1. Поняття, завдання та значення кримінального процесу. Кримінально-процесуальне законодавство України > Загальні поняття та історичні форми кримінального процесу

Вид материала

Закон

Содержание Тема 4. кримшально-процесуальш рішення, документи, процесуальні строки 50. Класифікація кримінально-процесуальних актів 51. Кримінально-процесуальні документи 52. Процесуальні строки і судові витрати 53. Відшкодування витрат суб'єктам кримінального процесу 54. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду

Подобный материал:

• Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
• Навчальний курс: „Кримінальний процес України Система курсу: Тема Поняття, завдання, 630.41kb.
• Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
• Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
• Кримінальне процесуальне право України, 2089.49kb.
• Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
• Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
• 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, 664.74kb.
• Робоча навчальна програма на 2011-2012 н р. Кримінальний процес, 1266.74kb.
• 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.

ТЕМА 4. КРИМШАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬШ РІШЕННЯ, ДОКУМЕНТИ, ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ

І СУДОВІ ВИТРАТИ


49. Кримінально-процесуальні рішення

Діяльність юриста, що пов'язана з прийняттям рішень, складається з певних стадій, а саме: загальної підготовки (формування мети, плану), реалізації запланованих дій, психологічної підготовки для прийняття рішення, закріплення його письмово у вигляді процесуального акта.

Без письмових процесуальних документів судочинство неможливе. Письмові процесуальні акти становлять матеріалізовану частину процесуальної форми. Письмові акти можна вивчати, оцінювати, погоджуватись чи не погоджуватись з ними. На основі актів встановлюється законність та обґрунтованість, правомірність діяльності відповідних осіб та органів.

Рішення, які приймаються у кримінальних справах і зафіксовані у певних документах, є правовими актами, зокрема кримінально-процесуальними у тому випадку, коли вони передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Як правило, вони не тільки передбачені законом, а й суворо регламентовані ним. Найбільш детально регламентовано написання вироку (ст. ст. 333-335 КПК). Закон подає, які загальні реквізити повинен мати протокол, передбачаючи при цьому для конкретних його різновидів додаткові реквізити, протокол судового засідання (ст. 87 КПК), протокол обшуку та виїмки (ст. 188 КПК), які обставини повинні бути викладені в обвинувальному висновку (ст.ст. 223, 224 КПК), а також передбачає зміст ухвали апеляційного суду (ст. 377 КПК).

У кримінально-процесуальних актах можуть вирішуватись не тільки суто процесуальні питання, а й кримінально-правові (постанова про порушення кримінальної справи, вирок), а також цивільно-правові, цивільно-процесуальні (визнання цивільним позивачем, цивільним відповідачем), а також питання з інших галузей права.

У кримінально-процесуальному законі (ст. 32 КПК) суть таких актів, як вирок, ухвала, постанова, охоплюються терміном "рішення". Саме в цих актах мають міститися найбільш чіткі відповіді на правові питання: що конкретно встановлено і яким чином далі діяти для досягнення поставленої мети. Це і відрізняє рішення від протоколів, в яких тільки фіксуються факти, зміст і наслідки процесуальної дії. Проте така різниця між названими актами є умовною, оскільки і при складанні протоколів приймаються певні рішення. Крім того, вирішення правових питань міститься і в інших актах; в обвинувальному висновку, вказівці, резолютивних актах прокурора, скарзі тощо.

Кримінально-процесуальні акти, які складають у кримінальній справі компетентні органи й особи, є юридичними фактами, що породжують виникнення, зміну чи припинення відповідних правовідносин. Особливу юридичну силу мають процесуальні рішення таких правоохоронних органів, як суд, прокуратура, органи досудового розслідування.

Згідно із законом, прийняті цими органами акти, а саме: постанови, вироки, ухвали (ч. 5 ст. 114, ст. 403 КПК), є обов'язковими для всіх, кого вони стосуються.

Отже, кримінально-процесуальне рішення - це правовий віст особи, яка на законних підставах бере участь у кримінальному судочинстві, закріплений, як правило, у певному процесуальному документі, що спрямований на виконання завдань кримінального судочинства.

Кримінально-процесуальні рішення мають імперативний характер і можуть бути пов'язані з обмеженням прав і свобод громадян, а процес їх прийняття відбувається в жорстких часових межах, яким кримінально-процесуальний закон надає особливого значення. У КПК є понад 40 питань, вирішення яких обумовлюється конкретними строками.

Особливість кримінально-процесуальної діяльності полягає в тому, що для оформлення прийнятого рішення використовуються уніфіковані форми і бланки, зразки процесуальних актів, у формі друкованих форм.

Впровадження уніфікованих форм, якщо вони виконані належним чином, полегшує працю, прискорює строки складання документів, сприяє дотриманню законності. Уніфіковані тексти піддаються кодуванню, що дозволяє використовувати їх в умовах АСУ. Водночас уніфікація не має нічого спільного з процесуальним спрощенням. В основу уніфікації покладено процесуальну форму й вимоги закону, які визначають основу стандарту. Рішення у кримінальній справі залишаються індивідуальним актом застосування норм права.


50. Класифікація кримінально-процесуальних актів

Процесуальний акт - поняття складне. Він включає не тільки процес складання кримінально-процесуального документа, а й дії учасників кримінального процесу, які виконуються ними у процесі здійснення повноважень.

Кримінально-процесуальні акти класифікуються:

1. За стадіями судочинства і за особами, які приймають процесуальні рішення. Це - акти слідчі і судові
   
2. За відношенням до виявлення і закріплення доказів. Це - акти слідчо-процесуальні, які не є слідчими, У результаті проведення слідчих дій компетентні особи отримують фактичні дані, відомості про обставини, які підлягають доказуванню при розслідуванні злочинів. Закон забороняє проводити слідчі дії до порушення кримінальної справи. Виняток становить огляд місця події, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігання злочину (ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 187 КПК). Слідчих дій порівняно мало. Це - допити, очні ставки, обшуки, виїмки, огляди, проведення впізнання, призначення експертиз, отримання зразків для експертного дослідження, ексгумація трупа, відтворення обстановки й обставин події. Решта дій, передбачених кримінально-процесуальним законом, є процесуальними. Будь-яка слідча дія є процесуальною (передбаченою процесуальним законом), проте процесуальна дія є не завжди слідчою, оскільки не спрямована на виявлення, закріплення і перевірку доказів.
   
3. За процесуальним значенням. Існують основні і допоміжні акти. Основні є підсумком певної діяльності. Як правило, ними закінчуються стадії судочинства (постанова про закриття справи, обвинувальний вирок). В них можуть вирішуватися і другорядні питання (наприклад, у вироку вирішується питання про речові докази).
   

Допоміжними є акти, хоча і не підсумкові у справі, але дуже важливі, оскільки вони забезпечують законне і обґрунтоване прийняття основного рішення. Такі акти завжди передують прийнято основного рішення і можуть бути як початковими (протокол-заява), так і проміжними, які приймаються під час розслідування кримінальної справи (допити, огляди).

4. За імперативністю прийняття. Акти є обов'язкові та факультативні Обов'язкові - це ті, які завжди складаються з додержанням безумовної вимоги законодавця з будь-якої справи чи з певної категорії справ (постанова про порушення кримінальної справи). Факультативні - це ті документи, які складаються вибірково не з усіх справ (постанова про проведення виїмки).

Щодо деяких категорій справ проведення тих чи інших процесуальних дій є обов'язковим. Слідчий чи інша компетентна особа може їх визначити заздалегідь. Так, в обов'язковому порядку призначається експертиза у справах, де необхідно встановити причину смерті, тяжкість і характер тілесних ушкоджень та ін. (ст. 76 КПК).

5. За суб'єктами прийняття. Розрізняють колегіальні й одноособові акти. Колегіальним органом у даному випадку виступає суд, носієм прав і обов'язків якого є всі члени судової колегії, а право прийняття рішення належить судові - як колегіальному органу. Колегіальне прийняття рішення може здійснюватись як на місці, так і в нарадчій кімнаті при суворому дотриманні таємниці. Питаннями, що обов'язково вирішуються у нарадчій кімнаті, є такі:

- про повернення справи для провадження додаткового розслідування;

- про вирішення питання про нове обвинувачення;

- про притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи;

- про притягнення до відповідальності за завідомо неправдиві показання, неправильний переклад і неправдивий висновок;

• закриття справи;
  
• про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу;
  
• застосування заходів безпеки;
  
• про відводи і про призначення експертизи (ст. 273 КПК),
  

У кожному випадку виноситься ухвала. Якщо рішення приймається судом на місці, то воно заноситься до протоколу судового засідання. Закон також передбачає прийняття рішення суддею одноособово. Це стосується вирішення питань про порушення кримінальної справи, про призначення справи до судового розгляду (ст.ст. 98,245 КПК).

Під час досудового розслідування рішення приймаються одноособово прокурором, слідчим, начальником слідчого підрозділу, органом дізнання, особою, яка провадить дізнання. Якщо слідство у справі провадиться групою слідчих, то в такому випадку рішення приймаються колегіально. Кожен слідчий; в межах дорученої йому ділянки, наділений процесуальною самостійністю, здійснює відповідні дії від свого імені. Органи розслідування можуть приймати рішення як за своєю ініціативою, так і відповідно до вказівок прокурора чи начальника слідчого відділу. Деякі процесуальні рішення приймаються тільки зі санкції чи затвердження прокурора (ч. 3 ст. 178, ч. 4 ст. 218 КПК ).

6. За місцем опрацювання. Такі документи складаються у службових приміщеннях органів розслідування, прокуратури, суду, а також за їх межами. Від місця проведення слідчих і судових дій, умов складання процесуальних документів часто залежить успіх як окремих процесуальних документів, так і судочинства в цілому. Закон зобов'язує у процесуальних документах вказувати місце їх складання (ст.ст. 85, 130 та ін. КПК). Якщо слідчі чи судові дії пов'язані безпосередньо зі сприйняттям матеріальних об'єктів, то вони проводяться в основному за місцем їх знаходження (огляди, обшуки, виїмки та ін.).

Особливим місцем прийняття важливих судових рішень є нарадча кімната (ст. 273,322 КПК).

7. За юридичною силою.

Акт поділяються на такі, які набрали і не набрали чинності. Рішення, що набрали чинності, негайно виконуються після закінчення строку на їх оскарження чи опротестувати, якщо інше не передбачено законом. Судові акти, які набрали чинності, є обов'язковими для державних і громадських установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян (ст.403 КПК) на усій території України, а якщо є відповідні угоди, то і за її межами. Виконання процесуальних актів, які ще не набрали чинності, є грубим порушенням законності.

8. За апеляційним оскарженням. Це акти:

- які оскаржуються і на які може бути подана апеляція прокурора;

- акти на які може бути подана лише апеляція прокурора;

- акти які не підлягають оскарженню і на які не може бути подана апеляція прокурора.

Апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції може бути подана протягом 15 діб. Не підлягають апеляційному оскарженню всі акти Верховного Суду України. Деякі процесуальні акти не оскаржуються, але щодо них може бути внесене подання прокурором. Це постанова судці про повернення кримінальної справи прокурору на стадії попереднього розгляду справи суддею.

9. Щодо порядку поновлення законності існують акти, які скасовуються, змінюються прокурором, судом, а також такі, що не підлягають цьому. Органи і посадові особи, які склали кримінально-процесуальні акти за загальним правилом, не мають права їх скасовувати чи змінювати. Так, ні слідчий, ні суддя не можуть анулювати своє процесуально оформлене рішення. Це має право зробити прокурор, якщо йдеться про документи досудового розслідування, чи вищестоящий суд у випадку незаконності судового рішення. У деяких випадках слідчому надано право самому виправляти допущені помилки, неточності. Він може скасувати застосований ним запобіжний захід, але не має права скасувати свою постанову про відмову у порушенні кримінальної справи.

Як правило, не підлягають скасуванню вже виконанні рішення органів досудового розслідування. Винятками можуть бути наприклад, застосування запобіжного заходу, накладення арешту на майно. Якщо незаконна постанова слідчого про проведення обшуку вже виконана, то прокурор її не скасовує, а

вживає відповідних заходів впливу на слідчого, який допустив порушення законності. Іноді сам закон визначає спосіб дії при виявленні незаконного рішення, і якщо справа порушена незаконно, то прокурор скасовує постанову органу розслідування чи закриває справу, якщо по ній вже проведені слідчі дії (ст. 100 КПК).

Судові акти за скаргами чи поданнями мають бути скасовані чи змінені вищестоящими судовими інстанціями. У деяких випадках свої ухвали можуть скасовувати і суди, які їх винесли (наприклад, ухвали про накладення судом штрафу за порушений порядку в залі судового засідання (ст. 272 КПК).

Характеристика основних кримінально-процесуальних актів. У кримінальному судочинстві існує понад 20 різних видів процесуальних документів. Це - постанови, протоколи, ухвали, подання, обвинувальні висновки, доручення тощо.

Кожен вид процесуального документа має свій зміст, значення, структуру.

Постанова - це рішення органу дізнання, слідчого, прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово або через апеляційний суд (п. 14 ст. 32 КПК). Загальні реквізити постанов містяться у ст. 130 КПК.

Постанова складається зі вступної, описової і резолютивної частини. Вступна частина містить назву постанови, місце і час складання, посаду особи, яка винесла постанову, її прізвище й ініціали, короткий зміст справи, щодо якої провадиться розслідування.

В описовій частині викладаються встановлені обставини, дається їм оцінка, наводяться підстави і мотиви прийнятого рішення, статті закону, якими керувалась особа, виносячи постанову.

У резолютивній частіші міститься формулювання прийнятих рішень.

Постанова підписується відповідною особою, а в деяких випадках санкціонується (ч. 3 ст. 177, ч. 3 ст.178 КПК), чи затверджується (ст. ст. 218,229 КПК).

Протокол за КПК (ст. 20 ст. 32 КПК ) визначається як документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і результати.

Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначені у ст. 85 КПК.

Протоколами оформлюються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дії, яка проводиться (обшук, огляд тощо).

Самостійну групу становлять протоколи судових засідань суду першої інстанції та засідань апеляційного суду (ст. 84КЛК). Реквізити цих протоколів вказані у ст. 87 КПК.

У протоколах не можна допускати формулювань оціночного характеру, робити висновки, які вимагають спеціальних знань. Протоколи слідчих і судових дій, складені й оформлені у встановленому законом порядку, є джерелами доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, які мають значення для вирішення справи (ст. 82 КПК).

Обвинувальний висновок - підсумковий документ до судового слідства, який приєднується до справи при направленні її до суду.

Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатків до нього (ст. ст. 223, 224 КПК). При направленні справи до суду обвинувальний висновок має бути затверджений прокурором. Це єдиний документ, складений на досудовому слідстві, який в обов'язковому порядку оголошується в суді.

Копія обвинувального висновку з додатками вручається підсудному, а якщо він є неповнолітнім, також його законному представникові (ст. 254 КПК).

Ухвали - це всі рішення, крім вироку, які виніс суд першої, апеляційної та касаційної інстанцій у судових засіданнях в колегіальному складі ( п. 13 ст. 32 КПК). Закон визначає зміст ухвали апеляційного суду (ст. 377 КПК), касаційного суду (ст. 400² КПК).

Окремо регулюються підстави винесення окремої ухвали (ст. ст. 340,380 КПК).

Рішення у вигляді ухвали - це судовий акт, постановлений судом колегіально. Вони виносяться з усіх питань, які вирішує суд під час судового розгляду, а саме: про направлення справи за підсудністю, повернення справи на додаткове розслідування та ін. Складаються вони із вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин (ст. 377 КПК) і, виносяться під час судового розгляду та підлягають оголошенню (ст. 273 КПК).

Ухвали, то набрали чинності, є - обов'язковими для виконання на усій території України для рішення суду першої інстанції про винуватість чи невинуватість особи.

Вирок - рішення суду першої інстанції про винуватість або невинуватість особи (п. 12 ст. 32 КПК).

Серед всіх процесуальних актів вирок посідає особливе місце як документ виняткового значення. Тільки вироком суду особа може бути визнана винуватою і піддана кримінальному покаранню.

Вирок виноситься іменем України. Винесення вироку детально регламентовано законом (гл. 28, ст. ст. 333-335, 446 КПК). Вирок виноситься виключно у нарадчій кімнаті при додержанні таємниці наради суддів (ст. 322 КПК).

Виправдувальний вирок виноситься у випадках: коли не встановлено події злочину, коли у діянні підсудного відсутній склад злочину, а також не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (ч. 4 ст. 327 КПК).

Усі вироки проголошуються публічно у залі судового засідання, незалежно від того, чи розглядалась справа у закритому чи відкритому судовому засіданні (ст. 20 КПК).

Вирок, який набрав законної сили, підлягає виконанню на усій території України та за її межами, якщо щодо цього є певні міжнародні угоди.

Апеляція - подання прокурора і скарга учасників процесу про скасування або зміну судового рішення в апеляцій кому порядку (п. 15 ст. 32 КПК).

Коло суб'єктів, яким надано право подавати апеляцію, чітко передбачено чинним законодавством (ст. 348 КПК). Водночас передбачено і перелік судових рішень, на які може бути подано апеляцію (ст. 347 КПК).

Касаційне подання, касаційна скарга - подання прокурора, скарга учасників процесу про скасування або Зміну судового рішення у касаційному порядку (п. 19 ст.32 КПК).

Порядок внесення касаційного подання і касаційної скарги детально регламентований ст. ст. 383-387 КПК).


51. Кримінально-процесуальні документи

Рішення особи, яка застосовує право втілюється в певному процесуальному документі, який має офіційне значення.

Форма рішення як документа нерозривно пов'язана з тими правовими і моральними вимогами, яким повинні відповідати зміст рішення для визнання його законним і обґрунтованим.

Процесуальний документ, в якому відображено процесуальне рішення, визнається законним, якщо його прийняття передбачено КПК, він винесений компетентним державним органом або посадовою особою, при дотриманні умов, зазначених у законі, та процесуальної форми.

Із законністю документа тісно пов'язана його обґрунтованість. Законним може бути тільки обґрунтований правовий документ. У той же час в окремих випадках обґрунтований правовий акт може бути визнаний незаконним (вирок не підписаний одним із суддів). Якщо законність головним чином відповідає додержанню норм права, то обґрунтованість завжди пов'язана з фактичним застосування закону щодо конкретної життєвої ситуації.

Обґрунтованість як властивість правового акта означає, що висновки і рішення щодо нього мають ґрунтуватися на сукупності фактів, на достатніх засадах, які б в обов'язковому порядку охоплювали всі суттєві обставини справи і відображали реальну дійсність. У ряді випадків закон вимагає, щоб прийняті акти були також мотивованими.

Таким вимогам повинні відповідати постанови, ухвали (ст.ст. 130, 131, 206 КПК), вироки (ст. 334 КПК), а іноді й протоколи (ст. 106 КПК).

Мотивованість акта - це наявність у ньому не тільки опису ДІЇ та обставин, а й посилання на докази. Мотивованість процесуального акта пов'язана з альтернативою рішень, що приймаються. Компетентна особа має право прийняти певне рішення, мотивування якого є важливим засобом самоконтролю. Так, якщо орган дізнання вирішив затримати підозрюваного, то він повинен у протоколі вказати підстави, мотиви затримання (ст. 106 КПК), щоб це рішення не було розцінене як суб'єктивне.

Важливою ознакою процесуальних документів є їх логічність, послідовність, відсутність суперечностей.

Процесуальний акт повинен бути викладений у чіткій, логічній послідовності, й кожна наступна його частина повинна бути продовженням попередньої і закономірно випливати з неї. Логічність виключає суперечливість, непослідовність викладення, нечіткість висновків і рішень.

Процесуальні рішення повинні бути належно оформлені, чітко, зрозуміло, грамотно викладені, вирізнятися високою культурою виконання.

Залежно від виду, змісту документа, застосовується різний стиль - науковий, якщо це висновок експерта, розмовний (протокол допиту).

Діяльність, пов'язана з прийняттям процесуальних рішень та їх оформленням, регулюється законом, тому визначення ефективності прийнятих актів обумовлюється не тільки метою конкретної процесуальної діяльності, а й тією, яку поставив законодавець, приймаючи відповідні норми.


52. Процесуальні строки і судові витрати

Під процесуальним строком у широкому значенні слід розуміти певний проміжок часу, протягом якого особа повніша виконати ту чи іншу дію, передбачену законом.

За своїм призначенням строки можуть поділятися на два види:

1. Строки, які забезпечують максимальне скорочення часу між фактом вчинення злочину і застосуванням до винуватого заходів кримінального покарання або іншого впливу.

2. Строки, які гарантують реальне дотримання прав і законних інтересів учасників процесу.

До першого виду строків слід віднести насамперед строк досудового слідства у кримінальній справі. Досудове слідство повинно бути закінчене протягом двох місяців.

Другий вид процесуальних строків спрямований на забезпечення реалізації прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, цивільного позивача, цивільного відповідача та інших учасників процесу.

Згідно з ч. 6 ст. 106 КПК України посадова особа зобов'язана скласти протокол затримання та негайно направити копію протоколу прокуророві, а також вручити затриманому. Протягом 72-ох годин після затримання посадова особа:

- звільняє затриманого, коли не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений строк затримання (72 години) або затримання було здійснено з порушенням вимог порядку затримання, передбаченого ч.ч.1,2 ст. 106 КПК України;

- звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою;

- доставляє затриманого до суду з поданням про застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Закон не лише регламентує юридично значущі строки, але й вказує на наслідки їх недотримання. Так, якщо підозрюваному не пред'явлено у встановлений строк обвинувачення, то запобіжний захід скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК).

Закінчення строку тримання обвинуваченого під вартою вимагає негайного його звільнення.

Процесуальне законодавство містить ряд вимог до обчислення строків.

Відповідно до ст. 89 КПК строки, встановленні КПК, обчислюються годинами, добами (днями), місяцями. При обчисленні строків не береться до уваги той день і та година, від яких починається строк.

При обчисленні строку добами строк закінчується о 24-й годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в суді або в органах дізнання і досудового слідства, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця.

Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Строк не вважається пропущеним коли скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту, а для осіб, що тримаються під вартою, - коли скаргу або інший документ здано адміністрації місця попереднього ув'язнення.

Пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, ухвалою суду або постановою судді.

Порушення клопотання про поновлення пропущеного строку зупиняє виконання рішення, оскарженого з пропуском строку, до вирішення питання про поновлення строку (ст. 90 КПК).

Поважними причинами пропущених строку слід вважати хворобу, стихійне лихо, відрядження.

Судові витрати - це витрати на кримінально-процесуальне провадження, відшкодування яких покладається на певних учасників пронесу.

Судові витрати складаються:

- з сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим; експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;

- з сум, витрачених на зберігання, пересилання, дослідження речових доказів;

- з інших втрат, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі (ст. 91 КПК).

Під іншими витратами слід розуміти: витрати слідчих органів і суду, що безпосередньо пов'язані зі збиранням, дослідженням доказів винуватості підсудного; пов'язані з відшкодуванням витрат особам, які пред'являлись для впізнання (крім обвинуваченого і підозрюваного); витрати на оплату робіт у зв'язку з ексгумацією трупа.

До інших витрат необхідно включати кошти, витрачені працівниками органів внутрішніх справ на розшук обвинувачених, їх екстрадицію, на проїзд для відшукання і фіксацію слідів злочину, проїзд для виконання оперативно-розшукових та процесуальних дій з приєднанням доручення слідчого, рапортів співробітників про їх виконання та проїзних документів тощо.


53. Відшкодування витрат суб'єктам кримінального процесу

Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, перекладачі, експерти, спеціалісти і поняті мають право на відшкодування їм витрат у зв'язку з їх явкою за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і до суду. За ними зберігається середній заробіток за місцем роботи за час, витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відриві від звичайних занять.

Експерти, спеціалісти і перекладачі, крім того, мають право на винагороду за виконання своїх обов'язків, якщо виконання! дорученої їм роботи не входить у їх службовий обов'язок.

Зазначені виплати проводяться органами дізнання, досудового слідства і суду, із коштів, що передбачаються І кошторисом на зазначені цілі. Порядок виплат і розмір сум, той підлягають виплаті, визначаються відповідною інструкцією (ст. 92 КПК).

Інструкція про порядок і розміри відшкодування витрат таї виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення та виплати державнім науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України 1 липня 1996р., № 710.

Сума винагороди за відрив від звичайних занять визначається з урахуванням їх характеру у межах від 20 до 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день. Розмір винагороди експерта або спеціаліста, який виконує свої функції не в порядку службового завдання, визначається залежно від його кваліфікації та складності завдання у межах від 3 до 5 відсотків неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за 1 годину роботи. У разі проведення судової експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків. Нормативна вартість однієї експертогодини у гривнях становить: експертиза проста - 14,53; експертиза середньої складності - 18, 16; експертиза особливої складності — 21,80.

Перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності роботи встановлюються такі розміри винагороди: за письмові переклади від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих або рукописних знаків), за усні переклади від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи. Переклади з рідкісних мов з письмовою в'язю, своєю графікою ієрогліфами, клинописом, а також з стародавніх мов, так само, як і переклади на іноземні мови, що віднесені до рідкісних мов, які мають писемність в'язю, свою графіку, написані ієрогліфами, клинописом, оплачують із збільшенням ставок на 25 відсотків.

Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті мають право на відшкодування вартості проїзду до місця виклику і назад, до місця постійного проживання, витрат у зв'язку з винаймом житлового приміщення, добових, якщо місце проживання викликаної особи знаходиться в іншому населеному пункті.

Відшкодування витрат (вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати пов'язані з винаймом жилого приміщення, добові) військовослужбовцям, які викликаються до органу дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, як свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті, проводиться на вимогу військових частин за встановленими нормами. Особисто військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються.

Ст. 93 КПК регламентує порядок відшкодування судових витрат та оплату праці адвокатів.

Судові витрати покладаються на засуджених, крім сум, що видані і мають бути видані перекладачам або приймаються на рахунок держави.

При визнанні підсудного винним суд постановляє стягнути з нього судові витрати. У тому разі, якщо винуватими буде визнано декількох осіб, суд встановлює розмір витрати при стягнення з кожного з них, враховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засудженого.

Якщо підсудний буде визнаний винуватим, але звільнений від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.

При закритті справи у зв'язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим у справах про злочини, зазначені у ч. 1 ст. 27 КПК, суд може покласти судові витрати на одного з них або на обох.

Судові витрати у разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті, а також судові витрати, пов'язані з виплатою сум перекладачеві, приймаються на рахунок держави.

Якщо у разі неспроможності особи, оплата праці захисника з надання юридичної допомоги була проведена за рахунок держави, відшкодування витрат державі може бути покладено на засудженого.

Судові витрати підлягають стягненню в дохід держави лише з осіб, щодо яких винесено обвинувальний вирок.

Стягнення із засудженого безпосередньо на користь свідка, потерпілого, експерта, спеціаліста, понятого чи перекладача витрат, пов'язаних з їх явкою та викликом, є неприпустимими (п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат'¹.

При виправданні підсудного за однією чи декількома статтями пред'явленого обвинувачення або при виключенні одного чи кількох епізодів судові витрати в цій частині провадяться за рахунок держави.

Питання про судові витрати має бути вирішено у вироку ( п. 10 ч: 1ст. 324, ст. 335 КПК).

Оплата праці захисника у разі його участі у справі за призначенням провадиться за рахунок держави у порядку і розмірах; встановлених Кабінетом Міністрів України. Відшкодування державі витрат у цьому випадку за згодою засудженого або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, може бути покладено на них (ч. 6 ст. 93 КПК).

Порядок оплати праці адвокатів визначається Положенням, затвердженим міністрами юстиції і фінансів України 27 листопада 1991 р. із наступними змінами, внесеними у 1992,1993, 1996 рр. Підставою для оплати праці адвокатів є:

- постанова судді, особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвала суду про звільнення громадянина від оплати праці за юридичну допомогу чи про призначення адвоката;

- довідка про участь адвоката у справі, яка щомісячної видасться особою, котра провадить дізнання, слідчим або судом її зазначенням у ній кількості затрачених адвокатом днів та обсягу виконаної роботи.

Копія постанови чи ухвали та довідка надаються керівникові адвокатського об'єднання, який складає довідку-розрахунок із визначенням суми, що підлягає виплаті адвокатові, і підтверджує її своїм підписом і печаткою. Адвокат, який працює індивідуально, сам складає довідку-розрахунок,

Один примірник довідки-розрахунку надсилається особі, яка проводить дізнання, слідчому, прокурору або судові для приєднання до кримінальної справи, другий залишається у справах адвокатського об'єднання чи адвоката, який працює індивідуально.

Щомісяця адвокатське об'єднання чи адвокат, який працює індивідуально, стосовно кожної справи окремо подають вище зазначені копії постанови чи ухвали, довідку та довідку-розрахунок управлінню юстиції, яке відшкодовує витрати адвокатському об'єднанню чи адвокату протягом 10 днів після одержання усіх документів за рахунок коштів, що виділяються міністерством юстиції на такі цілі. До відшкодування витрат адвокатське об'єднання може виплатити, адвокату аванс за свій рахунок.

Згідно зі ст. 93 КПК кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного психічного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягується судом при винесенні вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому ст. 28 і ч. ч. 2, 3 ст. 93 КПК.

У разі, коли при винесенні вироку рішення про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, їх стягнення провадиться у порядку цивільного судочинства за позовом осіб, зазначених у ч. 1 ст. 93¹ КПК.

У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, у разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 4, б, ч. 1 ст. 6 та ст. сг.7,7²,8,9,10,11¹ КПК.

Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнень з винуватих осіб до відповідного бюджету, а також їх використання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року.

У разі заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого неповнолітніми витрати на його стаціонарне лікування відшкодовуються особами, які за законом несуть за неповнолітніх матеріальну відповідальність (ст.ст. 446 і 447 Цивільного кодексу).

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що коли потерпілий на час розгляду справи продовжує стаціонарне лікування, втрачені на його лікування кошти стягуються із засудженого до дня винесення вироку, а витрати на подальше лікування можуть бути стягнені із засудженого в порядку цивільного судочинства. У разі вчинення злочину групою осіб витрати на стаціонарне лікування потерпілого стягуються відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК з кожного засудженого окремо з урахуванням ступеня вини та майнового стану. Витрати на стаціонарне лікування потерпілого від дій особи, яка вчинила їх у стані неосудності, не стягуються (п. 4, 8 постанови від 7 липня 1995 р. "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат").

Стягнені кошти зараховуються до відповідного державного бюджету або на користь юридичної особи, якій належить заклад охорони здоров'я.


54. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду

Реабілітація - поновлення доброго Імені, честі, репутації, прав, юридичного і соціального стану особи, незаконно і несправедливо обвинуваченої у вчиненні злочину.

Правові підстави реабілітації закладені в ст. 62 Конституції, 53 КПК України, а також у Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".

Фактичними підставами для застосування заходів реабілітації є встановлений у передбаченому законом порядку факт незаконного засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, ареолу, обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, відсторонення від займаної посади, а також вчинення інших незаконних процесуальних дій, якими порушуються права і законні інтереси громадянина.

Реабілітація включає в себе заходи щодо відшкодування моральної, матеріальної шкоди, поновлення становища і прав особи, яка постраждала.

Юридичними підставами відшкодування школи є:

- винесення виправдувального вироку суду;

- закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину;

- відсутність у діянні складу злочину або недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

- відмова у порушенні кримінальної справи за підставами, зазначеними у п. 2 ст. 6 КПК;

- закриття справи про адміністративні правопорушення. Право на відшкодування шкоди, завданої незаконно

проведеними оперативно-розшуковими заходами щодо порушення кримінальної справи виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано (ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду").

У всіх зазначених випадках, вирішуючи кримінальну справу по суті, слідчий, орган дізнання, прокурор і суд зобов'язані відповідно до вимог ст. 53 КПК роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів щодо відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконного засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності.

Згідно зі ст. З Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" громадянинові відшкодовується (повертається):

- заробіток та інші грошові засоби, які він втратив внаслідок незаконних дій;

- майно (в тому числі і гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частки у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він отримав би відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

- штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати;

- суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;

- моральна шкода.

Відшкодування здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, крім повернення майна.

Майно, підлягає поверненню в натурі, а в разі неможливості - вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість житлових будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглось в натурі, і громадянин відмовився від надання рівноцінного житлового приміщення з безоплатною передачею у його власність, або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується, виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.

У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або нестачі в них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю.

При відшкодуванні шкоди діють норми цивільною права, яке регламентує право власності: Цивільний кодекс, Закон України "Про власність", норми авторських прав тощо. Тут в повній мірі повинні дотримуватись правила віндикації, захисту прав власності.

Ст. 143 Цивільного кодексу передбачає, що особам, у яких вилучено за постановами органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду дорогоцінні метали і коштовне каміння, що є валютними цінностями, у разі винесення виправдувального вироку або закриття кримінальної справи, вилучені цінності повертаються в натурі чи відшкодовуються в їх вартості.

Витребуючи майно з чужого незаконного володіння, власник має право також вимагати від особи, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне, повернення або відшкодування всіх засобів, які ця особа здобула або повинна була здобути за весь час володіння.

Згідно зі ст. 50 Закону України "Про власність" власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральних втрат громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для поновлення звичайного способу життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Громадянин має право як на спростування компрометуючих відомостей, так і на матеріальну компенсацію. Якщо такі відомості були опубліковані, вони спростовуються у тому ж виданні, де вони публікувались, або тими ж засобами масової інформації, які їх поширювали.

Документи, що містять недостовірну інформацію про громадянина, визнаються недійсними, відкликаються або на прохання громадянин, замінюються. Наприклад, громадянину може бути замінена трудова книжка, де було незаконно зроблено запис про його звільнення.

Моральна шкода відшкодовується у грошовій формі незалежно від відшкодування матеріальної шкоди.

Згідно зі ст.13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.

Саме поняття "строк перебування під слідством або судом" законом не визначено. Особа вважається такою, що перебуває під слідством або судом, з моменту порушення щодо неї кримінальної справи, її затримання, арешту або визнання її винуватою до винесення щодо неї виправдувальною вироку або закриття справи за реабілітуючи ми підставами. У цей строк входить як час відбуття покарання, так і час, протягом якого особа вважається судимою, до тих пір, поки вона не визнана невинною, виправдана | і реабілітована.

Громадянин, звільнений з роботи у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, повинен бути поновлений на попередній посаді, зарахований на попереднє місце роботи не пізніше місяця з моменту виправдання. На вимогу громадянина видається трудова книжка (у триденний строк), а за неможливості надати попередню роботу або при його незгоді працювати у попередній організації - надається рівноцінна робота Час перебування під слідством і судом зараховується у загальний трудовий стаж, стаж роботи за спеціальністю, строк служби. Цей строк зараховується також і в строк вислуги у певному званні.

Реабілітованому громадянину повертаються ордена, медалі, титули, звання. Реабілітований повністю отримує всі свої попередні права і пільги.

Порядок і розмір відшкодування шкоди визначає сул, слідчий, орган дізнання або прокурор при винесенні рішення, що реабілітує громадянина.

Постанова відповідного органу про відшкодування шкоди може бути оскаржена безпосередньо в суді або у вищестоящому суді. Заява про оскарження винесеної постанови звільняється від податку.

Якщо вимога про відшкодування моральної або матеріальної шкоди чи вимога про поновлення в правах з якихось причин не виконані або виконані не повністю, громадянин має право звернутися у суд і вимагати вжиття примусових заходів щодо захисту своїх прав та інтересів.