1. Поняття, завдання та значення кримінального процесу. Кримінально-процесуальне законодавство України > Загальні поняття та історичні форми кримінального процесу

Вид материала

Закон

Содержание Тема 3. суб'єкти кримінального процесу 29. Суд, суддя, народні засідателі і присяжні у кримінальному процесі 30. Процесуальне становище прокурора на різних стадіях кримінального процесу 31. Органи досудового слідства. Процесуальне становище слідчого і начальника слідчого відділу 32. Органи дізнання і їх повноваження

Подобный материал:

• Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
• Навчальний курс: „Кримінальний процес України Система курсу: Тема Поняття, завдання, 630.41kb.
• Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
• Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
• Кримінальне процесуальне право України, 2089.49kb.
• Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
• Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
• 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, 664.74kb.
• Робоча навчальна програма на 2011-2012 н р. Кримінальний процес, 1266.74kb.
• 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.

ТЕМА 3. СУБ'ЄКТИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

28. Поняття і класифікація суб'єктів кримінального

процесу

Регулятивна роль кримінально-процесуального права полягає перш за все у визначенні меж відповідної або можливої поведінки суб'єктів кримінально-процесуальних відносин (кримінального процесу).

Коло суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності у КПК України, на жаль, чітко не визначено. У ньому йдеться про "осіб, які беруть участь у справ" (ст. 19, 20, 22, 53, 89 КПК); "учасників процесу" (глава 3); "учасників судового розгляду" ( ст. 261 КПК).

Процесуальне становище, функції, які виконують суб'єкти кримінального судочинства, досить різні.

Так, одні суб'єкти ведуть кримінальний процес, другі відстоюють у справі свої інтереси, треті - залучаються до кримінального процесу для виконання допоміжних функцій.

Залежно від вищезазначених чинників всіх суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності можна поділити на декілька груп (провести їх класифікацію ):

1. Державні органи і посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінальний процес та залучають до його сфери всіх інших суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності: суд; суддя; прокурор; слідчий; начальник слідчого відділу; орган дізнання; особа, яка провадить дізнання.

2. Особи, які мають у справі законний особистий інтерес або представляють інтереси інших осіб: потерпілий; цивільний позивач; цивільний відповідач; підозрюваний; обвинувачений; законні представники неповнолітнього потерпілого і обвинуваченого; представники потерпілого; представники цивільного позивача і цивільного відповідача; захисник

3. Представники громадських організацій та трудових колективів як суб'єкти кримінального судочинства: представник підприємств, установ, організацій, де навчався або працював неповнолітній обвинувачений, та інших організацій.

4. Інші суб'єкти, діяльність яких має допоміжний та епізодичний характер в кримінальному процесі: свідок; понятий; спеціаліст; експерт; перекладач; секретар судового засідання; педагог та ін. Зазначені суб'єкти не мають у кримінальній справі самостійного інтересу і після виконання своїх функцій вибувають із процесу

Суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності - це всі державні органи, посадові і приватні особи, які ведуть кримінальний процес або залучаються до нього, вступають між собою у процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і маючи процесуальні обов'язки. При цьому для визнання особи суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності необхідно, щоб однією із сторін правовідносин були органи влади або посадова особа, яка веде процес.


29. Суд, суддя, народні засідателі і присяжні у кримінальному процесі

Суд - єдиний уповноважений державний орган, на який покладена функція правосуддя. З усіх органів, які ведуть процес, лише суд є колегіальним органом. Серед суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, які мають владні повноваження для виконання завдань кримінального процесу, суд посідає особливе місце, бо лише йому належить право не тільки визнати людину винуватою у вчиненні злочину, але й своїм вироком піддати її кримінальному покаранню.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді, у визначених законом випадках - народні засідателі і присяжні.

На посаду професійного судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший 25 років, з вищою юридичною освітою і стажем роботи в галузі права не менше трьох років, який проживає в Україні не менш як 10 років і володіючий державною мовою (ч. 3 ст. 127 Конституції, ст.59 Закону України "Про судоустрій").

Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховною Суду України. Особа, призначена на посаду судді чи обрана суддею безстроково, набуває статусу професійного судді відповідного рівня і спеціалізації судів: судді місцевого чи апеляційного загального або військового суду, судді Апеляційного суду України, судді Касаційного суду України, судді місцевого, апеляційного або вищого спеціалізованого суду або суддя Верховного Суду України.

Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни:

1)визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2)які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді;

3)щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

У кримінальному процесі суди розглядають справи у першій, апеляційній та касаційній інстанціях. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних (ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Більшість кримінальних справ розглядається по суті одноособово суддею, який діє від імені суду. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше 10 років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Розгляд справи у апеляційному і в касаційному порядку здійснюється відповідно апеляційними і касаційними судами у складі трьох суддів. Розгляд справ у виключному порядку здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів (ст. 17 КПК).

Коли дані судового слідства вказують, що підсудний вчинив ще й інший злочин, щодо якого обвинувачення йому не було пред'явлено, або злочин вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності суд виносить ухвалу, а суддя – постанову, якими про це повідомляє прокурора або направляє все провадження у справі для проведення досудового слідства (ст.ст. 276, 278 КПК). Одночасно з постановленням вироку суд своєю ухвалою, а суддя — постановою мають право поставити перед прокурором питання про притягнення до відповідальності свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання, висновок чи неправильний переклад (ст. 279 КПК). Після закінчення розгляду по справі суддя або колегія суддів розглядає зауваження на протокол судового засідання, якщо вони подані учасниками процесу (ст. 88 КПК).

Суддя одноособово або суд вирішують питання, пов'язані із зверненням вироку до виконання (ст. 404 КПК), інші питання, пов'язані з виконанням вироку (ст. 409 КПК), а також із застосуванням примусових заходів медичного і виховного характеру (глави 34, 36 КПК).

Судця одноособово, крім вище названих повноважень, має право порушити кримінальні справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК), застосувати запобіжний захід взяття під варту (ст. 165 КПК), продовжити строки тримання обвинуваченого під вартою (ст. 165³ КПК), дати дозвіл на проведення обшуку житла або іншого володіння особи (ч. 3 ст. 177 КПК), примусової виїмки із житла (ч. 4 ст. 178 КПК), здійснювати судовий контроль за законністю і обґрунтованістю відмови в порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи (ст. ст. 236 , 236 КПК) тощо.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ч. 2 ст. 124 Конституції).

Народними засідателями є громадяни України, які у випадках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями. Народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються усіма правами судді. Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду. Списки народних засідателів затверджуються на строк чотири роки і переглядаються у разі необхідності, але не рідше ніж через два роки. Список народних засідателів публікується в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради (ст.65 Закону України "Про судоустрій").

Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг 25-річного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.

Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом залучаються до здійснення правосуддя.

Суд присяжних утворюється для розгляду по першій інстанції судових справ визначених процесуальним законом. Список присяжних за поданням голови апеляційного суду формується на підставі списків виборців комісією, склад якої затверджується відповідно Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, Київським та Севастопольським міськими головами.

До списків присяжних включаються громадяни, які постійно проживають на території відповідної області. Цей список затверджується рішенням відповідної ради не пізніше одного місяця з дня одержання подання голови суду і в той же строк надсилається до суду , а також публікується в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

Списки присяжних затверджуються строком на чотири роки і переглядаються кожних два роки.

Присяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного віку. Одна й та сама особа не може бути одночасно включена до списку народних засідателів і списку присяжних.

Не можуть бути народними засідателями і присяжними громадяни:

1)визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2)які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного засідателя чи присяжного;

3)щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість;

4)депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси (ст.ст. 66, 69 Закону України "Про судоустрій").

Підлягають звільненню від виконання обов'язків народного засідателя за розпорядженням голови суду на їх прохання:

1. громадяни, старші 65 років;
   
2. жінки, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною, а також які мають дітей чи молодшого шкільного віку або утримують дітей-інвалідів, інших хворих або похилого віку членів сім'ї;
   

3) керівники та заступники керівників органів виконавчої
влади та органів місцевого самоврядування;

4) особи, які не володіють державною мовою;

5. особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою участь у здійснення правосуддя;
   
6. інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються.
   

30. Процесуальне становище прокурора на різних стадіях кримінального процесу

Ст. 121 Конституції України визначає основні напрями діяльності прокуратури. Зокрема, це:

1. Підтримання державного обвинувачення в суді.

2. Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
   
3. Нагляд за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
   
4. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян.
   

Зазначені функції здійснює Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори. Генеральний прокурор призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора -5 років (ст. 122 Конституції). Генеральний прокурор призначає підпорядкованих йому прокурорів (ст.15 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до КПК "прокурор" - це Генеральний прокурор України, прокурор Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва і Севастополя, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції (п. 6 ст. 32 КПК)

Відповідно до ч. 2 ст. 25 КПК прокурор зобов'язаний на усіх стадіях Щ кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів щодо усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили.

Свої повноваження у кримінальному судочинстві прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки законові і керуючись вказівками Генерального прокурора України (ч. 3 ст. 25 КПК).

Прокурор в кримінальному судочинстві:

1. Порушує кримінальні справи про будь-які злочини.

2.3дійснює нагляд за законністю і обґрунтованістю порушення кримінальної справи і відмов у порушенні кримінальної справи (ст. 100 КПК).

3. Здійснює нагляд за дотриманням законів органами
дізнання і досудового слідства (ст. 227 КПК).

4. Бере участь на попередньому розгляді справи суддею, висловлює свою думку щодо клопотань учасників судового розгляду (ст. 240 КПК).
   
5. Є учасником судового розгляду кримінальної справи по суті, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного, пред'являє або підтримує пред'явлений потерпілим цивільний позов, якщо цього вимагає охорона прав фізичних чи юридичних осіб або державних інтересів (ст. 264 КПК).
   
6. Подає апеляцію на вирок, який не набрав законної сили, бере участь у розгляді справи судом касаційної інстанції, обґрунтовує доводи касаційного подання, висловлює міркування щодо вироку у справі (ст. ст. 347, 360 КПК).
   
7. Бере участь у вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироку, і висловлює суду з цього приводу свою думку (ст. 411 КПК).
   

8. Подає касаційне подання на вирок, який набрав законної
сили, бере участь у розгляді справи в касаційному суді, підтримує подане ним подання і висловлює свої міркування у справі, що розглядається (ст. 390 КПК).

9. Подає подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (ст. 400⁷ КПК), а також провадить розслідування цих обставин (ст. 400⁸ КПК).

Діяльність прокурора у кримінальному судочинстві зводиться до виконання двох функцій:

- здійснення нагляду за дотриманням законів при провадженні кримінальних справ;

- підтримання державного обвинувачення. Постанови прокурора, винесені відповідно до закону,

обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ч. 4 ст. 25 КПК).


31. Органи досудового слідства. Процесуальне становище слідчого і начальника слідчого відділу

Відповідно до статті 102 КПК України органами досудового слідства є :

• слідчі прокуратури;
  
• слідчі органів внутрішніх справ;
  
• слідчі органів безпеки;
  
• слідчі податкової міліції.
  

Слідчий - це особа, яка провадить досудове слідство. На посади слідчого призначаються громадяни України з вищою юридичною освітою, які пройшли стажування і виявили при цьому професійну придатність до слідчої роботи.

Обсяг процесуальних повноважень і процесуальне становище слідчого не залежать від його відомчої належності.

Зміст і спрямованість діяльності слідчого визначається завданнями кримінального судочинства. На нього покладений обов'язок повно, всебічно й об'єктивно досліджувати всі обставини вчиненого злочину, виявляти всіх осіб, причетних до його вчинення, доказувати їх винуватість, встановлювати чини, умови, які сприяли вчиненню злочину. З цією метою слідчий має право у справах, які знаходяться у його провадженні, викликати будь-яку особу для допиту, призначати експертній, проводити огляди, обшуки й інші передбачені законом слідчі дії, вимагати від підприємств, посадових осіб і громадян представ, ієни я предметів і документів, проведення ревізії на підставі і в порядку, передбаченому законом, визнавати особу потерпілою, цивільним позивачем, затримувати особу за підозрою у вчиненні злочину, притягати як обвинуваченого, застосовувати запобіжний захід, зупиняти і закривати кримінальні справи, а також направляти їх через прокурора в суд.

Як суб'єкт кримінального процесу слідчий володіє процесуальною самостійністю. Відповідно до ст. 114 ч. 1 КПК при провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

Закон містить вичерпний перелік випадків, коли для прийняття й реалізації рішень слідчого потрібно одержати рішення суду, санкцію чи згоду прокурора. За поданням слідчого погодженого з прокурором, суд виносить мотивоване рішення з питань: застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 156 КПК); проведення обшуку житла чи іншого володіння особи (ст. 177 КПК); примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи (ст. 178 КПК); накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ст.187 КПК); поміщення обвинуваченого у медичний заклад для тривалого спостереження за ним при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи (ст. 205 КПК); поміщення особи, яка у віці від 11 до 14 років вчинила злочин до приймальника-розподільника (ст. 7 КПК).

Санкція прокурора потрібна при відстороненні обвинуваченого від посади (ст. 147 КПК), при виїмці документів, що становлять державну і банківську таємницю ( ч. 3 ст. 178 КПК), при проведенні обшуку, за винятком житла чи іншого володіння особи (ч.3 ст. 177 КПК).

Прокурор затверджує: постанови слідчого про ексгумацію трупа (ст.192 КПК), про визначення обвинуваченому та його захиснику строку для ознайомлення з матеріалами справи, якщо вони явно намагаються затягнути її закінчення (ч. 7 ст. 218 КПК), про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 418 КПК), обвинувальний висновок (ст. 216 КПК), постанову органу дізнання про направлення справи для провадження досудового слідства (ст. 109 КПК).

Прокурор також продовжує строки досудового слідства (ст. 120 КПК), відновлює слідство у закритій справі (ст. 216 КПК).

Обшук і виїмка у приміщеннях, які займають дипломатичні представництва, де проживають члени останніх та їх сімей, котрі користуються правом дипломатичної недоторканності, можуть проводитись лише за згодою дипломатичного представника, обов'язково у присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ (ст. 182 КПК).

Слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, передбаченими ст.ст.106, 106 і 107 КПК. Затримання підозрюваного у вчиненні злочину співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків здійснюється тільки в присутності представників цього органу (ст. 115 КПК).

У процесі провадження у справі слідчий може отримувати різні вказівки прокурора або начальника слідчого відділу, які навіть у разі незгоди зобов'язаний виконувати. Але, якщо такі вказівки стосуються суті кримінальної справи (про притягнення як обвинуваченого, кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи), слідчий може не погодитись з ними і, не виконуючи вказівки, вправі подати справу вищестоящому прокурору з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому (ч. 2 ст. 114 КПК). Дана норма гарантує незалежність слідчого при вирішенні кримінальних справ.

При здійсненні своїх повноважень слідчий взаємодіє з органами дізнання. Відповідно до ч. 3 ст. 114 КПК слідчий по розслідуваних ним справах має право давати доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого для органів дізнання є обов'язковими.

При проведенні різних слідчих дій слідчий має право використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, фотографування, кінозйомку і відеозапис.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону у кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами (ч. 5 ст. 114 КПК).

Начальник слідчого відділу. Відомчий контроль за діяльністю слідчого здійснює начальник слідчого відділу. Відповідно до п. 6 "а" ст. 32 КПК під терміном "начальник слідчого відділу" слід розуміти начальника Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, податкової міліції, безпеки та його заступники, які діють у межах своєї компетенції. Про начальника слідчого відділу прокуратури закон не згадує, оскільки він користується повноваженнями прокурора, який здійснює нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства.

Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих щодо розкриття злочинів і запобігання їм, вживає заходів для найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження досудового слідства у кримінальних справах.

Начальник слідчого відділу має право:

- перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, притягнення як обвинуваченого, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, направлення справи, провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого, (ч. 2ст. 114^і КПК).

Вказівки начальника слідчого відділу у кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Начальник слідчого відділу може дати слідчому вказівки стосовно тих питань, з яких не було вказівок прокурора. Оскарження вказівки зупиняє їх виконання, за винятком випадків, вказаних у ч. 2 ст. 114 КПК.

Вказівки прокурора є обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження вищестоящому прокурору не зупиняє їх виконання (ч. 5 ст. 114¹КПК).

32. Органи дізнання і їх повноваження

На органи дізнання покладається прийняття необхідних оперативно - розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину та осіб, що його вчинили (ч.1 ст. 103 КПК). Характерною особливістю повноважень органів дізнання є те, що тільки їм надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність.

Органами дізнання є:

1. Міліція.

1 . Податкова міліція - у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки.

2. Органи державної безпеки - у справах, віднесених законом до їх відання.
   
3. Командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ – у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частин, з'єднання, установи.
   

4. Митні органи - у справах про контрабанду.

5. Начальники виправно-трудових установ, слідчих
ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв - у справах про злочини проти
встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками
цих установ, а також у справах про злочини, вчинені у
розташуванні зазначених установ.

6. Органи державного пожежного нагляду - у справах про
пожежі і порушення протипожежних правил.

7. Органи прикордонної охорони - у справах про
порушення державного кордону.

8. Капітани морських суден, що перебувають у далекому
плаванні (ст.101 КПК).

З цього переліку видно, що дізнання здійснюється різними адміністративними органами, має похідний від виконуваних ними функцій характер. їх діяльність щодо розкриття злочинів, за винятком міліції, є епізодичною. Міліція є основним органом дізнання, який здійснює дізнання постійно в силу специфіки своєї діяльності щодо охорони громадського порядку і виявлення злочинів.

Органи дізнання здійснюють досудову підготовку матеріалів за протокольною формою (міліція), порушують кримінальні справи, виконують слідчі дії і провадять оперативно-розшукові заходи щодо виявлення ознак злочину й осіб, що їх вчинили, виконують вказівки і доручення слідчих про провадження розшукових і слідчих дій у справах, які знаходяться в їх провадженні.

Закон розрізняє поняття і компетенцію органів дізнання й особи, яка провадить дізнання.

Орган дізнання представляє його начальник, який призначає осіб для провадження дізнання, керує ними, несе повну відповідальність за якість проведення дізнання.

Особа, яка провадить дізнання, - це посадова особа, яка уповноважена начальником органу дізнання на проваджений літання (оперуповноважений карного розшуку, штатний дізнавач, дільничний інспектор та інші).

Всі рішення особи, яка провадить дізнання, з найважливіших процесуальних питань (наприклад, про порушення кримінальної справи чи зупинення провадження та ін.) повинні бути затверджені начальником органу дізнання, оскільки він несе відповідальність за діяльність осіб, яким доручив провадження дізнання. Начальник органу дізнання може давати особі, яка провадить дізнання, вказівки, що є обов'язковими для виконання.