щодо яких ведеться кримінальне переслідування на досудових стадіях: підозрюваний та обвинувачений. Очевидним є той факт, що прокурор, слідчий, орган дізнання, порушуючи кримінальну справу щодо конкретної особи, розпочинає здійснювати щодо неї кримінальне переслідування. На відміну від підозрюваного та обвинуваченого особа, щодо якої порушена кримінальна справа, не може мати захисника. Надання особі права оскаржувати винесене проти неї кримінально-процесуальне рішення теоретично з моменту його прийняття підкреслює значущість прав і свобод особи, що підлягають захисту. Водночас, якщо констатується потреба в юридичній допомозі захисника підозрюваному та обвинуваченому, то невірним є відмова в такій допомозі особі, щодо якої порушено кримінальну справу. Гадаю, що на кшталт КПК Російської Федерації доцільно визнавати особу, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюваним та наділяти її правом на захист. Дещо інакше визначено коло субєктів, наділених правом оскарження постанови про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину. Такими субєктами є особа, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, її захисник та законний представник. Далі законодавець, встановлюючи вимоги до змісту скарги на постанову про порушення кримінальної справи, а саме, що в ній повинно міститись достатнє обґрунтування порушення прав та законних інтересів відповідної особи, робить спробу визначити критерії, за якими суд повинен встановлювати чи є скаржник саме тією особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа. Отже, не встановлюючи конкретного кримінально-процесуального статусу особи, законодавець залишив на розсуд суду встановлення в кожному окремому випадку наявність або відсутність вищезазначених інтересів у скаржника. Вочевидь, що у даному випадку суддя повинен зясовувати наявність або відсутність вищезазначених інтересів у скаржника у судовому засіданні за участю самого скаржника. Отже, як наслідок, потребують законодавчого визначення правовий статус самого скаржника, конкретизація його прав та обовязків. Оскільки рішення про відмову у відкритті провадження з розгляду скарги не перешкоджає подальшому рухові процесу, то оскарженню таке рішення підлягати не повинно. Разом з тим, відкритим залишається питання щодо права повторного звернення скаржника до суду. Думається, що він вправі звернутися повторно до суду у випадках, якщо зявляться нові, тобто не розглянуті судом, підстави для звернення, що обґрунтовують порушення його прав та інтересів. Особливості розгляду Окремі зауваження висловлю й щодо порядку розгляду судом скарги на постанову про порушення справи. Пункт 4 ч. 2 ст. 236-8 КПК визначає серед субєктів, яким направляється копія постанови про відкриття провадження за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи, потерпілого або особу, за заявою якої було порушено справу. Відомо, що особа, за заявою якої було порушено кримінальну справу, не завжди може бути визнана у подальшому субєктом, який веде кримінальний процес, потерпілим. Тому недопустимо на вільний, законодавчо не обмежений розсуд суду обирати, кому з перелічених субєктів надати можливість узяти участь у судовому процесі, а кого такого права позбавити. Отже, і потерпілий, і особа, за заявою якої було порушено кримінальну справу, повинні бути окремо зазначені у пунктах ч. 2 ст. 236-8 КПК. Водночас слід зауважити, що залучення до процедури розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи потерпілого вимагає надання останньому ефективних процесуальних правозахисних засобів, які, як правильно зазначає О. Шило, є складовими відповідних юридичних режимів і мають свою специфіку. (Шило О. Г. Правозахисні механізми та процесуальні режими // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників міжнародної науково-практичної конференції (2526 січня 2007 року) / За заг. ред. проф. В. В. Комарова. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. С. 62). Визначаючи на законодавчому рівні права потерпілого доцільно скористатися досвідом, наприклад, Федеративної Республіки Німеччини. Концепція прав потерпілого ФРН серед прав потерпілого у ході попереднього розслідування містить вимоги надання останньому прав на активну участь у досудових стадіях, на захист і самозахист та на надання інформації. У звязку з цим потерпілому в ході судового розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи повинно бути завчасно повідомлено про всі наявні у нього права та надана можливість реально скористатися ними під час цієї процедури. Суттєве значення для подальшої розбудови змагальних засад у сфері кримінального судочинства буде мати наділення потерпілого правом на захисника та, як наслідок, надання захиснику необхідного комплексу прав задля активної участі його в судовому розгляді скарги на постанову про порушення кримінальної справи. Особливої уваги потребує дослідження підстав та порядку прийняття рішення щодо особи, щодо якої порушено кримінальну справу, про заборону виїжджати за межі України (ст. 98-1 КПК) та можливість розгляду законності цього рішення під час розгляду судом скарги на постанову про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи. Перш за все слід звернутись до текстів міжнародних документів, у тому числі і рішень Європейського суду з прав людини (далі Євросуд), що визначають зміст права особи на свободу пересування. Так, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (далі Пакт) передбачає, що кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання; кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути обєктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоровя чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Загальний коментар права на свободу пересування, прийнятий Комітетом з прав людини зазначає, що свобода пересування є необхідною умовою вільного розвитку особистості; дозволені обмеження, які можуть бути накладені на права, що захищаються ст. 12 Пакту, не повинні зводити нанівець принцип свободи пересування. Вони диктуються вимогою необхідності, що забезпечується параграфом 3 ст. 12 Пакту та потребою узгодження з іншими правами, які передбачаються угодою та потребують своєї конкретизації в національному законодавстві (Рішення Євросуду у справі Бартик проти Росії). У світлі заданої тематики статті вважаю, що суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи щодо особи, керуючись вищезгаданими положеннями міжнародних актів, вправі перевірити обґрунтованість застосування вище наведеного запобіжного обмеження і вирішити питання про його скасування. У постанові про відкриття провадження необхідно крім часу та місця судового засідання вказати і дату його проведення. Зупинення слідства Наступним наріжним каменем є підстави прийняття рішення судом про доцільність зупинення слідчих дій та, як наслідок, зупинення слідства. По-перше, таке рішення може бути прийнято судом лише під час розгляду скарги по суті із забезпеченням реалізації принципу змагальності. По-друге, враховуючи прагнення законотворців втілити в життя модель кримінального судочинства, в якій будуть збалансовані приватні і публічні інтереси, гарантії забезпечення основоположних прав і свобод людини в сфері кримінального судочинства та швидке і повне розкриття злочинів, притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, в законі потрібно встановити, що суд вправі прийняти рішення про зупинення слідчих дій, якщо воно спрямоване на захист основоположних прав і свобод людини та не створює суттєвих перешкод виконанню субєктами, які ведуть кримінальний процес, їх обовязків, швидкому і повному розкриттю злочинів, притягненню винних осіб до кримінальної відповідальності. І саме в рішенні суду повинно бути викладено таке його обґрунтування. По-третє, виходячи з редакції ст. 236-8 КПК досудове слідство може бути зупинене лише після проведення всіх необхідних і можливих процесуальних та оперативно-розшукових дій, окрім слідчих дій. По-четверте, з метою забезпечення вже згадуваного балансу приватних та публічних інтересів у кримінальному судочинстві та зважаючи на п. 4 ст. 206 КПК, який передбачає зупинення судом слідчих дій на весь час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи, слід передбачити право субєкта, в провадженні якого перебуває кримінальна справа, звертатися з поданням до суду про надання дозволу на проведення слідчих дій, зволікання з проведенням яких, наприклад, може призвести до втрати важливих доказів у кримінальній справі. Такими ж правами слід наділити прокурора та потерпілого. Суд, в свою чергу, зобовязаний розглянути таке подання. По-пяте, недостатньо обґрунтованим виглядає законотворчий крок щодо наділення суду правом зупиняти проведення слідчих дій лише при відкритті провадження і те, що у випадку прийняття такого рішення наведена заборона діє до завершення розгляду скарги. Розслідування кримінальної справи є, як правило, динамічним, певною мірою стрімким процесом, протягом якого можуть виникати та змінюватись окремі обставини. Це, в свою чергу, може викликати як необхідність прийняття рішення судом під час розгляду скарги про зупинення слідчих дій, навіть якщо такої необхідності не було під час відкриття постанови у справі, так і необхідність під час розгляду скарги прийняти рішення про надання дозволу на проведення слідчих дій навіть якщо під час відкриття провадження суд у своїй постанові визнав за необхідне зупинити проведення слідчих дій. Причому, надаючи дозвіл на проведення слідчих дій під час судового розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен дослідити обставини, якими уповноважені особи обґрунтовують необхідність їх проведення. Так, судам, враховуючи практику Євросуду, доцільно зясовувати, чи вжито субєктами, які ведуть кримінальний процес, попередні необхідні і доступні заходи щодо перевірки інформації, яка слугує підставою для проведення даної слідчої дії (Комюніке Секретаря Європейського суду з прав людини стосовно рішення у справі «Кіган проти Сполученого королівства» // Юридичний вісник України. 2007. № 4. С. 12). По-шосте, не зовсім логічним виглядає законодавчий крок щодо прийняття загального рішення про зупинення будь-яких слідчих дій у справі. Вочевидь, що встановивши конкретні обставини справи, суд може дійти висновку в ході змагального судового розгляду щодо необхідності зупинення проведення лише окремих слідчих дій у справі, а не всіх одразу слідчих дій. Звідси випливає, що в КПК слід передбачити положення, відповідно до якого суд вправі приймати обґрунтоване рішення про зупинення як окремих слідчих дій, так і, за необхідності, всієї їх сукупності. Далі можна зробити висновок, що проведення слідчих дій у справі, в якій винесено рішення суду про зупинення цих дій, у межах дії даного рішення повинно вести до визнання доказів, отриманих у результаті таких слідчих дій, недопустимими. У звязку з цим актуальності набуває питання набрання чинності рішенням суду щодо зупинення слідчих дій. Уявляється, що таке рішення повинно підлягати негайному виконанню субєктом, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з моменту отримання останнім копії рішення суду. При цьому докази, отримані під час проведення слідчих дій та завершені до отримання копії рішення суду щодо зупинення слідчих дій субєктом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, не можуть бути визнані недопустимими, навіть якщо вони були отримані вже після прийняття судом цього рішення. Якщо проведення слідчої дії вимагає судового рішення (зняття інформації з каналів звязку, виїмки документів, що становлять банківську таємницю тощо) і дозвіл суду був наданий на проведення цих слідчих дій до отримання субєктом, у провадженні якого перебуває справа, рішення суду про зупинення слідчих дій, то дана слідча дія має бути проведена. Якщо ж рішення суду про зупинення проведення слідчих дій отримано слідчим під час розгляду судом питання про надання дозволу на проведення вищезазначених слідчих дій, то він негайно повинен звернутися до суду з клопотанням про зупинення розгляду питання про надання дозволу на проведення слідчих дій. Необхідні удосконалення Певного коригування потребує й ч. 6 ст. 236-8 КПК. Недоцільним є направлення до суду прошитих та пронумерованих матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, оскільки це призведе до штучного створення двох і більше справ, порушених за одним злочином, що перебувають одночасно в провадженні різних субєктів, які ведуть кримінальний процес. Правильним буде направлення копій матеріалів кримінальної справи, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи. Зважаючи на суттєвість юридичних наслідків неподання до суду вказних матеріалів, необхідно законодавчо встановити критерії, за якими суд буде визнавати причини неподання матеріалів поважними. Зауважу, що виходячи з вимог ч. 3 ст. 236-8 КПК подання матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, обмежено строком, визначеним судом. Вочевидь, якщо матеріали подані поза межами такого строку без поважних причин, то суд може кваліфікувати це як неподання матеріалів та визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення кримінальної справи. Отже, з метою недопущення зловживання судами правом на вільний розсуд слід визначати строки подання до суду згадуваних матеріалів та встановити в КПК мінімальний строк подання матеріалів, який, наприклад, не може бути менший однієї доби. Ненадання ж з тих чи інших причин окремих матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, не повинно одразу ж, без розгляду скарги по суті, тягнути за собою прийняття рішення про скасування постанови про порушення кримінальної справи. Адже може виявитись, що надані матеріали достатньо обґрунтовують прийняте рішення про порушення кримінальної справи та свідчать, що кримінальна справа була порушена на законних підставах, за законними приводами, в законному порядку та в межах компетенції субєкта, який приймав відповідне рішення. Суперечить логіці уніфікації національних кримінально-процесуальних процедур і положення ч. 16 ст. 236-8 КПК. Відповідно до зазначеної норми, за результатами розгляду скарги суддя своєю мотивованою постановою може задовольнити скаргу, скасувати постанову про порушення справи і винести постанову про відмову в порушенні справи. Водночас ч. 3 ст. 100 КПК дещо інакше визначає повноваження прокурора на даній стадії. Так, якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи. Аналогічного змісту повинні бути й повноваження суду. А саме, якщо при порушенні справи не були додержані вимоги статей 94, 97, 98 КПК, то суд задовольняє скаргу і виносить постанову про закриття справи, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи. І останнє. У КПК слід передбачити необхідність як вручення копії постанови про порушення кримінальної справи особі, стосовно якої вона порушена, так і вручення копії постанови судді, винесеної за результатами розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи. У ситуаціях, коли кримінальна справа порушена щодо особи, яка не володіє мовою, якою ведеться судочинство, зазначені процесуальні документи повинні вручатись їй на мові, якою вона володіє. Звісно, що наведені положення потягнуть за собою зміни в ст. 19 КПК. Скориставшись досвідом судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду Російської Федерації зазначу, що обовязок забезпечення перекладу зазначених документів на мову, якою володіє названа особа, слід покласти відповідно на слідчі органи та суд (Обзор законодательства и судебной практики Верховного Суда Российской Федерации за 3 квартал 2006 года, утвержден постановлением Президиума Верховного Суда Российской Федерации от 29 ноября 2006 года).
37197. Осло
География

ÎñëîОснованный в 1048 г., этот древний город в наше время застроен преимущественно современными домами; постройки XIX в., а тем более XIV-XVIII вв. сохранились мало. Осло расположен по обе стороны р. Акерсэльв, впадающей в залаяв Бьёрквика в районе главного - Восточного железнодорожного вокзала. С востока на запад, от этого вокзала до королевского дворца, тянется главная улица города - Карл-Юхансгате. На восточном берегу залива Пипервика сохранились остатки Старого города с крепостью Акерсхус, сооруженной около 1300 г. и перестроенной в XV-XVI вв. В северной части этого же залива, за портом, возвышается здание ратуши, сооруженное в 1933-1950 гг. и богато украшенное снаружи скульптурой, а внутри - росписями на исторические темы. За ратушей, на улице Карл-Юхансгате, находится здание парламента - стортинга, возведенное в 1886 г., и Национальный театр, построенный в l891-l899 гг.. Между улицей Карл-Юхансгате и портом сосредоточена вся деловая часть города.
37198. Осложнение турецко-американских международных отношений в начале ХХI века
Юриспруденция, право, государство

Своеобразным катализатором усиления такой настороженности явились подготовка, проведение и последствия военной операции США против Ирака. В январе 2003 г. в разгар подготовки Вашингтона к силовой акции против Багдада Анкара настаивала на необходимости осуществления любых действий против режима Саддама Хусейна на основе решений СБ ООН и начала активную челночную дипломатию в регионе, целью которой являлось урегулирование иракской проблемы политическими средствами. В орбиту челночной дипломатии были включены Сирия, Иордания, Египет, Саудовская Аравия и Иран, а также Ирак. Был организован ряд встреч (первая из них по инициативе Турции в Стамбуле) на уровне министров иностранных дел и председателей парламентов этих стран, посвященных совместному решению иракской проблемы. Кроме того, государственный министр Турции Кюршад Тюзмен с личным посланием главы турецкого правительства посетил Ирак и имел двухчасовую беседу с Саддамом Хусейном. Примечательно, что в этот же период отмечалась активизация телефонной дипломатии между Анкарой и Москвой. В ходе телефонных переговоров на самом высоком уровне обсуждалось развитие ситуации вокруг Ирака, отмечались совпадение позиций России и Турции относительно путей урегулирования кризиса, необходимость координации действий двух стран по этой проблеме, значимость отношения стран региона к решению иракской проблемы.
37199. Осложнения анестезии и профессиональные вредности в анестезиологии
Медицина, физкультура, здравоохранение

ГоризонтальноеКровообращениеВыравнивание давления во всей артериальной системе; увеличение ЦВД и сердечного выброса; снижение ЧСС и ОПССДыханиеПод действием силы тяжести увеличивается кровоток в нижерасположенных (задних) сегментах легких; органы брюшной полости смещают диафрагму вверх. При спонтанном дыхании лучше вентилируются задние сегменты легких, при ИВЛ передние. ФОЕ снижается и у пожилых может быть ниже объема закрытияПоложение ТренделенбургаКровообращениеАктивация барорецепторов обычно приводит к снижению сердечного выброса, ОПСС, ЧСС и АДДыханиеВыраженное снижение легочных объемов вследствие смещения органов брюшной полости в краниальном направлении; повышенный риск вентиляционно-перфузионных нарушений и ателектазов; повышенный риск регур-гитацииПрочееПовышение внутричерепного давления и снижение мозгового кровотока вследствие застоя в мозговых венах; повышение внутриглазного давления при глаукомеПоложение с приподнятым головным концомКровообращениеСнижается преднагрузка, сердечный выброс и АД. Барорефлексы повышают симпатический тонус, ЧСС и ОПССДыханиеСнижается работа дыхания (при спонтанной вентиляции); ФОЕ увеличиваетсяПрочееМожет снизиться церебральное перфузионное давление и мозговой кровотокЛитотомическое положениеКровообращениеАутотрансфузия из сосудов ног приводит к увеличению ОЦК и преднагруз-ки; опускание ног оказывает противоположный эффект. Влияние на АД и сердечный выброс зависит от ОЦКДыханиеСнижение ЖЕЛ; повышенная вероятность аспирацииПоложение на животеКровообращениеДепонирование крови в ногах и увеличение внутрибрюшного давления мжет привести к снижению преднагрузки, сердечного выброса и АД2.ДыханиеСдавление живота и грудной клетки снижает общую растяжимость легких и повышает работу дыханияПрочееЧрезмерный поворот головы может затруднить отток венозной крови от мозга и привести к снижению мозгового кровотокаПоложение лежа на бокуКровообращениеСердечный выброс в отсутствие нарушений венозного возврата не меняется. АД снижается вследствие уменьшения ОПССДыханиеСнижение объема нижерасположенного легкого; увеличение кровотока в нижерасположенном легком. Увеличение вентиляции нижерасположенного легкого у бодрствующего больного (нет нарушений вентиляционно-перфузионных отношений); снижение вентиляции нижерасположенного легкого у больного в состоянии анестезии (есть нарушения вентиляционно-перфузионных отношений). Введение миорелаксантов и наложение пнемоторакса усугубляют нарушения вентиляционно-перфузионных отношенийПоложение на операционном столеСистемы органовФизиологические эффектыПоложение сидяКровообращениеДепонирование крови в нижней половине тела приводит к снижению ОЦК. Сердечный выброс и АД снижаются, несмотря на увеличение ЧСС и ОПССДыханиеЛегочные объемы и ФОЕ увеличиваются, повышается работа дыханияПрочееУменьшается мозговой кровоток
37200. Осложнения антибиотикотерапии
Медицина, физкультура, здравоохранение

Вместе с тем необходимо соблюдать разумную осторожность как в клиническом, так и в лабораторном плане. Необходимо всемерно устранять факторы, способствующие развитию кандидозов, улучшать питание и витаминный баланс больных, активизировать защитные механизмы. При необходимости следует принимать такие меры, как терапия стероидами и гемотрансфузии, энергично лечить основное заболевание, тщательно наблюдать за состоянием слизистых оболочек. Быстрое распространение поражений слизистых оболочек и кожи, нарастающее количество Candida в посевах соскобов со слизистых, мочи, мокроты и кала являются сигналами возможности развития тяжелых кандидозных поражений. В таких случаях при решении вопроса о дальнейшем продолжении антибиотикотерапии следует подходить к больному строго индивидуально, оценивая состояние основного процесса. При первых признаках генерализации грибковой инфекции (обнаружение мицелия при микроскопии нативных препаратов мочи, мокроты экссудатов полостей и др., нарастание мицелиальных и клеточных элементов при повторных обследованиях; появление клинических симптомов кандидозного сепсиса или поражения висцеральных органов) введение антибактериальных антибиотиков немедленно прекращают и проводят лечение противогрибковыми препаратами

Blog

Информация