Книги по разным темам Pages:     | 1 |   ...   | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 |   ...   | 52 |

Найбльш поширене визначення поняття етнчно меншини, яке використовуться в мжнароднй практиц, було сформульоване Ф.Капоторт, доповдачем Пдкомс у справах запобгання дискримнац та захисту меншин Комс з прав особистост ООН. Вн запропонував пд термном меншсть мати на уваз групу, чисельно меншу за основне населення держави, яка не посда домнуючого становища в суспльств, члени яко громадянами ц крани мають сукупнсть етнчних, релгйних або нгвстичних особливостей, що вдрзняють х вд решти населення, як виявляють почуття солдарност, спрямоване на збереження сво культури, традицй, релг та мови (див.12, переклад укранською - Чернова Л.к.). Тут ми знову бачимо, що крите-р етнчно дентичност одночасно рисами для визначення етносу як спльноти, вдрзняючи вд нших.

Таким чином, етнчна група, яка ма становище нацонально меншост в тй чи ншй держав, може мати рзн соцо-культурн характеристики та статуси: бути частиною великого етносу, який ма свою державу (французи Квебеку), бути частиною етносу, розпорошеного по рзних кранах (курди), бути цлсною етнчною групою, яка не ма ншо держави та територ - корнн народи (кримськ татари).

Як доцльно пдкреслю М.Ю. Мартинова, необхдно памТятати, що поняття нацональн меншини не стльки кльксна, скльки яксна категоря. Часто домнуючий етнос не набагато перевищу чисельнсть нацонально меншост, а нколи поступаться йому, наприклад Бробджанська (врейська) АРСР та Бурятська АРСР у склад Радянського Союзу. Визначення етносу меншстю дискусйне ще тому, що може сприйматися як патерналстське й ображати почуття тих, кого воно стосуться. [12]. Так, росяни Украни значно пзнше за нш етноси почали створювати сво органзац, до сьогодн вони найменш згуртован серед нших нацональних та етнчних спльнот Украни, бо м боляче визнати себе меншиною.

Етнчна спльнота та етнчна група вдрзняються не за наявнстю диного етнчного походження (як вважа Т.. Чаптикова [5, c.15]), а згуртованстю, мрою зближення розмру популяц (клькост представникв даного етносу в загальному склад населення) та клькост членв етнчних громад (як реально беруть участь в життдяльност).

Даспорами, на думку автора, можна вважати тльки органзован етнчн групи, як проживають за рамками сво сторично територ (окрем частини снуючих державних вдтворень), чисельно перебувають у меншост вдносно нших етнчних груп держави проживання. Друга умова або ознака даспор: вони субТктами полтичних, правових та економчних вдносин з державними органами та краною походження. На наш погляд, у дисертацйнй робот Т.. Чаптиково поняття даспора дуже розширене. Вона включа в нього вс нацональн меншини та етнчн групи, в тому числ й т, що не мають сво держави, крм домнуючих нацй та корнних малих народв, як постйно снують на свой корннй територ [5]. Даспорою можна вважати поднан в органзован спльноти групи бженцв, ммгрантв, колонств, як переселилися з нших кран держав мають вдносини з краною виходу. Вони можуть бути, а можуть не бути громадянами держави, де проживають. Для полетнчних кран, наприклад Рос, вони можуть бути мгрантами в рамках одн держави (залишки етносв) за меж регону вдносно постйного розташування свого етносу (або субетносу). В тому чи ншому випадку вони мають суттв етнчн вдмнност вд корнного населення та згуртован в спльноти.

Т.. Чаптикова не розгляда нституцйн форми органзац даспор, не розмежову популяцю як населення (етнос, етнчну групу або спль-ноту) вд нституцальних форм (органзацй, громад, рухв, кервних структур) опису функц цих структур як функц самих даспор [5, с.13]. На думку автора статт, даспора - це статус полтико-правовий, вн вдображу нституцональн вдносини на державному та мждержавному рвнях, тому недоречне його використання на мжетнчному або мжособистому (як представникв рзних етносв) рвн. Тут даспори знову виступають як етнчн групи (якщо вони не згуртован) або громади (коли вони органзован). Таким чином, поняття даспори частково перехрещуться з поняттями нацональн меншини летнчн спльноти як х рзновид.

Етнчн спльноти - ще бльш широке поняття, летнчн групи мають бльшу зону користування та релевантност.

У дисертацйнй робот Ю.А. Перевозчикова летнчн меншини визначаються, як вдносно стйка, чисельно невелика стосовно домнуючого етносу група, яка давно прожива на територ дано держави, ма самоназву й вдрзняться вд ншо частини населення етнчними, релгйними, мовними характеристиками, через що виявля почуття солдарност для збереження сво дентичност [13, с. 14] (переклад укранською Черново Л.к.). З цим визначенням можна цлком погодитися.

Таким чином, летнос, летнчна спльнота, летнчна група родове, бльш узагальнене поняття,рзновидами якого можна вважати нацональну меншсть( бльшсть), даспору, мал корнн народи, титульну нацю. Останн вдрзняються мсцем походження, клькстю, статусом та натуральними правами. Основн протилежн тенденц розвитку етносв на сучасному етап процеси консолдац та асимляц спльнот, виршувати це важке завдання повинн етнчн (нацональн) громади. Але то вже тема окремо статт.

Використана тература 1. Гнатенко П.. Нацональна психологя. - Днпропетровськ:

Полграфст, 2000. - С. 3-35;

2. Смит Е. Нацональна дентичнсть. - К., 1994; Крюков М.В.

Эволюция этнического самосознания и проблема этногенеза // Расы и народы. Ч М., 1976. - Вып. 6. - С. 57 и др. Л.Гумилев. Этносы и антиэтносы // Звезда. - 1988, - № 12.

3. Саенко Ю. Социокультурные ориентации украинского еврейства.// Эникайт. - 1993. - № 2. - С.2; Чернова Л.Е. Еврейская идентичность в современном мире - поиски себя // Тезисы докладов 11 международной конференции по иудаике. - 3-5.02. - Москва, 2004. - С.7-9.

4. Чаптыкова Т.И. Национальные диаспоры как объект этносоциологического исследования: Автореф. канд. дис. социолог. спец: 22.00.01.

Теория, методология и история социологии. - М., 1997. - 18 с.

5. Андерсон Б. Уявлен спльноти. К.: - Критика. - 2001. - 270 с.

6. Чернова Л.Е. Трудности исследования национального менталитета (в качестве постановки проблемы) // Национальная психология и духовные ценности народа. Днепропетровск. - ДГУ, 1994; Чернова Л.Е. Еврейский национальный менталитет (опыт построения структурной модели) // Флософя, культура, життя. - Днепропетровск, 1999. - С. 154-163;

Шульга Н.А. Национальная и политическая маргинализация в условиях системного кризиса // Cоциология : теория, методы, маркетинг. - 2002. - №2 - С. 5-17.

7. Балушок В. Этническое и национальное: динамика взаимодействия... // Социология: теория, методы, маркетинг. - 1999. - №1. - С. 93-107.

8. Балушок В. Перещеголяла ли Украина СССР по количеству национальностей // Зеркало недели. - 18.10.2005. - С. 20.

9. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. - М., 1983. - С. 300-310.

10. Арутюнов С.А., Чебоксаров Н.Н. Передача информации как механизм существования этносоциальных и биологических групп человечества // Расы и народы. - М., 1972. - Вып. 2; Арутюнов С.А.

Народы и культуры: развитие и взаимодействие. - М., 1989.

11. Sartre J.P. Anti-Semite and Jew, trans. GeorgeJ. Decker, preface by Walzer M. N-Y.: Schocken, 1995. - p.p.56-57; Уолцер М. О терпимости. - М.:

Идея-пресс. - 2000. - С.55. 12. Мартынова М.Ю. Национальные меньшинства в странах Восточной Европы в 90-е годы. Поиск мирных решений. // Исследования по прикладной и неотложной этнологии. - 1995. - № 91. - С. 5-6.

13. Перевозчиков Ю.А. Этнические меньшинства и государство:

проблема этнополитического диалога (на примере финно-угорского народа): Автореф.канд.дис.: 07.00.07 / Спец. Этнография, этнология. - Ижевск, 2000. - 17 с.

. ФЛОСОФЯ НАУКИ НАУКА У КОНТЕКСТ МЕТОДИКО-МЕТОДОЛОГЧНИХ ТРАНСФОРМАЦЙ ФЛОСОФСЬКО-НАУКОВОп ОСВТИ Максюта М.к.

У статт обстоються думка, що змст Флософ науки як навчального предмета за сучасних умов особливо актуалзуться внаслдок глибоких змн знань про саму науку, науковий свтогляд. Знання, що передаються викладачем, покликан бути простором реалзац його професйних обдарувань, але разом з тим чинником знцювання пзнавальних нтересв студентв.

За сучасних умов реформування нацонально системи освти особливо гостроти набувають науково-методичн проблеми [2].

Центральним синтезуючим чинником навчально-виховно дяльност змст навчання, який вдповда визначальнй мет - формуванню високоосвчених, вихованих фахвцв. Концепця змсту (В. Ключевський) як цлсний погляд на предмет викладання , вдповдно, вироблення враження вд цього викладання, його ефективнсть були традицйно головними у педагогчнй дяльност [2, 5, 6].

Джерелом формування змсту навчального предмета результати наукових дослджень у данй галуз, як узагальнюються, систематизуються, адаптуються у свтл вимог навчально-виховного процесу, сучасно педагогчно реальност. Це - семантично доведена до норм, вимог освти систематизована сукупнсть знань у данй галуз, як у пдсумку набувають чткост, ясност, доступност. Визначальними навчально-виховн вимоги, не сам по соб науков знання, але артикульован найпосутнш аспекти х розвитку як цлеспрямоване формування навчально дисциплни.

Нин якраз змст навчання щобльшою мрою покликаний виконувати розвивальну роль, у зв'язку з цим у процес флософсько-науково освти актуалзуться таке.

Як епцентр науково-педагогчного пошуку нин питання перспектив реалзац нових можливостей навчально-виховно дяльност у формах освти, самоосвти, саморозвитку особистост, питання природи, тенденцй розвитку творчост у систем освти, безпосередньо у навчально-виховной дяльност: з одного боку, необхднсть практичного врахування вдмнност мж репродуктивними та продуктивними можливостями навчання, викладання та учння, а з ншого - те, що творчсть у данй систем завжди спвтворчстю, результатом спльно дяльност суб'ктв педагогчного процесу, якраз гуманстичний контекст яко не може не бути, вдтак, визначальним. У свтл здобуткв гуманстично педагогки ХХ ст. особливо ваги набува проблема рацональност людинотворчо спрямованост навчально-виховно дяльност як проблема, по сут, стрижнева в контекст й М.к. Максюта, постмодернстсько освти. Рацональнсть новогуманстично педагогчно парадигми визначаться метою, завданнями, методами, формами, умовами спвпрац суб'ктв щодо ретрансляц змсту навчального предмета у простор розвитку суб'кта навчання як його пдготовки до життя. Якщо засобом педагогчного впливу конституйован у статус навчального предмета, педагогчно опрацьован, систематизован науков знання, то максимально рацонально це можна здйснити за наявност вдповдних педагогчних чинникв, нцюючих пзнавальний нтерес засобв, спрямованих на змстовний когнтивний розвиток особистост суб'кта навчання, - як процесу взамоопосередкування знань предмета цнностей культури [5].

Доконечнсть вивчення вимоги до Флософ науки як навчального предмета у систем вищо освти зумовлена й тим, що даний курс нейтралзу зазхання сучасного природничонаукового знання на самодостатнсть, вдновлюючи та змцнюючи розумюче ставлення людини до свту, довклля, нших людей. Система виховання та освти повинна передусм створити можливост для вивчення розумння форм образв культури.

Але вона не повинна обмежуватися на цьому шляху лише нструментальним предметним знанням та науковим поясненням свту, бо звуження мети виховання та навчання лише до оволодння корисним для людини знанням елмну з культурного та духовного життя розумння, переживання, спвпереживання, персональне творче становлення [1, с. 250].

Крм того, особистсне начало нин особливо вдчутне для флософського, флософсько-наукового знання мислення. Як навчальна дисциплна Флософя науки репрезенту систему наукового знання, науководослдницько дяльност особистсно прийнятними. Формування особистост науковця - не розчинення ндивдуальност у розматт наукових знань дисциплн, а воззТднання нтелектуального потенцалу на основ розвинутих здбностей, нтересв науковця, особистсно здйснюване розчинення наукових дей. Засвоння флософсько проблематики у навчально-виховальному процес покликане бути живим мстком, що воззТдну у особистсно-творчому досвд науку та свтоглядов знання, а вдтак посутнм орнтиром тематизац навчально програми з флософ науки.

Змст навчального курсу флософ науки концентрованим синтезом результатв систематизац, узагальнень наукових дослджень розвитку флософсько-наукових знань в першу чергу переосмислення сучасно природи науки, рол призначення в соцокультурних процесах, здйсненим на засадах вимог навчально-виховального процесу, формування знань, умнь, навичок та продуктивних здбностей студентв, знцйованих стабльними нтересами до дано проблематики.

Прикметн риси й тенденц науки др. пол. XX - поч. XXIст.

Одним з вихдних положень курсу Флософя науки те, що розвиток науки ХХ ст. супроводжувався появою революцйних вдкриттв - теор вдносност, квантово механки, проривами у сфер генетичних дослджень. Саме в цьому столтт людство зткнулося з ботехнологчною, нформацйною революцями, процесами глобалзац [9]. Завдяки практичному використанню нових наукових знань високими темпами розвивався технко-технологчний прогрес. Суспльство поступово нтегрувалося на новй основ порвняно з попереднми епохами, демонструючи риси активного споживача наукового знання. Пд х впливом революцонзувались продуктивн сили, знаряддя предмети прац, технка й технологя.

У систем наукових дисциплн також вдбувалися посутн змни. Якщо традицйно з наукою пов'язувалось природознавство, то у др. пол. ХХ ст.

поняття наука охоплю вже нов галуз соцальних, полтичних, економчних, гумантарних знань.

Постпозитивстський флософський образ науки формувався як результат поступового вдходу вд традицйного фундаменталстського витлумачення природи як субТктно дихотомчно системи пзнання, засновано на знанн обТктивно стини.

Pages:     | 1 |   ...   | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 |   ...   | 52 |    Книги по разным темам