Биология

3081. Спортивная ловля полупроходного лосося в Зейском районе Амурской области
Дипломная работа пополнение в коллекции 01.02.2010
1. Анисимова И.М., ЛавровскийВ. В. Ихтиология. М.: Высшая школа, 1983 255с
2. Банников А.Г., Рустамов А.К.. Охрана природы М.: Агропромиздат, 1985-287с
3. Белов С. В., Козьянов А. В. /безопасность жизнедеятельности/ М.: Высшая школа, 1992, 448с
4. Берштейн С. М.»Воин и рыболовный спорт». 2-е издание исп. И дополн.-М.:Воениздат 1981 232с.
5. Васильев В. М., САмаринД. А., куда поехать ловить рыбу, М.: «Московский рабочий»,1956
6. В. Волчков, География Зейского района: уч. Для ср.школы.- Благовещенск 1998.- 192с.:ил.
7. Веселов Е. А. определитель пресноводных рыб фауны- М.: 1977 238с
8. В помощь рыбаку Амура. Шевчук НА
9. Горбацевич А.А. Блинов П.П. «Гражданская оборона» 1983г
10. Гринин А. С., Новиков В. Экологическая безопасность «Защита территории и населения при ЧС: - М.: ФАЙР пресс,-2008.- 336с.:ил.
11. Даниленко А.К., Большой атлас охотника и рыболова России. м.: изд. Дизайн, 2002г 272с.:ил.
12. Зайцев А.П. «Гражданская оборона» 1982г
13. Занченко А.З. Охрана жизни людей на воде. М.: Стройиздат, 1978, 224с.
14. Козлов В.И., Абрамович Л.С.Справочник рыбовода М.: Россельхозиздат, 1980 220с
15. Колганов Д.И. «Ловля рыбы спиннингом». гос. Изд. «Физическая Культура и спорт» москва 1955
16. Коренюк И. Ю., Афанасьев П. Ю. Зейский район. Энциклопедический словарь краеведа.- Благовещенск, ООО Издательство компания «РИО», 2007 224с
17. Красноголовый Б.Н.»современные рыболовные снасти с пропускными кольцами», 1986
18. Мартынов А.А. Справочник рыболова спортсмена Подмосковья. М., «московская правда», 1986г
19. М. Курноцик «Энциклопедия для нахлыста» 1990 г
20. Моисеев П.А., Вавилкин А. С, Ихтиология и рыбоводство М.: Пищевая промышленность, 1975 280с
21. Настольная книга рыболова- спортсмена. М.: «физичесуая культура и спорт», 1971.
22. Никольский Г. В. Частная ихтиология. М.: наука, 1971. 471с
23. Никольский Г. В. Экология рыб. М.: наука, 1974 367с
24. НН. Харченко, Охотоведение, Москва 2002
25. Н.И. Ушакова «Где когда и как ловить рыбу» Обнинск: Титул, 1991, 128с.
26. Описание Зейского структурного подразделения Амурской региональной общественной организации «Российской Ассоциации общественных объединений охотников и рыболовов»
27. «Особенности русской рыбалки», Крылова Т. Н.СПб.: ТОО «Динамит», ООО «Золотой век» 1977
28. Постановление о представлении Амурской региональной общественной организации «Российской ассоциации общественных объединений охотников и рыболовов» территорий, акваторий для пользования объектами животного мира.
29. Правдин И.Ф. «руководство по изучению рыб. М.: Наука, !966 376с
30. Пучков Н. В. Физиология рыб М.: Наука, 1954 287.
31. Ресурсы животного мира Сибири. Рыбы: научное творчество - Новосибирск,- 1990-140
32. Сабанеев Л. П. Рыбы России. М., «Физическая культура и спорт», 1982
33. Сабанеев Л.П. «Серебряные зеркала» жизнь и ловля пресноводной рыбы. 1988.
3082. Спорынья
Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

Описание растения. Спорыньяядовитый паразитный гриб из класса сумчатых гибов семейства спорыньевых. Известны 9 видов спорыньи, паразитирующих на злаках: ржи, ячмене, пшенице, овсе, пырее, овсянице, еже, тимофеевке, костре и др. Наиболее часто спорыньей поражается рожь. Во время цветения ржи аско-споры гриба попадают на рыльца и прорастают. Мицелий гриба проникает в завязь и разрастается в ней. После прекращения конидиального спороношения мицелиальные сплетения гриба в завязи ржи уплотняются И превращаются в темно-фиолетовые склероции, имеющие форму рожка. Это .покоящаяся зимующая форма гриба. Рожки усиленно растут до созревания зерна; Длина рожков от 10 до 60 мм, толщина до 7 мм; Сухая масса одного рожка может достигать 1,7 г. Рожки обычно крупнее зерен ржи, но плотность их меньше. Рожкис являются ценным лекарственным сырьем. Они служат источником промышленного получения алкалоидов.
3083. Способность животных к символизации
Курсовой проект пополнение в коллекции 12.01.2009

Анализ способности животных разных видов к символизации, которую принято рассматривать как биологическую предпосылку возникновения второй сигнальной системы (речи) человека. Первый подход к изучению этого вопроса с помощью обычных лабораторных экспериментов обнаружение у шимпанзе и птиц способностей к усвоению и использованию символов (цифр) для оценки множеств и совершению с этими символами операций, аналогичных арифметическим. Второй подход обучение человекообразных обезьян языкам-посредникам (языку жестов, компьютерному языку «йеркиш» и др.). Описание особенностей «языковых» навыков шимпанзе, обученных по разным программам; рассмотрение их отличий от естественных языков животных и степени соответствия свойствам языка человека (по Хоккету). Сравнение степеней символизации (способность оперировать знаком в отсутствие обозначаемого предмета) при разных системах обучения, умение создавать новые знаки («продуктивность») и понимать синтаксический строй предложения. Описание уникальных экспериментов С. Сэведж-Рамбо, в которых шимпанзе-бонобо, с раннего возраста воспитанный в контакте с людьми, к 2 годам спонтанно начал понимать устную речь, а к 5 годам достиг уровня 2,5-летнего ребенка по способности с первого же раза понимать обращенные к нему фразы. Обсуждение гипотезы о наличии у высших животных сигнальных систем промежуточного уровня.
3084. Способы введения лекарств рептилиям
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Если лекарство (бициллин, любой другой препарат в форме порошка) находится во флаконе, то с помощью пинцета или ножа удаляют алюминиевый кружочек посередине колпачка. Затем в шприц набирают растворитель: новокаин, изотонический раствор хлорида натрия, протирают ватой, смоченной спиртом, резиновый кружочек на колпачке, вводят во флакон растворитель, тщательно перемешивают его с порошком и набирают лекарство в шприц. Вынув шприц с иглой из флакона, на него надевают другую, стерильную, иглу, выпускают из него воздух и делают инъекцию. Предварительно шерсть и кожу животного в нужном месте протирают кусочком ваты, смоченным спиртом или раствором йода.
3085. Способы постановки диагноза пр лечении птиц
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Птицы, которые не были в близком контакте с чело веком, всегда испытывают естественный страх перед ним. При попытках, поимки они издают крик - защитная реакция. Это вполне нормальное явление и зависит, в первую очередь, от контакта между человеком и птицей. Сова, например, днем часто сидит спокойно, если человек подходит к ней осторожно, не делая резких движений, Всегда вызывает подозрение состояние здоровья взрослой птицы, которая содержалась на свободе, но не реагирует на приближение человека. Свободноживущие птицы не знакомы с человеком, поэтому обычно после поимки ведут себя очень беспокойно. Безучастность к окружающей среде всегда связана со слабостью или высокой температурой тела птицы. Иногда отмечают случаи, когда накормленные птенцы спокойно реагируют на близость и действия человека. Высокая нервозность у птиц может быть признаком заболевания, как результат психических нарушений или неправильного кормления и содержания.
3086. Способы размножения живых организмов. Эволюция размножения
Информация пополнение в коллекции 12.11.2008

Переход к этому типу размножения имел огромное значение для эволюции жизни на Земле. Половое размножение создает бесконечное разнообразие особей, в том числе и таких, которые успешно адаптируются к изменчивым внешним условиям, «завоевывают мир», распространяясь в новые места обитания, и оставляют потомство, передавая ему свой наследственный материал. Потомки же двух успешных родительских особей могут оказаться обладателями еще более удачной комбинации наследственных признаков, и соответственно они разовьют успех родителей. Особи с неудачной комбинацией признаков будут элиминированы естественным отбором. Таким образом, половое размножение создает богатый материал для естественного отбора и эволюции. Любопытно и другое: само возникновение особи как индивидуальности, неделимого и смертного существа, является результатом перехода к половому размножению. При бесполом размножении клетка бесконечно делится, повторяя саму себя: она потенциально бессмертна, но особью может быть названа только условно, так как не отличима от неопределенного множества дочерних клеток. При половом размножении, напротив, все потомки различаются между собой и отличаются от родителей, а те с течением времени умирают, унося с собой свойственные им неповторимые особенности. Американский зоолог Р.Хегнер, обсуждая простейших, выразил это таким образом: «Они приобрели очередное новшество пол; цена этого приобретения неминуемая естественная гибель... Не велика ли эта цена?»[] Подчеркнем однако, что одновременно открылись возможности для развития и совершенствования, и они привели к появлению разнообразных живых форм, не сопоставимых по уровню организации с теми организмами, которые остановились на бесполом размножении.
3087. Способы размножения у различных микроорганизмов, сущность и химизм их дыхания
Контрольная работа пополнение в коллекции 24.01.2012

Микроорганизмы широко варьируют по своей чувствительности к действию различных излучений. Солнечный свет, особенно его ультрафиолетовый и инфракрасный спектры, губительно действуют на вегетативные формы микробов в течение нескольких минут. Для дезинфекции воздуха помещений лечебно-профилактических учреждений и аптек широко используются ртутно-кварцевые и ртутно-увиолевые лампы, являющиеся источником ультрафиолетовых лучей. При действии лучей в дозе 1,5-5 мкВт/с на 1 см2 при 30-минутной экспозиции погибают все вегетативные формы бактерий. Однако защищенные белками высохшей мокроты микробы могут длительно сохранять жизнеспособность. В последние годы все большее внимание привлекает изучение искусственных коротковолновых излучений, испускаемых при ядерных реакциях. Исследования показали, что в зависимости от дозы и продолжительности излучение оказывает летальное или мутагенное действие на микроорганизмы. Однако существуют бактерии, очень устойчивые к действию ионизирующих излучений. Так, из ядерных реакторов была выделена культура Micrococcus radiodurans, чрезвычайно устойчивая к излучению. Эффективность воздействия антисептиков на микроорганизмы зависит от их концентрации, температуры, продолжительности действия и некоторых других факторов. Многие антисептические вещества используются в качестве дезинфицирующих средств. Применяют их также в целях предупреждения развития микроорганизмов на различных материалах.
3088. Спостереження поведінки домашнього кота
Информация пополнение в коллекции 17.10.2009

У питанні походження домашньої кішки залишається багато загадок. Дотепер невідомо, пішла вона від одного або декількох предків. Вихідним і, ймовірно, основним предком усіх порід і різновидів домашньої кішки прийнято вважати дику північно-африканську лівійську, або булану, кішку Felis lybica. Вона відома ще як степова, краплиста, нубійська, що одержала свою назву від давньої держави Нубія, розташованої на території нинішнього Судану. Натуралісти описали її як вид наприкінці XIX століття. У дикому стані нубійська кішка збереглася й до наших днів. Територія її поширення велика: майже у всій Африці, від Середземномор'я до Китаю, включаючи територію Закавказзя й Середньої Азії, низин річок Уралу й Волги. Живе ця кішка в пустелях із заростями чорного саксаулу, у чагарниках поблизу водоймищ, у горах, передгір'ях, поблизу населених пунктів. Зовні кішка нагадує домашню, але більш сухорлява, з вузьким довгим тілом, високими ногами, тонким загостреним на кінці хвостом. Довжина її тіла приблизно 50 см, хвоста 25 см. Масть булана: тварина блідого рудувато-сірого кольору, живіт білуватий, хвіст із нижнього боку світліший, біля основи хвоста три широкі чорні кільця, кінчик хвоста чорний, звужений, як у більшості сучасних домашніх кішок. На тілі розташовані хвилеподібні поперечні темні смуги й місцямидрібний чорний крап. Живиться в основному дрібними гризунами й птахами. Легко приручається, навіть доросла. Вважають, що європейська лісова кішка й деякі різновиди диких азіатських кішок (бенгальська) зіграли також певну роль у становленні сучасної домашньої кішки. У країнах Західної Європи та Малої Азії поширена дика лісова, або європейська, кішка Felis silvestris. Відомий 21 підвид цієї тварини. Живе у високостовбурних лісах, заростях чагарнику й очерету вдалині від населених пунктів, але іноді може поселятися на горищах будинків. Влаштовує лігвище в покинутих лисячих і борсучих норах, у дуплах товстих дерев. Полює переважно ночами. За зовнішнім виглядом дика лісова кішка схожа на сіру домашню, але виглядає більшою, масивнішою і коротшою. Голова в неї об'ємиста, зуби міцні, ніс темно-рожевий. Хвіст товстий, пухнатий, із декількома чорними кільцями, немов підрублений на кінці. Шерсть густа й довга, з яскраво-жовтим підшерстям, чорними смугами та плямами, уздовж хребта проходить чорна смуга. У самця основний колір шерстітемно-сірий, у самиці трохи світліший. Живиться кішка не тільки дрібними гризунами та птахами, але й здатна впоратися із зайцем і навіть недавно народженими дитинчатами оленя й козулі. Кошенята народжуються сліпими, але розвиваються швидко. Виховані в неволі з дитинства, вони так і не стають до кінця прирученими. Дорослі тварини агресивні, прирученню не піддаються. Відчуваючи загрозу життю, кішка виявляє надзвичайну лють і може завдати серйозних каліцтв супротивникові, який набагато перевершує її за силою та розмірами. Чисельність дикої лісової кішки зменшується через вирубування лісів і гібридизацію з домашньою кішкою, особливо здичавілою. У зв'язку з цим дані про популяції дикої кішки суперечливі, хоча переважає думка, що такої вже не існує. Паралельно з одомашнюванням нубійської кішки в Індії і Афганістані була приручена індійська степова кішка Felis silvestris irani. Ареал проживання цього виду простягався аж до гір Середньої Азії. За зовнішнім виглядом індійська степова кішка подібна до домашньої, але має інше забарвлення й більша за розміром. Імовірно, що ці кішки були одомашнені на два тисячоліття раніше від африканського виду. Свідчень про це майже не збереглося. В основному це зображення, пов'язані з релігією. В індійських легендах богиня, що оберігає немовлят, їде верхи на кішці. Степові кішки мають довгу шерсть, що, ймовірно, вплинуло на формування основної породи довгошерстих кішок. За деяким даними, за 600 років до н. е. цей вид тварин поширився в Китаї, де розводилися довгошерсті кішки. Точну дату одомашнювання назвати неможливо у зв'язку з тим, що це процес тривалий й історичні документи не завжди відбивають його. Можна лише сказати, що одомашнювавші кішки відбулося значно пізніше, ніж собаки, і пов'язане з виникненням і розвитком землеробства. Найдавніші відомості про кішок належать до VI-VII тисячоліть до н. е. Підтвердженням цьому є знайдені в Анатолії статуетки жінок, які годують кішок і граються з ними. Однак ці статуетки не дозволяють зробити висновки про одомашнювання або ж про одиничні випадки приручення тварин. До цього ж періоду належать знахідки зображень кішок у Єрихоні, Йорданії, Месопотамії, Індії. В 2750-2650 роках до н. е. на розписах гробниці Саккараха в Судані було знайдене зображення кішки в нашийнику, що є свідченням одомашнювання. Вважають, що вперше пухнастий дрібний хижак був приручений у Єгипті близько 5000 років тому. Перше свідчення про одомашнювання кішки в Давньому Єгипті, що підтверджується археологічними матеріалами, належить до 2500 року до н. е. Можливо, прирученням пійманої кішки на той час займалися африканські племена, що жили поруч із єгиптянами. Тому піщана кішка могла бути вже напівдомашньою. Так, серед ієрогліфічних написів у гробницях царів V і VI династій зустрічаються ієрогліфи зі значенням «кішка».Зображення кішок у Давньому Єгипті частіше зустрічаються в період Нового царства. Кішки шанувалися єгиптянами як священні тварини й були взяті під охорону. За шкоду, заподіяну священній тварині, суворо карали. Убивцю кішки забивали на смерть камінням, а кривдникові відрізали руку. Апогей культу кішки припав приблизно на 950-800 роки до н. е. Центром культу стало місто богині Баст у Нижньому Єгипті. Богиня Баст зображувалася звичайно у вигляді жінки з котячою головою і персоніфікувала радість та веселощі, вважаючися покровителькою родючості й материнства. Приблизно в 950 р. до н. е. фараон Шешонк І заснував у місті Бубастис столицю, і звідти культ богині Бастет поширився по всій країні. Там був побудований чудовий храм близько 300 м завдовжки, присвячений Бастет. У ньому жили тисячі кішок, за якими стежили; доглядав їх спеціально призначений жрець. На околицях Бубастиса й Бені-Хасана були розташовані котячі цвинтарі, куди з усієї країни привозили кішок на поховання. При розкопках тут було виявлено понад 400 тисяч мистецьки виготовлених мумій кішок. У церемонії бальзамування трупа тварини брали участь усі члени родини. Потім забальзамоване тіло передавалося в руки жерців для здійснення обрядів. Пишність похорону залежала від заможності власників тварини. В останню путь кішці клали іграшки, страви, статуетки кішок, також приносилися жертви богині Бастет. Жалобна процесія кілька днів спускалася вниз за течією Нілу до місця поховання. При цьому господарі на знак жалоби голили собі брови. Давні єгиптяни використовували кішок не тільки для ловлі мишей і пацюків, але й дресирували їх для лову птахів. На малюнках одного з поховань зображений мисливець із кішкою, що сидить у засідці, а також відбитий момент її нападу на птаха. У єгиптян одним із втілень бога Ра вважався кіт. У «Книзі мертвих» бог Ра у вигляді кота бореться біля дерева ішед (сикомор) зі змієм Імі-Ухенеф. У гробницях царів XIX і XX династій були виявлені написи, що вихваляють бога Ра таким чином: «Ти великий кіт, месник богів». Кішок суворо заборонялося вивозити з країни. Однак вони все одно потрапляли в інші місцевості. Єгиптяни надсилали, вивідувачів для того, щоб повернути викрадених тварин додому. Однак, незважаючи на всі намагання єгиптян, кішки поширилися повсюдно. У Вавилоні кішки з'явилися лише в II тис. до н. е. Приблизно в VI-IV століттях до н. е. в байках Бзопа зустрічаються перші згадки про кішок. Грецькі купці привезли їх з областей, де зараз розташована Лівія. У V тис. до н. е. маленькі хижаки з'являються в Греції та на Апеннінах. Тут кішка вважалася предметом розкошу й утримувалася в будинках вельмож. Поступово вона витиснула всіх тварин, яких тримали для боротьби із гризунами (куниць, ласок й інших).З'явилася кішка й у Римській імперії У давньоримському місті Помпеї, засипаному під час виверження вулкану в 79 р. н. е., не було виявлено слідів утримання домашньої кішки. Але вже починаючи з IV століття, за відомостями археологів, кішки жили практично на всій території Римської імперії. Палладій у своїх працях, присвячених розведенню рослин та утриманню тварин (500 р. н. е.), давав вказівки щодо утримання кішок. Він рекомендував використовувати кішок на плантаціях артишоків для боротьби із гризунами, але попереджав про небезпеку нападу на курей. Він уперше ввів до вживання слово «каттус» замість старого латинського найменування кішки «феліс». Вважають, що від цього слова беруть початок англійське «кет», німецьке «катер» і «катце», українське «кіт», французьке «ша» (Chat).У Давньому Римі кішки вважалися символом волелюбності, тому не запобігли любові римських тиранів і кесарів. Наприклад, Спартак під час повстання звелів на бойових прапорах зобразити кішку як символ боротьби за волю. Можливо, антипатія пов'язана й із незначними розмірами тварин. При дворі воліли тримати ручних левів як символ влади. Винятковою повагою кішка користувалася серед осілих арабів. Значною мірою це було обумовлене прихильністю пророка Магомета до кішок. Він сказав: «Кішки не нечисті й не заважають молитві, вони подібні до пастирів». Улюблену кішку пророка звали Муесса. Вона часто відпочивала на його одязі. Одного разу, коли пророка покликали на молитву, він не захотів турбувати тварину й відрізав той шматок одягу, на якому вона лежала. У кочових бедуїнів кішка не знаходила застосування, тому вони зневажливо ставилися до неї, бачили в кішках втілення злих духів. Бедуїни більше цінували собаку як пастуха й сторожа. В арабській мові кішка має 19 найменувань, поступаючись у цьому лише левові. З поширенням християнства ставлення до кішки суттєво змінюється. Християни вважали кішку породженням зла, твариною диявола, пов'язували її з магічними обрядами. Церква, прагнучи повернути людей до Бога й загасити інтерес до магії, переслідувала при цьому не тільки кішок, але також їхніх власників. Особливо багато забобонів пов'язано з чорною кішкою, незмінним атрибутом відьом та їхніх магічних дій. Винищування кішок призвело до скорочення їхньої чисельності й, відповідно, до значного збільшення кількості гризунів, особливо пацюків. Із цим, найімовірніше, пов'язане поширення в Європі й Азії у середині XIV століття бубонної чуми, переносниками якої є пацюки. Лише в деяких місцях у цей період кішки не зазнавали переслідування. У другій половині VI століття папа Григорій Великий цінував кішок і дозволяв тримати їх у монастирях. Нічні любовні ігри кішок нагадували про заборонені мирські розваги, порушували спокій і сон ченців, тому в монастирях уперше почали каструвати котів. І донині на священній горі Афон у монастирях дозволяється тримати тільки кастрованих котів. До кінця XVIII століття репутація кішок як регуляторів чисельності гризунів була відновлена, і вони знову запанували на своєму колишньому місці поблизу домівки як зразкова свійська тварина. Подекуди вони охоронялися законом. Так, за законом кантону, прийнятому в 1780 році в Цюріху у Швейцарії, убивця чужої кішки виплачував її власникові штраф зерном. Розмір штрафу визначався в такий спосіб: кішку підвішували за хвіст так, щоб вона торкалася носом землі, і засипали зерном, яке повинне було повністю закривати висячу тваринку (такий закон існував у зводі законів короля Уельсу Хоуела Доброго в 936 році, майже такий самий закон є й у мусульман).В Європу кішка потрапила через Італію, Балкани та Причорномор'я. Тут вона зустрілася з місцевою дикою лісовою й із завезеними сюди родичами з азіатських країн. У результаті з'явилися Гібриди, які сприяли становленню сучасного екстер'єру кішок. До розселення в Європі кішка потрапила в Азію, де схрещувалася з індійською степовою. У Давньому Єгипті кішку порівнювали а левом, у Давньому Китаї з тигром. У китайській мові існує чітке розрізнення назв домашніх кішок та диких. Дикі кішки називаються «Чи», а домашні «Мао». Гарні домашні кішки цінувалися й коштували дуже дорого. Купуючи кішку, китайці радилися з експертами. За певними ознаками будови тіла визначалося, чи буде тварина добре полювати на мишей і пацюків. Більші надії покладали на кішок, у яких був важкий міцний корпус, велика кругла голова, великі й добре розвинені рухливі вуха. У Китаї були міста, які славилися розведенням кішок. Одне з таких містСангпан. Тут виводили кішок з особливими мисливськими якостями. Ними відзначалися тварини, що мали прикметну рисутрохи сплюснутий хвіст. У результаті селекції кішок у Китаї дотепер існує порода з висячими вухами. Розводили кішок і за забарвленням. Найбільш популярними були строкаті, так звані триколірні кішки. Цінувалися й інші забарвлення. Наприклад, білі кішки з чорними хвостами. За законами Давнього Китаю кішка, що покинула хазяїна й пішла на іншу територію, стає власністю нового господаря. Тому кішок часто тримали в нашийниках на довгих повідцях. За очами домашньої кішки визначали час дня: якщо зіниця мала форму вузької лінії це полудень, якщо схожа на кісточку фініка ранок або вечір, якщо кругла ніч. З Китаю кішки потрапили в Японію. Це відбувалося-разом з поширенням буддизму й припало приблизно на VI століття н.е. Японці відразу ж оцінили користь, яку приносять ці тварини. Спочатку кішок використовували для охорони бібліотек від мишей і пацюків. Тварини були рідкісними й дорогими. Імператор Іхійо (986-1011 р.) одержав у подарунок з Китаю пару молодих кішок. До них була приставлена свита, яка подавала на дорогому посуді їжу й питво. Спали тварини на шовкових подушках. На 19-й день 999 року, як повідомляють тексти «О-у-ку» й «Мукура-но-соші», у них з'явилося потомство 5 кошенят. До кошенят була приставлена нянька. Деякі кошенята з наступних приплодів були подаровані найбільш шляхетним придворним або продані за великі гроші. Через високу вартість кішок їх постійно тримали на повідцях. При дворі імператора ці повідці виготовлялися із золотих ниток. Вважалося, що гризуни бояться одного вигляду тварини. Тому при нестачі засобів на придбання маленького хижака в будинку ставили його зображення, статуетку. З поширенням й розмноженням кішки втрачають цінність і шанування. Приблизно з XII століття їх почали пов'язувати зі злими силами. Ця ідея досягла апогею в XIV столітті, коли з'явилася легенда про величезну кішку Некомата, що живе в горах. Гігантська кішка мала роздвоєний на кінці хвіст, у якому концентрувалися хвороби. Це стало причиною того, що домашнім кішкам почали відрізати хвости, щоб захистити будинок від хвороб. Цінувалися кішки, що були безхвостими від народження. У 1602 р. японський імператор видає декрет, який захищає кішок від несправедливих звинувачень у тому, що вони втілення нечистої сили, демонів. Пропонувалося спустити кішок з повідців, заборонявся їхній продаж. Цей декрет дозволяв кішкам вільно полювати на гризунів, розмножуватися й поширюватися. Існує легенда, що пояснює появу декрету. Імператор святкував у саду із придворними й гостями. Один китайський дипломат запитав, чому улюблена імператорська кішка увесь час на повідку. Імператор відповів, що немає необхідності її відпускати, тому що вона одним своїм виглядом наганяє жах на пацюків і мишей. У цей момент у дружини імператора впала сережка й закотилася в щілину. Миша намагалася вкрасти сережку Син імператора побачив це й розірвав повідець. Кішка кинулася на мишу, впіймала її й урятувала сережку. Розселення кішок у Росії відбувалося приблизно в той самий час, що й у Європі. Розкопки свідчать про те, що ці тварини потрапили туди не тільки з Заходу, але і з Півдня. У центральних і північних районах Росії (Москва, Новгород й ін.) знайдені останки кішок, які відносять до X-XIV століть. На півдні України виявлені останки кішок, що відносять до VII-VIII століть н. е. На Русі кішка здавна вважалася охоронницею домівки. Поряд із цим чорні кішки в казках були обов'язковими супутницями Баби-яги. Існував також такий негативний персонаж, як Кіт-баюн. На американський континент домашня кішка була завезена з Європи. Перша згадка про кішку в Новому Світі належить до 1626 року. Вона стала об'єктом мінової торгівлі. У Парагваї, наприклад, перші кішки коштували фунт золота. Кішки міцно вкоренилися в Америці й за популярністю навіть обійшли собак. Зараз кішки поширені всюди. Особливо багато їх в індустріальних країнах. Домашня кішка стає об'єктом розведення лише з другої половини XIX століття (на відміну від інших свійських тварин). У результаті послідовного добору з використанням методів селекції створювалися нові породи, що відрізняються одна від одної. Одними з перших селекцією зайнялися англійці, тому багато сучасних порід кішок мають британське коріння. Можемо припустити, що кішка на довгий час зайняла важливе місце у домівці людини. Тим більше що психологи стверджують: люди, у яких є кішки, живуть довше й щасливіші за інших.
3089. Сравнение земноводных и пресмыкающихся
Доклад пополнение в коллекции 09.12.2008

РазделыЗемноводныеПресмыкающиесяТелоПодразделяется на голову, туловище и пятипалые конечности. Хвостатые амфибии имеют хвост.Подразделяется на голову, шею, туловище, хвост и пятипалые конечности.КожаТонкая, лишена чешуи, но имеет большое количество желёз, выделяющих слизь.Сухая, лишена желёз и покрыта роговыми чешуями, которые защищают тело от высыхания. Чешуи сдерживают рост, поэтому для рептилий характерна линька.Позвоночник4 отдела: шейной, туловищный, крестцовый и хвостовой. Рёбра редуцированы, у бесхвостых они отсутствуют. Мускулатура не имеет сегментарного строения и представлена дифференцированными группами мышц.5 отделов: шейный, грудной, поясничный, крестцовый и хвостовой. Имеются рёбра, грудина и грудная клетка. Отделы скелета конечностей те же, что у земноводных. Мускулатура более дифференцирована.Пищеварительная системаПищеварительная трубка подразделяется на передний, средний и задний отделы. Обособлен желудок. Расширение толстой кишки образует клоаку. Развиты пищеварительные железы.Ротовая полость, глотка, пищевод, желудок, тонкая и толстая кишки. На границе толстой и тонкой кишок находится зачаток слепой кишки. Толстая кишка открывается в клоаку. Развиты пищеварительные железы.Органы выделенияПарные туловищные мочеточники и мочевой пузырь, который открывается в клоаку.Вторичные (тазовые) почки, мочеточники, мочевой пузырь (открывается в клоаку).Кровеносная системаСердце трёхкамерное. Два круга кровообращения. По сосудам большого круга течёт смешанная кровь, а головной мозг снабжается артериальной кровью. Земноводные относятся к пойкилотермным животным.Сердце трёхкамерное, но в желудочке имеется неполная перегородка. Два круга кровообращения.Органы дыханияУ взрослых животных лёгкие, у личинок жабры. Дополнительно в дыхании участвует кожа. Лёгкие. Представляют собой растяжимые мешки, внутренняя сетка которых имеет сеть перекладин, увеличивающих поверхность. Задний конец трахеи разветвлён на два бронха, которые входят в лёгкие.Нервная системаГоловной мозг состоит из 5 отделов. Передний мозг более крупный, чем у рыб, и разделён на два полушария. Мозжечок развит хуже. Развиты органы зрения, слуха, вкуса, обоняния, осязания.Прогрессивное развитие головного мозга связано с появлением зачатков коры больших полушарий. Хорошо развит мозжечок. Органы чувств приспособлены к наземному образу жизни. Глаза имеют веки. Хрусталик способен изменять кривизну. Орган слуха состоит из внутреннего уха (по сравнению с амфибиями более крупные размеры улитки) и среднего уха (одна слуховая косточка и барабанная перепонка). Развиты органы обоняния, осязания, вкуса.РазмножениеЗемноводные раздельнополые животные. Оплодотворение происходит в воде; развитие с неполным метаморфозом.Пресмыкающиеся, как и земноводные, раздельнополы. Оплодотворение внутреннее. Развитие чаще прямое (откладка яиц), имеется и живорождение.Значение земноводных и пресмыкающихся
3090. Сравнение результатов хроматографической идентификации сложных смесей органических соединений
Статья пополнение в коллекции 12.01.2009

Качественный анализ хроматографии базируется в первую очередь на закономерностях удерживания. Для точной идентификации могут использоваться как чисто хроматографические приемы (сравнение параметров удерживания, получение корреляционных зависимостей типа параметр удерживания - физико-химические характеристики, использование селективных декторов и др.), так и варианты, сочетающие газовую хроматографию с другими физико-химическими методами. Особую надежность обеспечивает сочетание хроматографии с масс-спектрометрией [1]. Однако для большинства обычных аналитических лабораторий как у нас в стране, так и за рубежом, предназначенных для массового пользователя, последний подход остается достаточно сложным и дорогим, а потому не реализуемым. В настоящей работе идентифицировали продукты алкилирования фенола бутиленом с использованием чисто хроматографических приемов, а также различных алкилбензолов с применением хромато-масс-спектрометрии. На рис. 1 и 2 приведены хроматограммы алкилфенолов и алкилбензолов. Хроматографическую идентификацию проводили тремя методами: 1) По индексам Ковача определяли при работе в режиме программирования температуры по следующей формуле:
3091. Сравнительная анатомия
Курсовой проект пополнение в коллекции 12.01.2009

Эти нервы сериально гомологичны корешкам спинномозговых нервов, но более специализированы. Тонкий концевой нерв считается сенсорным. Обонятельный обусловливает чувствительность к запахам (у первичноводных позвоночных он реагирует на пахучие вещества, находящиеся в воде, а не в воздухе). Зрительный нерв формируется как вырост мозга и исходно представляет собой ответвление нервной трубки. На его периферическом конце располагается сетчатка глаза, от которой он передает импульсы в мозг. Третий, четвертый и шестой нервы двигательные, управляющие глазными мышцами. Тройничный нерв, совмещающий сенсорную и двигательную функции, возникает как два отдельных нерва, объединяющихся в гассеровом (полулунном) ганглии. У рыб он делится на 4 главных ветви, идущие к различным частям головы, а у рептилий, птиц и млекопитающих на три, поэтому и назван тройничным. Лицевой нерв, также смешанный (двигательный и сенсорный), иннервирует подъязычную дугу, челюсти и органы боковой линии на поверхности головы у рыб. По своим функциям он подобен тройничному, но расположен более поверхностно. Сенсорный слуховой нерв связан с внутренним ухом. У высших наземных позвоночных он делится на две ветви: улитковая идет к слуховым рецепторам, а преддверная к преддверию и полукружным каналам (вестибулярному аппарату), поэтому его называют также преддверно-улитковым. Нерв в целом обслуживает слух и ориентацию в пространстве. Смешанный языкоглоточный нерв у рыб иннервирует область первой жаберной щели. У высших позвоночных его ветви идут к языку и глотке. Крупный, также сенсорно-двигательный, блуждающий нерв составляющий часть парасимпатической нервной системы, контролирует жаберную область позади первой щели и посылает крупные ветви к внутренним органам, в частности к легким и желудку. Он возник в результате объединения по крайней мере четырех спинномозговых нервов, корешки которых сместились вперед на продолговатый мозг. В ходе эволюции от блуждающего нерва отделился двигательный добавочный нерв, ответвления которого идут в область шеи и плеч. У змей он дегенерировал. Подъязычный нерв управляет мышцами языка. Он отмечен уже у акул, но у других рыб и амфибий XI и XII нервы неизвестны.
3092. Сравнительная таблица митоза и мейоза
Информация пополнение в коллекции 09.12.2008

Митоз (от греч. mítos нить), кариокинез, непрямое деление клетки, наиболее распространённый способ воспроизведения (репродукции) клеток, обеспечивающий тождественное распределение генетического материала между дочерними клетками и преемственность хромосом в ряду клеточных поколений. Биологическое значение М. определяется сочетанием в нём удвоения хромосом путём продольного расщепления их и равномерного распределения между дочерними клетками. Началу М. предшествует период подготовки, включающий накопление энергии, синтез дезоксирибонуклеиновой кислоты (ДНК) и репродукцию центриолей. Источником энергии служат богатые энергией, или так называемые макроэргические, соединения. М. не сопровождается усилением дыхания, т. к. окислительные процессы происходят в интерфазе (наполнение «энергетического резервуара»). Периодическое наполнение и опустошение энергетического резервуара основа энергетики М.
3093. Сравнительная характеристика и морфофизиологические основы мышления животных
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Более подробно была исследована роль различных структур мозга у животных, обладающих разной способностью к экстраполяции, в опытах с их повреждением (удалением, экстирпацией). Для анализа последствий разрушений участков мозга были выбраны представители разных классов, в пределах класса разные виды, в пределах одного вида разные группы животных. Часть экспериментов проводили на животных, взятых в опыт впервые, а часть на животных, имевших до операции опыт решения задачи. Разрушались структуры, ответственные за высшие ассоциативные функции и имеющие тенденцию к развитию и усложнению в пределах своего класса: префронтальная кора млекопитающих, комплекс ядер переднего мозга птиц Wulst и дорсовент-ральная область коры у пресмыкающихся, поскольку степень их развития коррелирует с уровнем способности к экстраполяции. В «контрольных» опытах был проанализирован эффект равных по объему разрушений других структур переднего мозга, выполняющих более элементарные функции. Эксперименты проводились на собаках (успешно решающих тест на экстраполяцию), кошках (чьи показатели были ниже), воронах (имеющих высокие показатели во всех тестах), курах (тест не решают), болотных черепахах Emis orbicularis, успешно экстраполирующих (Зорина, Попова, 1978; Зорина, Федотова, 1981; Адрианов, Молодкина и др., 1987; Очинская и др., 1988).
3094. Сравнительная характеристика понятий "научная революция" и "научная эволюция" (на примере развития естествознания)
Контрольная работа пополнение в коллекции 31.12.2010

Непрекращающаяся гонка технического прогресса, требующая все новых сил и всё новых экономических ресурсов, выбивает человека из колеи, разрывая природную связь с Землёй. Рушатся традиционные устои и ценности. Опасное загрязнение воды, воздуха, почвы планеты, вредоносное воздействие на животную и растительную жизнь, вымирание бесчисленных видов, коренные нарушения в экосистеме всей планеты -- все эти серьёзные проблемы заявили о себе все громче и настойчивей. Эти факты, которые отчетливо проявляются в современном естествознании мировоззрении , говорят об их кризисе, разрешить который сможет только новая глобальная мировоззренческая революция, частью которой будет и новая революция в науке. Такая же кризисная ситуация сложилась и в других сферах человеческой культуры. Поиск путей выхода из этого глобального кризиса еще только идет, черты будущего постмодернистского мировоззрения, как и новой постнеклассической науки, еще только намечаются.
3095. Сравнительный анализ внутрипопуляционной изменчивости люцерны посевной и козлятника восточного
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Анализ изученных популяций показал, что в каждой популяции люцерны можно выделить растения существенно различающиеся своей реакцией на изменение погодных условий. В тоже время, в каждой популяции была группа растений, в которой содержание исследуемого признака не менялось или менялось незначительно. Такая группа растений, выделенная по содержанию белка, была более многочисленной у популяции д-2, а по накоплению сапонинов, изофлавонов и показателю пенообразования - у д-6. Все эти растения содержали изучаемые соединения в количествах близких к средним их значениям по популяции. Если кривую распределения сапонинов, белка, изофлавонов и показателя пенообразования построить только по этим образцам, то она получится почти симметричной формы с вершиной в области средних значений этих признаков по каждой из рассматриваемых популяций (рис. 1В). Таким образом, на кривой распределения для каждой популяции можно выделить своеобразную "зону стабильности" по разным биохимическим признакам, внутри которой содержатся растения, у которых проявление этих признаков практически не меняется по годам. В тоже время, следует отметить, что не все растения, содержащие биохимические показатели, близкие к средним входят в состав "зоны стабильности".
3096. Сравнительный обзор кожных покровов у хордовых
Контрольная работа пополнение в коллекции 12.02.2010

Расположение маховых перьев приспособлено к полету. Маховые перья имеют сравнительно узкие наружные и широкие внутренние опахала, располагаются в развернутом крыле так, что наружное опахало прикрывает сверху лишь край внутреннего опахала соседнего махового пера. Благодаря такому расположению и тому, что каждое перо способно несколько вращаться вокруг своей оси, при поднимании крыла воздух свободно проходит между перьями; наоборот, при опускании крыла перья образуют сплошную поверхность, оказывающую сильное сопротивление воздуху. Значение этого явления для полета ясно; следует только добавить, что время, которое идет на поднятие крыла значительно меньше времени, которое идет не его опускание. 3начение перьевого покрова. Это очень легкий, прочный и плохо проводящий воздух и тепло покрои, что особенно важно для птиц как для летающих существ, обладающих постоянной и притом очень высокой температурой тела. Кроме того, он придает телу птицы обтекаемую поверхность, а маховые и рулевые перья составляют существеннейшую часть летательного аппарата. Развитие пера протекает следующим образом (рис. 6). Сперва в поверхностном слое собственно кожи образуется скопление мезотермических клеток, которые приподнимают эпидермис в виде бугорка. На этой стадии развития перо сходно с зачатком чешуи пресмыкающегося. Затем этот бугорок разрастается назад, а основание его несколько углубляется в кожу, давая начало влагалищу пера. В дальнейшем соединительнотканная часть бугорка превращается в богатый кровью сосочек пера, а разросшийся эпидермический слой дифференцируется на продольные утолщения, которые лежат ближе к центру, и на тонкий поверхностный слой, образующий чехлик растущего пера. На следующих стадиях продольные утолщения ороговевают и распадаются на бородки эмбрионального пера, которые сбрасывают с себя чехлик. Окончательное (дефинитивное) перо образуется под эмбриональным на том же сосочке, впоследствии сталкивает своего предшественника. Развитие дефинитивного пера протекает в общем сходно с развитием эмбрионального, но одно продольное утолщение (будущий стержень пера) разрастается особенно сильно, а другие утолщения (будущие бородки I порядка) отходят уже от него, так что после спадения чехлика они оказываются расположенными на стержне. Сезонная смена покровов у птиц принципиально ничем не отличается от таковой у рептилий (и млекопитающих). У птиц сменяются все наружные слои покровов и на птерилиях и на аптериях. Окраска перьев зависит от пигмента и от микроскопической структуры пера. Основные пигменты птиц распадаются на две группы: имеющие вид зернышек и палочек меланины и находящиеся в растворе липохромы (близкие к каротиноидам). Меланины обусловливают черный, бурый, серый цвета; липохромы красный, желтый, зеленый. Черный пигмент в комбинации с желтым обусловливает различные оттенки зеленого цвета, а вместе с красным различные оттенки красных, коричневых и бурых цветов; желтый пигмент вместе с красным вызывает оранжевую окраску и т. д. Синий и фиолетовый пигменты у птиц неизвестны, и эти часто встречающиеся цвета обусловлены соединением пигментации со сложной микроскопической структурой пера, содержащего многоугольные призматические клетки, преломляющие свет. Но у перьев многих птиц бывает и другого рода окраска, которая непостоянна и изменяется в зависимости от положения птицы по отношению как к источнику света, так и к наблюдателю. Такая металлическая блестящая окраска, отливающая различными цветами, обусловлена отражением световых лучей или от гладкой поверхности пера, или от тончайших пластинок, расположенных на его верхней стороне. Примерами такой окраски может служить оперение скворца, грача, а также перья на зобу и шее голубя.
3097. Среда обитания живых организмов
Информация пополнение в коллекции 15.06.2010

Характерной особенностью почв Дальнего Востока, формирующихся в условиях муссонного, т.е. очень влажного климата, является сильное вымывание элементов из элювиального горизонта. Но в северных и южных районах региона этот процесс неодинаков из-за разной теплообеспеченности местообитаний. Почвообразование на Крайнем Севере происходит в условиях короткого периода вегетации (не более 120 дней), и повсеместного распространения вечной мерзлоты. Недостаток тепла, часто сопровождается переувлажнением почв, низкой химической активностью выветривания почвообразующих пород и замедленным разложением органики. Жизнедеятельность почвенных микроорганизмов сильно угнетена, а усвоение питательных элементов корнями растений заторможено. В результате северные ценозы отличаются низкой продуктивностью запасы древесины в основных типах лиственничных редколесий не превышают 150 м2/га. При этом накопление отмершей органики превалирует над ее разложением, вследствие чего формируются мощные торфянистые и гумусовые горизонты, в профиле высоко содержание гумуса. Так, в северных лиственничниках мощность лесной подстилки достигает 10-12 см, а запасы недифференцированной массы в почве до 53% от общего запаса биомассы насаждения. Одновременно идет вынос элементов за пределы профиля, а при близком залегании мерзлоты они аккумулируются в иллювиальном горизонте. В почвообразовании, как во всех холодных областях северного полушария, ведущий процесс подзолообразовательный. Зональными почвами на северном побережье Охотского моря являются Al-Fe-гумусовые подзолы, в континентальных районах подбуры. Во всех районах Северо-Востока обычны торфяные почвы с многолетней мерзлотой в профиле. Для зональных почв характерна резкая дифференциация горизонтов по цвету. В южных районах климат имеет черты, сходные с климатом влажных субтропиков. Ведущими факторами почвообразования в Приморье на фоне высокой влажности воздуха служат временно-избыточное (пульсирующее) увлажнение и продолжительный (200 дн), очень теплый вегетационный период. Ими обусловливается ускорение делювиальных процессов (выветривание первичных минералов) и очень быстрое разложение отмершей органики на простые химические элементы. Последние не выносятся за пределы системы, а перехватываются растениями и почвенной фауной. В смешанных широколиственных лесах на юге Приморья за лето "перерабатывается" до 70% годичного опада, а мощность подстилки не превышает 1,5-3 см. Между горизонтами почвенного профиля зональных бурых почв границы выражены слабо. При достаточном количестве тепла главную роль в почвообразовании играет гидрологический режим. Все ландшафты Приморского края известный дальневосточный ученый-почвовед Г.И. Иванов разделил на ландшафты быстрого, слабо сдержанного и затрудненного водообмена. В ландшафтах быстрого водообмена ведущим является буроземообразовательный процесс. Почвы этих ландшафтов, они же и зональные бурые лесные под хвойно-широколиственными и широколиственными лесами и буро-таежные под хвойными, отличаются очень высокой продуктивностью. Так, запасы древостоев в чернопихтово-широколиственных лесах, занимающих нижние и средние частях северных склонов на слабоскелетных суглинках достигают 1000 м3/га. Бурые почвы отличаются слабо выраженной дифференциацией генетического профиля.
3098. Среды, используемые для роста и развития корней растений в гидропонной системе
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Керамзит довольно дорог, но это один из видов субстратов который легко используется повторно, что делает его хорошим выбором на долгое время. После сбора урожая, вы можете вымыть керамзит, что бы удалить все старые корни, и стерилизовать его смесью 10% отбеливателя (bleach - думается это отбеливатели на основе перекиси водорода) и воды (1 часть отбеливателя на 9 частей воды). Керамзит так же можно стерилизовать используя смесь перекиси водорода и воды (используйте 1 или 2 чайных ложки 35% пищевой (food grade) перекиси водорода на 4 литра воды.
3099. Ссавці моря
Курсовой проект пополнение в коллекции 06.12.2010

До вухатих прийнято відносити сивучів, морських левів і котиків. Самий великий з них сивуч, величезне неквапливе створіння, що досягає в довжину 4м і, що важить при цьому, небагато, менше 1т. Живе він біля узбережжя островів Японського і Берингового морів, велику частину життя проводить у відкритому морі, лише на 34 місяці в році вибирається на берег. Самці сивучів дуже агресивні і не терплять на своїй території ніяких чужинців, а якщо самцю покажеться, що хтось намагається відбити одну з його численних дружин (а їх у дорослого сивуча порядку двадцяти), то він негайно кидається в бій. Борються ці гіганти жорстоко, могутніми зубами наносять один одному глибокі рвані рани, від яких частенько вмирають. Одні із самих дрібних і граціозних тюленів морські котики, їхня спритність і добірність помітні не тільки у воді, але і на суші. Як і їхні родичі, котики з'являються на березі лише на короткий час. З настанням весни з морських просторів припливає до берегів Командорських островів безліч котиків. Першими звичайно добираються дорослі самці, у них попереду дуже серйозна справа боротьба за територію. Лише відвоювавши свою ділянку берега, котик може розраховувати на прихильність темних красунь-кішечок. Боротьба йде не на життя, а на смерть, і це не перебільшення, багато хто із суперників дійсно гинуть. Незабаром весь берег поділений на невеликі шматочки, на кожнім з який гордо лежить переможець. Тепер приходить час молодих тварин, і до берегів припливають ті самці, яким ще рано обзаводитися родиною. Правда, підозрілі «землевласники» не пускають їх на сушу, і молоді доводиться плавати поруч у пошуках вільних ділянок.
3100. Ссавці Чернігівської області
Курсовой проект пополнение в коллекции 25.09.2010

РядРодинаВидРяд Комахоїдні Insectivora.Родина Їжакові - ErinaceidaeЇжак звичайний (Erinaceus europaeus)Родина Кротові - Talpidae підродина хохулі DesmanineaХохуля звичайна (Desmana moschata)Родина Землерийкові - SoricidaeБурозубка мала (Sorex minutus)Родина Землерийкові - SoricidaeКутора (Neomys)Ряд Рукокрилі ChiropteraНічниця (Myotis), вечірниця (Nyctalus)Ряд Гризуни RodentiaРодина Білячі - SciuridaeБілка звичайна - Sciurus vulgarisРодина Мишачі - MuridaeМиша хатня (Mus musculus)Родина Мишачі - MuridaeМиша жовтогорла (Apodemus flavicollis)Родина Мишачі - MuridaeМиша лісова (Apodemus syluaticus)Родина Мишачі - MuridaeМиша польова (Apodemus agrarius)Родина Хом'якові CricetidaeПолівка водяна (Articola coypus)Родина Хом'якові CricetidaeОндатра (Ondatra zibethica)Родина Боброві - CastoridaeРічковий бобер (Castor fiber)Ряд Хижі CarnivoraРодина Собачі - CanidaeВовк сірий (Canis lupus)Родина Собачі - CanidaeЛисиця звичайна (Vulpes vulpes)Родина Куницеві - MustelidaeГорностай (Mustela еrtіnеа)Норка європейська (Mustela lutreola)Ряд Парнокопитні ArtiodactylaПідряд Нежуйні Nonruminanti, родина Свині (Suidae)Дика свиня - Sus scrofaПідряд Жуйні Ruminantia, родина Олені (Cervidae)Лось (Alces alces)Родина Олені (Cervidae)Козуля (Capreolus capreolus)Родина Олені (Cervidae)Плямистий олень (Cervus nippon)Родина Олені (Cervidae)Благородний олень (С. elaphus)Родина Порожнисторогі (Bovidae)Зубр (Bison bonasus)

Blog

Биология